Якби США діяли більш рішуче і стратегічно, Україна була б не лише у найкращій формі для проведення контрнаступу, але й була б краще підготовлена до повоєнного врегулювання

За останні 16 місяців, мабуть, найбільш обговорюваним аспектом політики Вашингтона щодо України було питання про те, чи Конгрес США продовжуватиме постачати Києву зброю. Загроза припинення військової допомоги підвищила ставки для контрнаступу України. Враховуючи те, що Сполучені Штати, безумовно, є найбільшим і найважливішим військовим донором України, будь-який крок зі скорочення військових поставок матиме серйозні наслідки для війни. Про це йдеться в аналітичній публікації Рафаеля Коена, директора програми «Стратегія й доктрина» проекту «Повітряні сили» корпорації Rand, та Джана Джентіле, заступника директора підрозділу армійських досліджень корпорації Rand на сторінках Foreign Policy, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Дебати про підтримку Конгресом США військової допомоги Україні переважно обертаються навколо грошей. Але як щодо інших факторів? За півтора роки війни, цілі Сполучених Штатів в Україні залишаються туманними. Хоча президент Джо Байден любить говорити, що Сполучені Штати підтримуватимуть Україну «стільки, скільки потрібно», він не деталізує цієї підтримки. Натомість, Байден сформулював лише негативну мету: «Україна ніколи не стане перемогою для Росії».

Щоразу, коли Україна просить надсилати нові системи озброєнь, Сполучені Штати спочатку відмовляються, посилаючись на побоювання щодо ескалації. Потім наростає суспільний тиск. Зрештою, Сполучені Штати змінюють курс, але витрачається багато часу.  Певна загальмованість США у перші кілька тижнів війни була, мабуть, зрозумілою — тоді політики лише прогнозували, як воюватимуть українці. Але Україна показала, що може не лише швидко освоювати складні системи озброєння, але й ефективно їх використовувати.

Небезпека ескалації — ще одна поширена причина, яка використовується, коли Україні відмовляються надати певний вид озброєння, але вона є хибною. По-перше, ідея про те, що відмова від зброї якимось чином обмежить ескалацію і зробить війну менш смертоносною є сумнівною. Так, Росія не застосувала ядерну зброю, але причин, через які Росія не хотіла б вдаватися до неї, достатньо. І стриманість Заходу не викликала у Росії реакції у відповідь. Росія, як і раніше, намагалася заморозити, а потім і змусити підкоритися українських мирних жителів; вона також масово застосовувала тортури та не виявляла готовності вести переговори ні про що, окрім капітуляції України.

У той же час, коли Сполучені Штати після довгих суперечок надали українцям ракети Patriot, танки M1 Abrams, а тепер і літаки F-16, такі дії не спровокували цикл неконтрольованої ескалації, якого дехто побоювався. Як і варто було очікувати, Росія хоче знищити західне озброєння в Україні, але поки що її спроби не увінчались успіхом. Ба більше, стратегія надання озброєння із великою затримкою ніколи не мала логічного сенсу. Якщо ідея полягала в тому, щоб запобігти нападу України на саму Росію, то Україні не потрібне для цього складне західне обладнання. Україна начебто вже завдавала ударів по території Росії старими радянськими вертольотами та неамериканськими безпілотниками. І взагалі, чому Сполучені Штати та їхні західні союзники мають бути так стурбовані нападом України на Росію? Росія, справді, може помститися. Але витрати на будь-який такий удар у відповідь, швидше за все, понесе Україна, а не Сполучені Штати та їхні союзники. І прикметно, що країни, які є набагато ближчими до Росії і більш вразливими, такі як Польща, Фінляндія чи країни Балтії, подвоюють свої військові зобов’язання перед Україною.

Якщо Вашингтон хоче поставити Україну в «найкраще становище» для переговорів про припинення війни, необхідно відновити стримування. Росія має бути переконана не лише в тому, що подальша агресія є даремною, але й у тому, що за продовження агресії доведеться заплатити. На жаргоні політології це означає стримування шляхом заперечення, яке перешкоджає успішному досягненню супротивником своїх військових цілей, а також стримування шляхом покарання, яке загрожує подальшими витратами у разі продовження агресії.

В обох випадках допомагає потужніша зброя. Чим краще будуть оснащені українські збройні сили, тим більше у них шансів стримати подальшу російську агресію та завадити Росії досягти своїх військових цілей. Зброя більшої дальності — чи то літаки, такі як F-16, які погодилися поставити кілька європейських союзників, чи ракети ATACMS у майбутньому — дозволяє Україні завдавати ударів по російським цілям у тилу. Ці системи можуть вражати російські позиції на лініях постачання аж до Кримського півострова, що є ключовим аспектом українського наступу.

Не менш важливим є і той факт, що чим краще екіпіровані українці, тим більше вони можуть завдати поразок Росії на полі бою. Як одного разу зауважив лауреат Нобелівської премії з економіки Томас Шеллінг, стримування також ґрунтується на «здатності завдавати шкоди». Надання Україні можливості завдати шкоди Росії може бути пов’язане з ризиком ескалації, але також є необхідною передумовою відновлення взаємного стримування на кордоні. Іншими словами, обережний підхід Сполучених Штатів може призвести до конфлікту, який буде тривалішим, кривавішим та дорожчим.

З індивідуального погляду, більшість рішень, ухвалених Сполученими Штатами під час війни, мають сенс. Цілком логічно, що адміністрація Байдена є незрозумілою щодо своїх цілей у конфлікті і не наважується надати сучасну зброю Україні, яка воює з великою ядерною державою. Закономірно, що Конгрес США хоче знати, як витрачаються податки американців. Однак, у сукупності ці рішення свідчать про неоптимальну та хаотичну стратегію США щодо війни в Україні. Така відсутність стратегічної оптимізації зі сторони США затримала необхідну підтримку Україні та, можливо, навіть затягнула війну.

Якби США діяли більш рішуче і стратегічно, Україна була б не лише у найкращій формі для проведення контрнаступу, але й була б краще підготовлена до повоєнного врегулювання. На щастя, хоробрість України та помилки Росії означають, що війна буде для Києва успішною. Сполученим Штатам просто потрібна сила волі та стратегія, щоб повірити у перемогу України.