Понад 10% найкращих українських вчених змушені були виїхати за кордон

Біохімік Уляна Семанюк через рік сподівається завершити свою лабораторну роботу у Фінляндії та вирушити додому в Україну, щоб відновити власне життя та наукову діяльність. Напередодні російського вторгнення 24 лютого 2022 року, Семанюк та її чоловік були на заході України, готуючись до шостого дня народження свого сина. Про це йдеться в аналітичній публікації Nature, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

«Ми приготували солодкі подарунки для його однокласників та обговорили день народження, а наступного дня прокинулися через вибухи на вулиці», — згадує вона.

Як і багато українських вчених, Семанюк припинила свою роботу, внаслідок війни. У 2022 році після захисту докторської дисертації про вплив харчування на старіння плодових мушок, вона переїхала разом зі сином до Фінляндії, щоб здобути докторський ступінь у Гельсінському інституті наук про життя за допомогою програми під назвою «Вчені для вчених».

Українська влада прагне відновити країну і стимулювати таких вчених, як Семанюк повертатись на батьківщину.

«Зараз ми перебуваємо в ситуації, коли понад 10% вчених, можливо, кращих учених, покинули країну», — заявив заступник міністра освіти і науки країни Денис Курбатов на Дні науки в Україні.

Національний дослідницький фонд України (НДФУ) у Києві проводить це щорічне свято спільно з Міністерством освіти та науки. За словами Курбатова, війна завдала збитків приблизно 120 науково-дослідним інститутам, що коштувало науково-дослідницькому сектору України приблизно 500 мільйонів доларів.

«Без науки, Україна була б ще однією переважно аграрною країною, і з усіма збитками, завданими нашій екології війною, ми не можемо навіть сподіватися вийти на довоєнні обсяги експорту. Як ми плануємо підтримувати себе і процвітати, якщо продовжимо нехтувати наукою? Відновлення дослідницької інфраструктури України — це процес, який має розпочатися негайно», — вважає фізик-теоретик Олексій Колежук, один із ключових консультантів уряду про розбудову науково-дослідницької системи та голова наукового комітету Національної ради України з розвитку науки й технологій.

Радянська спадщина

За словами Колежука, багато проблем із науково-дослідницькою системою України виникли ще до війни. Інвестиції у наукові дослідження та розробки вже були низькими порівняно з іншими країнами і тривалий час знижувалися щодо валового внутрішнього продукту, тоді як науково-правова реформа 2016 року, яка спрямована на збільшення витрат та вирішення системних проблем, застрягла. Пріоритети Колежука полягають у тому, щоб звільнити систему від структури радянських часів, яка дає мало повноважень ученим, і більш тісно привести її у відповідність до дослідницької інфраструктури ЄС.

Нинішня науково-дослідницька система України складається здебільшого з Національної академії наук радянського типу, для якої програма досліджень історично визначалася державними чиновниками та університетського сектора, дослідження у якому фінансуються міністерством науки. У сучасній Національній академії наук України відсутня інструкція згори донизу, внаслідок чого вчені часто залишаються без повноважень у напрямку витрат власного бюджету. У цій старій бюрократії складно навіть підвищити зарплатню чи витратити гроші на ремонт обладнання.

«Люди, які справді займаються наукою майже не мають прав чи впливу на процес. Системи індивідуальних ґрантів для вчених немає. Центральним елементом нової системи мають стати потоки фінансування для фундаментальних досліджень, конкурсних грантів та проектів, пов’язаних із обороною. Сильні сторони України в галузі наукових досліджень включають сільськогосподарські технології, енергетику та планетарну науку. Але я хотів би бачити еволюцію у бік високотехнологічних дисциплін», – зазначає Колежук.

У грудні 2022 року він та його колега Юлія Безвершенко зі Стенфордського університету у Каліфорнії (США) висловили ці ідеї у книзі «Паризький звіт», в якій викладено плани відновлення для всіх основних секторів українського суспільства, від торгівлі та енергетики до інтеграції до ЄС та досліджень. Деякі з цих ідей використовуються для формування пропозицій, які будуть представлені президенту України Володимиру Зеленському. Але зараз важко сказати, що буде ухвалено.

«Терміни реформи є невизначеними. Війна просто руйнує все. Але є й добрі новини. У березні 2023 року Україна призначила нового міністра освіти та науки Оксена Лісового, який виступатиме за українські дослідження на світовій арені. До кінця року міністерство освіти і науки може отямитися і почати вносити зміни. Було багато розмов про реорганізацію та реструктуризацію Національної академії наук», – стверджує Джордж Гамота, американський фізик, який народився в Україні та допоміг розвинути наукову систему після здобуття незалежності у 1991 році.

Європейські контакти

Сігне Ратсо, заступник директора генерального директорату Європейської комісії з досліджень та інновацій, підкреслює, що оперативна інтеграція української науки до європейських досліджень залежатиме від тіснішої співпраці в рамках Horizon Europe – флагманської програми фінансування досліджень ЄС, а також від ефективних політичних реформ.

Національний дослідницький фонд України працює з Європейською комісією над створенням київського офісу Horizon Europe, асоційованим членом якої є Україна. Це означає, що незабаром українські вчені матимуть можливість більше дізнатися про можливості, які надає ця ґрантова програма.

«Перекроювати систему у воєнний час складно, тому потрібно розпочинати ініціативи поступово. Прикладом може бути Інститут перспективних досліджень «Віртуальна Україна», заснований у квітні 2023 року у співпраці з Інститутом перспективних досліджень у Берліні та фінансований Фондом Volkswagen. План полягає у тому, щоб створити реальний інститут у Києві», — зазначає Колежук.

Захист дослідників

Серед найбільш нагальних практичних потреб — захистити існуючих українських дослідників та гарантувати, що війна не відштовхне їх від досліджень назавжди. Багато дослідників продовжують працювати у дуже важких умовах. Наприклад, кількість вчених, які проводять дослідження в польових умовах, наприклад, у галузі продовольчої безпеки, обмежена, оскільки наразі багато територій є замінованими. Навіть дослідники, які в основному працюють за комп’ютером, серйозно постраждали через втрату даних та перебоїв з електроенергією.

У березні 2022 року лінгвіст Вікторія Лемешенко-Лагода, кандидатка наук у Національному педагогічному університеті ім. Драгоманова у Києві та старша викладачка Таврійського державного агротехнологічного університету імені Дмитра Моторного була змушена залишити більшу частину своєї докторської роботи з мов меншин в окупованому Мелітополі на південному сході України. Російські солдати захопили обладнання, таке як комп’ютери та жорсткі диски з її інституту. Тепер у Запоріжжі вона поступово відновлює свою роботу, навчаючи студентів дистанційно. Але часті обстріли та перебої з електроенергією становлять серйозну проблему.

Лемешко-Лагода сподівається вплинути на майбутнє українських досліджень завдяки своїй роботі як член Ради молодих науковців при Міністерстві освіти та науки України.

«Ми склали великий список усіх потреб учених в Україні та тих, хто перебуває за кордоном. Наприклад, зараз в Україні багато учених скаржаться, що їм недоплачують. Це означає, що вчені знаходять іншу роботу  і можуть не повернутися до науки», – зауважує Лемешко-Лагода.

А от Семанюк хоче повернутися в Україну на початку 2024 року.

«Деякі люди залишаться за кордоном назавжди. Але є й такі, як я, які повернуться з новими знаннями, новим баченням науки в Україні, і ми обов’язково намагатимемося щось змінити», – резюмує Семанюк.