Невдале російське вторгнення і дивовижна стійкість України в обороні продемонстрували зменшення потужності важкої й дорогої зброї, якій кидає виклик дешевше озброєння

Російське вторгнення в Україну чітко засвідчило, що ми досі живемо у тіні Другої світової війни. Наприклад, російська армія має багато спільного з тогочасними великими арміями. Сухопутні війська країни сформовані навколо великої кількості важкої бронетехніки, передусім танків та важкої артилерії. Як і німці під час нападу на СРСР у 1941 році, Росія сподівалась пробити прогалини в позиціях українських військ з важкого озброєння, а пізніше перекинути танки й бронетранспортери для швидкого наступу за підтримки винищувачів та бомбардувальників. Навіть російський флот з його величезними кораблями не дуже відрізняється за розміром та формою від того, що ми бачили у Тихому океані чи Північній Атлантиці на початку ХХ сторіччя. І тому РФ сподівалась за його допомогою висадити десант на українське узбережжя, як це зробили союзники у день «Д» у червні 1944 року.

Про це йдеться в аналітичній публікації Філіпса Пейсона О’Браєна, професора стратегічних досліджень у Сент-Ендрюському університеті Шотландії на сторінках The Atlantic, повідомляє Foreign Ukraine.

Тепер ми бачимо, що російським планам не судилось здійснитись. Частково це пов’язано з елементарними недоліками російської армії, які виявились у багатьох аспектах. Тим не менш, зосередитись на цих факторах означало б ігнорувати величезне та глибоке зрушення, яке відкриває перспективу зміни, як структури, так і очікувань збройних сил у цілому світі. Невдале російське вторгнення і дивовижна стійкість України в обороні продемонстрували зменшення потужності важкої й дорогої зброї, якій кидає виклик дешевше озброєння. Танки, винищувачі та бойові кораблі старіють, поступаючись новим засобам ведення бойових дій. Фактично, в Україні ми є свідками останньої війни збройних сил ХХ сторіччя.

Ця трансформація найбільш помітна у випадку з танком – королем наземних бойових дій з часів Другої світової війни. На час вторгнення у лютому Росія володіла не лише значною перевагою за чисельністю танків у своєму арсеналі порівняно з Україною, але й якісною перевагою – російські танки вважались одними з найкращих у світі. Але ми побачили справжню танкову бійню: втрати російських танків коливаються від 700 до 1200, а втрати екіпажу, який брав участь у початкову вторгненні сягає приблизно 1500 осіб.

Вразливості танка – він погано пристосований до багатьох типів місцевості, є негнучким та маломобільним у пересуванні та помітним у відкритому просторі, були відомі уже багато років, але до цієї війни вони не проявились так чітко. Під час Другої світової війни, німці розробили відмінну й дешеву протитанкову ручну зброю під назвою «Панцерфауст», яка вселила страх у серцях багатьох американських, британських та радянських танкістів. Проте, під час першого застосування «Панцерфауста» він володів ефективною дальністю лише на рівні 30 метрів, а до закінчення війни, завдяки технологічним досягненням, його дальність збільшили до 100 метрів. Якщо солдат з «Панцерфауста» не влучав у ціль або, навіть влучав, то це було його останньою справою у житті. В Україні, навпаки, невеликим групам добре замаскованих солдатів вдалось підбити багато російських танків на відстані двох миль і більше за допомогою ручної протитанкової зброї.

Ця трансформація на користь меншого й дешевшого оборонного озброєння була підтверджена у повітрі. Російські військово-повітряні сили, як очікувалось, повинні були домінувати, але, насправді, вкрай постраждали від дешевшої зброї, яку використовувала Україна. Зокрема, від ракет «Стінгер», які використовуються уже майже 50 років. Така зброя позбавляє російських пілотів можливості здійснювати патрулювання, обмежуючи їх виконанням оперативних місій «з точки в точку». Знищуючи російську авіацію, зокрема вертольоти на Донбасі, українські збройні сили зберегли необхідну мобільність. Навіть коли російські військові йдуть в атаку, українці можуть пристосуватись. Разом із власним недорогим протиповітряним обладнанням, українці також успішно використовували дешеві безпілотники для розвідки російських позицій і по-можливості завдаючи ударів.

На морі ситуація була аналогічною. Можливо, найбільш вражаючим моментом війни донедавна вважалось знищення російського флагмана Чорноморського флоту «Москва», вочевидь, саморобною українською  протикорабельною ракетою. Якщо вірити західним ЗМІ (Київ категорично відмовляється коментувати свою причетність до знищення корабля), українці використали дві відносно дешеві системи: безпілотник, щоб відволікти оборонні системи «Москви», а пізніше випустили по кораблю дві ракети, що призвело до катастрофічної пожежі та ймовірного затоплення.

Цей масштабний успіх дешевої зброї проти начебто досконалого та дорожчого обладнання, властивого для великих армій світу, прогнозувався впродовж багатьох десятиліть з часу появи «Панцерфауста». Якщо це стало реальністю, то матиме величезні наслідки для планування та розробки стратегії збройними силами у цілому світі. Як стверджував експерт по боротьбі з повстанцями Т.Х.Хаммес, покращення оборонної вогневої міці зробило просування вперед дуже важким і це істотно змінило баланс сучасної війни проти нападника.

Війна в Україні засвідчила, що це зрушення може бути навіть більш драматичним, аніж ми собі уявляли. І протягом останніх кількох десятиліть ця трансформація перебувала у тіні переважаючих здібностей американських збройних сил до перемоги у битвах, якщо не у війні. США мали помітну технологічну, матеріально-технічну та навчальну перевагу і тому їх крупні атакуючі сили, як правило, були здатні завадити збройним силам з меншим та дешевшим озброєнням.

Проте, в майбутньому російський досвід буде повчальним для усіх держав – навіть для США (війна в Іраку та Афганістані засвідчила, що навіть їх величезна перевага була нівельована). Ефективність оборонної вогневої міці буде лише покращуватись. Протитанкові засоби будуть досягати більшої дальності, а їх властивість виявлення й точність підвищуватимуться. Дрони зможуть більш тривалий час залишатись у повітрі і краще уникати виявлення, підвищуючи водночас свою смертоносність та власну обчислювальну продуктивність. Покращиться здатність знищувати важку наземну техніку, залишаючись непоміченими. Знищення російської техніки, яке ми спостерігали в Україні стане нормою, а не винятком.

Військово-морським силам, які бажають ризикувати, залишаючи свої кораблі біля берегів добре озброєного супротивника, доведеться протистояти протикорабельним ракетам і навіть протикорабельним дронам. Це матиме наслідки для всього світу: якщо б китайці були достатньо необачними, щоб висадити свій морський десант на Тайвані або ж США були досить необачними, щоб відправити великі бойові групи авіаносців до китайського узбережжя у битві в Південно-Китайському морі, то у підсумку, ми побачили б набагато більшу катастрофу, аніж з крейсером «Москва».

Майбутнє збройних сил залишається дискусійним. Відомо, що інвестиції у таку велику техніку часів Другої світової війни, як танк, авіаносець чи літак, ніколи не були такими ризикованими. Поки дешевша та летальніша зброя удосконалюється, інвестиції для захисту крупного та дорогого озброєння виявляться непідйомними з фінансової точки зору, навіть для американської армії. Натомість, політичні та військові лідери повинні міркувати про поле бою із застосуванням мобільного, автономного та дистанційно керованого озброєння. Одним словом, потрібно готуватись до війни ХХІ століття.