Китай прагне віддати пріоритет своїм відносинам з Росією і водночас переконатися, що Європа не приєднається до антикитайського блоку — така мета стає дедалі важливішою, враховуючи песимізм китайських політиків стосовно погіршення відносин зі Сполученими Штатами

21 квітня 2023 року посол Китаю у Франції Лу Шайе заявив, що перспективи повернення Криму до складу України, «залежать від того, як сприймається проблема». Він підлив олії у вогонь, сказавши, що «пострадянські країни не мають ефективного статусу у міжнародному праві», поставивши під сумнів не лише суверенітет України, але й суверенітет понад дюжини країн, які входили до Радянського Союзу. Ці запальні зауваження викликали масове засудження: 80 європейських законодавців закликали французький уряд вислати Лу з країни. У Пекіні спробували зменшити напругу, заявивши, що Лу лише висловлює особисту точку зору. Про це йдеться в аналітичній публікації Бонні Лін, директорки проекту «Китайська енергетика» та старшої наукової співробітниці із питань безпеки в Азії у Центрі стратегічних і міжнародних досліджень на сторінках Foreign Affairs, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Через п’ять днів після скандальних заяв Лу, президент Китаю Сі Цзіньпінь провів давно обіцяну телефонну розмову з президентом України Володимиром Зеленським. Хоча деякі спостерігачі привітали цей крок, як спробу зменшити негативну реакцію після коментарів Лу, інші експерти зазначили, що заяви посла були зондуванням ґрунту на предмет реакції Європи. Після телефонного дзвінка Сі до Зеленського, міністр закордонних справ Китаю Цінь Ган відвідав Німеччину, Францію та Норвегію. А Лі Хуей, новий спеціальний представник Китаю з питань українського конфлікту, відвідав Україну, Польщу, Францію, Німеччину та Росію, щоб обговорити, як досягти «політичного врегулювання української кризи».

Ці події привернули увагу до боротьби Пекіна за збалансування своїх суперечливих цілей в Україні. Китай прагне віддати пріоритет своїм відносинам з Росією і водночас переконатися, що Європа не приєднається до антикитайського блоку — така мета стає дедалі важливішою, враховуючи песимізм китайських політиків стосовно погіршення відносин зі Сполученими Штатами. Ці занепокоєння змусили Китай переглянути свою позицію нейтралітету і обмежити певну підтримку Росії. У Пекіні усвідомили, що таку позицію дедалі важче підтримувати і війна послаблює його стратегічного партнера в особі РФ, водночас ускладнюючи безпекове середовище Китаю.

У підсумку, Пекін відійшов у сторону і почав пропонувати свої добрі послуги, аби посадити обидві сторони за стіл переговорів. КНР сформулювала бачення глобальної безпеки, оприлюднила позиційний документ щодо України та призначила спеціального представника. Проте, миротворчі прагнення Китаю навряд чи будуть ефективними, адже пропоновані умови врегулювання не будуть справедливими та прийнятними для обох сторін.

Неправильне розуміння

Невдовзі після того, як Росія напала на Україну, провідні китайські експерти дали низку оцінок наслідків і траєкторії війни. Більшість з них гадали, що війна не триватиме довго, а деякі навіть передбачали, що вона не матиме геополітичних наслідків за межами Європи.

Навіть коли стало зрозуміло, що швидкого розв’язання конфлікту не буде, у Пекіні прийнято вважати, що Китай повинен зберігати свою нейтральну роль. Через місяць війни група провідних китайських стратегів з різних наукових дисциплін, зокрема автори Unrestricted Warfare – книги 1999 року про нові невійськові та нелетальні методи ведення війни, неофіційно зібралися у Пекіні, щоб проаналізувати вплив війни в Україні на світовий порядок. Вони оцінили, що війна навряд чи закінчиться найближчим часом і що Китай може отримати вигоду від цього. Вони стверджували, що Китай повинен зберігати нейтралітет, аби переглянути свої відносини з Росією, Сполученими Штатами та Європою.

Китайські стратеги виступали за надання таємної допомоги Росії, щоб вона могла витримати війну і не розвалитися. Однак, вони радили не переходити повністю на сторону Москви. Ці експерти вважали, що війна надасть Китаю шанс налагодити відносини зі Сполученими Штатами. Вони також рекомендували Пекіну відігравати активну дипломатичну роль у період після війни. Китай повинен відстоювати позиції, які підтримують більшість країн, наприклад повагу до суверенітету та відмову від менталітету холодної війни. Вони також радили Китаю активно відігравати роль арбітра і розробника правил для нового міжнародного порядку.

Хоча незрозуміло, чи керівництво Китаю повністю погодилося з позиціями цих експертів, багато їхніх пропозицій були позитивно сприйняті Пекіном. Китай намагався позиціонувати себе як нейтрального гравця. Позиційний документ щодо України, опублікований у лютому 2023 року, також містив конкретні зауваження цих китайських експертів стосовно поваги до суверенітету країн і відмови від менталітету холодної війни.

Утім, обережний оптимізм стратегів щодо здатності Пекіна повернути війну на свою користь незабаром зіткнувся із суворою реальністю. Незважаючи на зусилля Китаю, більшість розвинених країн світу вважали його позицію щодо України глибоко проросійською. Багато китайських аналітиків стурбовані тим, що таке сприйняття може зіпсувати репутацію Китаю в Європі. Аналогічно американо-китайські відносини погіршилися навіть із затягуванням війни в Україні. Реакція Китаю на війну в Україні також посилила глобальне занепокоєння щодо можливих намірів Пекіна застосувати військову силу проти Тайваню, посиливши таким чином міжнародну підтримку Тайбею та погіршивши безпекове середовище Китаю.

До середини 2022 року китайські експерти вважали тривалу війну в Україні шкідливою для китайських інтересів. Домінуючою точкою зору всередині країни було те, що бойові дії в Україні є так званою проксі-війною НАТО, щоб послабити Росію. Дехто стверджував, що Сполучені Штати були головним бенефіціаром війни в Україні: зокрема, шляхом застосування санкцій проти Росії вони перевірили цю тактику, щоб у майбутньому використати проти КНР. Водночас війна дозволила Вашингтону зміцнити й відродити свої альянси в Європі та за її межами. На думку китайських експертів, війна в Україні послабила Росію, але Сполучені Штати та Європа постраждали однаково.

Протягом останнього року, занепокоєння Пекіна щодо війни в Україні посилилося. Крім того, що Росія зіткнулася з потужним українським військовим опором і не мала зброї та боєприпасів, китайські експерти також були стурбовані можливістю прямого протистояння між США та Росією та ядерної ескалації. Ці два сценарії можуть унеможливити для Китаю залишатися нейтральним. Китайські аналітики вважають, що Росія може застосувати ядерну зброю як крайній засіб, якщо відчуватиме ризик програти війну, а китайські ЗМІ повідомляли про неодноразові ядерні загрози Росії та її навчання у жовтні 2022 року із залученням стратегічних ядерних сил. Втім, з точки зору Пекіна, загроза застосування ядерної зброї походить не лише від Росії. Китай вважає, що НАТО також бряцає ядерною зброєю, зокрема у вигляді проведення спеціальних навчань.

Ці занепокоєння є помітними в ескалаційній риториці Сі щодо війни в Україні. Приймаючи канцлера Німеччини Олафа Шольца у Пекіні в листопаді 2022 року, Сі заявив, що міжнародне співтовариство повинно «протистояти використанню або загрозі застосування ядерної зброї у Євразії». Пізніше під час дискусії з Байденом на Балі щодо української війнги Сі сказав, що «конфлікти та війни не мають переможців» і «протистояння між великими країнами варто уникати».

Побоювання Китаю щодо України відображені у публікаціях місцевих мас-медіа. У грудні 2022 року китайські газети поділилися оцінками російських експертів про те, що конфлікт в Україні може призвести до прямого військового зіткнення між Сполученими Штатами та Росією. Китайські ЗМІ також сприйняли інцидент у середині березня 2023 року, коли російський військовий літак збив американський безпілотник, як підтвердження цих занепокоєнь.

Водночас Пекін виявив тріщини у підтримці України Заходом. У звіті, опублікованому наприкінці лютого 2023 року Китайським інститутом сучасних міжнародних відносин, провідною науково-дослідною установою при Міністерстві державної безпеки Китаю, зазначається, що західні лідери «можуть відмовитись від довгострокової допомоги Україні і втомитися від цього». У документі зазначається, що лідери Німеччини, Франції та Великої Британії почали тиснути на Зеленського, щоб той йшов на переговори з Росією, а також у Сполучених Штатах лунають голоси, які закликають припинити допомогу Україні, аби досягти мирного врегулювання.

Ці події у поєднанні із безперервним міжнародним тиском на Китай, щоб той не надавав військову допомогу Росії, змусили члена Політбюро Китаю Ван І попередити на Мюнхенській конференції з безпеки у лютому 2023 року, що війна може «затягнутися». Він повторив слова Сі Цзіньпіна про те, що у війнах немає переможців, і додав, що український конфлікт «більше не повинен тривати». Незабаром після цього міністр закордонних справ Китаю Цінь Ган заявив про глибоку стурбованість тим, що конфлікт може «вийти з-під контролю» — уперше Пекін використав цю фразу.

Корекція курсу

Якщо раніше Китай залишався осторонь, то тепер обережно вийшов на арену. Зокрема, уряд Китаю прагнув репрезентувати себе як ключового гравця, який може вирішити міжнародні конфлікти. 21 лютого 2023 року він оприлюднив концептуальний документ «Ініціативи глобальної безпеки», в якому викладено бачення Сі щодо вирішення безпекових проблем. У документі обіцяється «усунути першопричини міжнародних конфліктів» і «поліпшити управління глобальною безпекою».

Через три дні Китай оприлюднив позиційний документ щодо України, в якому викладено десяток принципів політичного врегулювання конфлікту. У цьому документі не зазначається, що Росія напала на Україну та порушила її суверенітет. Але він включає  такі пункти, як необхідність поважати суверенітет і територіальну цілісність, що, здається, відповідає інтересам України.

У цей період Китай здобув дипломатичну перемогу в іншій частині світу. 10 березня 2023 року Саудівська Аравія та Іран уклали угоду про повне відновлення дипломатичних відносин. Цей прорив, як вони стверджували, був досягнутий завдяки «благородній ініціативі» Сі Цзіньпіна і став першим успіхом Ініціативи глобальної безпеки. Насправді Китай не був ініціатором цих миротворчих зусиль — Сполучені Штати заохочували Саудівську Аравію та Іран розпочати переговори у 2021 році. Щонайбільше, Китай надав двом країнам гостинне місце для залагодження розбіжностей і представляв нейтральну сторону. Ймовірно, це досягнення додало Сі упевненості, щоб досягти успіху на інших дипломатичних фронтах.

На цьому тлі Сі активізував свої зусилля в Україні. На початку березня 2023 року він приймав президента Білорусі Олександра Лукашенка, а потім поїхав до Москви, щоб зустрітися з самим Путіним. Наприкінці березня та у квітні 2023 року Сі зустрівся особисто з кількома світовими лідерами, щоб обговорити Україну. Серед них – президент Бразилії Луїс Інасіо Лула да Сілва, який закликав до того, щоб «Велика двадцятка» відігравала провідну дипломатичну роль. Наприкінці квітня 2023 року Сі Цзіньпін зателефонував Зеленському на прохання України та призначив спеціального представника для взаємодії з усіма сторонами та політичного вирішення конфлікту.

Загалом, Китай прагне відігравати активнішу роль у визначенні перебігу війни, якою, на його думку, маніпулюють Сполучені Штати. Дипломатія дозволить Пекіну позбутись критики, спробувати створити новий наратив про війну в Україні і, можливо, досягти вигідного для себе результату. Китай може використати свою миротворчу роль як розмінну монету, щоб змусити інші країни поважати його інтереси. Цілком можливо, що публічна заява президента Франції Еммануеля Макрона у квітні 2023 року про те, що не в інтересах Франції підтримувати програму США стосовно захисту Тайваню, була принаймні частково мотивована бажанням Парижа, аби Китай відігравав конструктивну роль в Україні.

Хибна надія?

Рівень використання дипломатичних зусиль Китаю у власних інтересах залежить від того, як саме країна прагне діяти. Пекін не пропонував конкретних пропозицій щодо врегулювання війни в Україні. Його підхід під час шестисторонніх переговорів щодо Північної Кореї або посередництво між Саудівською Аравією та Іраном може бути прикладом для дипломатичних зусиль в Україні, але ніхто не повинен очікувати від Китаю конкретних пропозицій. Пекін може посадити обидві сторони за стіл переговорів, але йому доведеться пройти довгий шлях, аби переконати міжнародне співтовариство у своїх посередницьких намірах.

Пекін підкреслює своє, здавалося б, нейтральне прагнення знайти шлях до миру через прямий діалог. Але важливим елементом його меседжу залишається зображення Сполучених Штатів і НАТО, як підбурювачів війни шляхом надання зброї Україні. Цей наратив покликаний згуртувати Глобальний Південь та підірвати аргументи США та Європи про те, що міжнародне співтовариство має підтримати Україну проти російського вторгнення.

Україна не зможе воювати, якщо її зовнішня політична, економічна та військова підтримка вичерпається. Сполучені Штати та Європа вже попросили країни, які залишались осторонь, допомогти поповнити українські запаси зброї. І заклики Китаю до діалогу можуть непропорційно вплинути на Київ, якщо країни почнуть це робити обережно. У той же час заклик Китаю до негайного припинення вогню може дозволити Росії консолідувати свої здобутки в той час, коли вона ще контролює значні частини української території.

Розвиток зовнішньополітичного дискурсу Китаю також не сприятливий для України. Китайські експерти працюють над вирішенням протиріччя між наголосом Пекіна на повазі до суверенітету та його відмовою описувати конфлікт як російське вторгнення в Україну. Деякі китайські вчені припускають, що суверенітет і територіальну цілісність варто розглядати як лише один із 12 основних принципів, які Китай повинен збалансувати. Іншими словами, це не найважливіший принцип або цінність, яку потрібно повністю поважати.

Але якщо Китай хоче зберегти свою позицію, згідно з якою принцип суверенітету й територіальної цілісності не підлягає обговоренню, тоді рішенням може бути те, що Лу Шає ставить під сумнів суверенітет пострадянських держав. Показово, що, незважаючи на міжнародне засудження висловлювань Лу, Пекін досі публічно не оголосив йому жодної догани. Міністерство закордонних справ Китаю навіть виступило на його захист, спростувавши «помилкову інформацію» про те, що Лу був відкликаний до Китаю.

Коментарі Лу насправді відповідають духу двох китайських тез: про те, що Росія мала «законні інтереси безпеки», щоб застосувати військову силу проти України, і війна в Україні була спричинена «глибоким історичним підґрунтям і складними реалістичними причинами». Іншими словами, Пекін міг би стверджувати, що вторгнення Росії фактично не поклало початок війни в Україні. Якщо це так, то Росія не є єдиним агресором, і вирішення конфлікту вимагає повернення у часи, коли Україна (і Крим) були частиною Радянського Союзу. Це може полегшити просування політичного врегулювання, за якого Росія збереже контроль над окупованими регіонами України.

Китаю не потрібно стверджувати, що вторгнення Росії в Україну було морально правильним — і такі аргументи, швидше за все, будуть відкинуті Заходом. Китаю просто потрібно приховати причини війни, щоб поставити під сумнів моральне становище Сполучених Штатів і Європи. Цілком можливо, що Пекін робить ставку на розкол і втому Заходу, оскільки війна затягується, що може дозволити країнам Глобального Півдня посилити тиск на Захід, щоб припинити війну. Оскільки можливості Росії та України вичерпуються, обидві сторони можуть опинитись у пошуках виходу з війни.

Сумнівний миротворець

Міжнародне співтовариство не повинно покладати надто багато надій на посередницькі зусилля Китаю. Зусилля Китаю, ймовірно, будуть помітними, але повільними та сумнівними за змістом. Пекін усвідомлює, що досягти будь-якого типу політичного врегулювання буде неймовірно важко, і не хоче стати винуватцем, якщо його зусилля не увінчаються успіхом. У той же час він хоче відзначити будь-який прогрес, якого можна досягти. Ці тенденції неоднозначності простежуються у заяві Сі Цзіньпіна про те, що Китай «не створював кризу в Україні і не є стороною кризи», а також у його заяві про те, що Пекін не може «сидіти склавши руки» під час ескалації війни.

Пекін також не виявив бажання покласти провину на Москву, якщо Кремль відмовиться наслідувати його дипломатичний приклад. У березні 2023 року Сі Цзіньпін і Путін виступили зі спільною заявою, в якій вситупили проти розміщення ядерної зброї за кордоном. Але коли через кілька днів Путін заявив, що розмістить ядерну зброю в Білорусі, то Китай не критикував таке рішення.

Китай діятиме обережно і пропонуватиме щось більше, ніж посадити Україну та Росію за стіл переговорів. Пекін, швидше за все, зосередиться на збалансуванні своїх пріоритетів — з одного боку, на підтримці відносин з Москвою, а з іншого — на тому, щоб не дистанціюватись від підтримки європейських країн. Китай хоче бути корисним, але не хоче ставити інтереси однієї сторони над інтересами іншої у дипломатичному процесі.

Якщо Пекін врешті-решт запропонує будь-які конкретні пропозиції стосовно врегулювання війни в Україні, існує ризик того, що вони будуть в інтересах Росії. Пекін сигналізує, що хоче відігравати активнішу дипломатичну роль, але володіє недостатнім досвідом у цій сфері.