Постійна підтримка Заходом контрнаступу України має важливе значення для того, щоб російська окупація української території не стала такою міцною, як радянська окупація Східної Німеччини

Радянська блокада трьох західних секторів Берліна почалася 24 червня 1948 року. Тоді столиця, як і решта Німеччини, були розділені на зони контролю Росії, Британії, США та Франції за підсумками конференції союзників у Тегерані, Ялті та Потсдамі. Протягом короткого періоду відразу після закінчення війни у травні 1945 року держави-переможниці Другої світової війни спільно керували Берліном та його жителями. До 1948 року прірва між Радянським Союзом і його колишніми західними союзниками поглибилась, внаслідок злиття британської та американської окупаційних зон. Після виходу Радянського Союзу з контрольної ради союзників, Франція, Великобританія та США 24 червня 1948 року запровадили у своїх зонах впливу нову валюту – німецьку марку.

Про це йдеться в авторській колонці Стефана Вольфа, професора міжнародної безпеки Бірмінгемського університету і Тетяни Маляренко, професорки європейської безпеки Національного університету «Одеська юридична академія» на сторінках The Conversation, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Радянська влада відповіла запровадженням власної валюти та блокуванням усіх доріг, залізниць і каналів, що під’їжджають до Берліна, що призвело до запуску Берлінського повітряного мосту, який забезпечував цивільних осіб і війська союзників у місті продовольством, медикаментами та вугіллям.

Усвідомлюючи безглуздість своїх дій, радянська влада скасувала блокаду Берліна 12 травня 1949 року і поступово дозволила повністю відновити всі сухопутні та морські сполучення із західними зонами німецької столиці.

Рішучість мешканців Західного Берліна на чолі з їхнім соціал-демократичним мером Ернстом Ройтером не піддаватися радянському шантажу була життєво важливою. У своїй промові 9 вересня 1948 року перед 300-тисячним натовпом берлінців, Ройтер звернувся до «народів Америки, Англії, Франції, Італії». Він закликав їх не залишати Берлін, і це було критично важливо для мобілізації як місцевої, так і міжнародної підтримки.

У період 1945-1949 років зони російської окупації офіційно стали Німецькою Демократичною Республікою і СРСР неодноразово намагався швидко розпочати будівництво нової комуністичної держави. Це було частиною радянсько-російської військової культури, яка характеризується жорстоким насильством проти мирного населення та максимальною ізоляцією від зовнішнього світу.

Радянська військова адміністрація у Німеччині отримала загальний контроль над східною зоною окупації, а також східним Берліном. Керівники німецької комуністичної партії, які втекли до Москви від нацистських переслідувань і пережили сталінські чистки у 1930-х роках, координували відновлення місцевої влади, спочатку у співпраці з іншими супротивниками нацистського режиму.

Інші політичні партії були офіційно дозволені, але їх швидко маргіналізували. За кілька років у системі домінували проросійські місцеві комуністи. Це політичне домінування зміцнювалось реорганізацією інших ключових секторів. 1 липня 1945 року у східному Берліні та радянській зоні окупації було створено місцеву поліцію. Через рік було створено східнонімецьке управління внутрішніх справ для координації різних служб безпеки, включаючи комітет із захисту всієї націоналізованої власності, який поступово перетворився на міністерство державної безпеки.

Аналогічна тактика була використана на окупованих територіях України з 2014 року, де росіяни швидко поставили місцевих політичних маріонеток, лояльних до Москви. Влітку 2014 року, наприклад, досвідчених військових і співробітників секретної поліції було скеровано на підконтрольні Росії райони Донбасу із завданням – створити органи безпеки.

Ще у липні 1945 року у східному Берліні та інших територіях радянської зони було розпочато фундаментальну реформу системи освіти, щоб прищепити молоді радянську пропаганду – подібно до запровадження Кремлем російської шкільної програми на окупованих територіях України влітку 2022 року.

У східному Берліні та в інших місцях окупованої Радянським Союзом Німеччини газети та радіостанції або безпосередньо контролювали місцеві комуністи, або їхні союзники. Хоча характер медіа та медіаспоживання, очевидно, змінився з 1940-х років, важливість контролю над медіа не змінилася – і Москва була дуже ефективною у захопленні місцевих ЗМІ на окупованих територіях України та встановленні інтернет-цензури.

У рамках заходів з денацифікації були створені «спецтабори», куди роками без суду інтернували прихильників нацистського режиму та критиків політики радянізації. Також Росія та її місцеві ставленики створили «фільтраційні табори» після повномасштабного вторгнення в Україну. Попередні випадки масштабних зловживань – викрадень, незаконних затримань і катувань мирних жителів – на окупованих територіях Донбасу ООН зафіксувала ще у липні 2014 року.

Як би сучасна Росія не намагалася зламати волю України та її союзників, будь-яка окупація не може бути постійною. Майже півстоліття знадобилося, щоб східна частина Німеччини була звільнена від радянського панування. Падіння Берлінської стіни у 1989 році поклало початок змінам, які зрештою призвели до возз’єднання Німеччини. Постійна підтримка Заходом контрнаступу України має важливе значення для того, щоб російська окупація української території не стала такою міцною, як радянська окупація Східної Німеччини.