Воєнна допомога Росії лише погіршить і так ворожі стосунки Китаю із Заходом, за що доведеться заплатити серйозну економічну та репутаційну ціну

За останній рік Китай отримав все, що міг з російсько-української війни, виступаючи як один з небагатьох бенефіціарів. Він позиціонував себе як виважений миротворець, при цьому отримуючи суттєві важелі впливу на Росію. Пекін був найпомітнішим та найважливішим прихильником Москви у війні, пообіцявши партнерство «без меж» з Росією напередодні вторгнення у лютому 2022 року і допомагаючи втримати російську воєнну економіку на плаву. Зростаюча залежність Москви від Китаю прибуткова і корисна для Пекіна – і, вірогідно, ця економічна залежність так і продовжить зростати. Те, наскільки Китай риторично зобов’язаний перед «мультиполярністю» у геополітиці показало багатьом країнам глобального Сходу: якщо не хочете об’єднуватися на боці України – тримайтеся подалі від війни. Про це йдеться в аналітичній публікації Ліани Фікс, членкині Ради Європи з міжнародних відносин та Майкла Кіммейджа, професора історії Католицького університету Америки та старшого юриста Центру стратегічних і міжнародних досліджень на сторінках Foreign Affairs, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Після закликів про примирення Ірану та Саудівської Аравії, Китай уже просуває свій «мирний план» для України – цілковито нереалістичну пропозицію, суто на російських інтересах. (Варто зазначити, що у плані немає жодних вимог щодо виведення російських військ з України.) Та яким би недосконалим не був цей план, але він дозволив китайському лідеру Сі Цзіньпіню представити себе дипломатичним посередником, і наблизити Китай до майбутнього можливого відновлення України. І все ж, попри всі плюси, що дає позиція так званого стороннього спостерігача, можливо Китай і не захоче залишатись осторонь постійно. Поразка Росії – не в його інтересах. Кремль – найважливіший партнер Пекіна у протистоянні міжнародному порядку на чолі із США. Попри свої суттєві відмінності, Китай та Росія об’єднали зусилля для впровадження альтернативного порядку із власними правилами війни та миру, власними фінансовими центрами та всесторонніми інститутами. «Наближаються зміни, яких не було уже 100 років, – заявив Сі у квітні 2023 року наприкінці візиту у Москву, – і ми впроваджуємо ці зміни разом». Приниження Росії в Україні підірве цей наратив і дасть США повну свободу дій, щоб зосередити свою енергію та ресурси на конкуренції з Китаєм.

Щоб такого уникнути, Китай міг би, окрім економічної та моральної підтримки, подати Росії руку допомоги у вигляді летальної воєнної допомоги. Він також міг би подовжити війну, щоб відтягнути поразку Росії або прискорити її перемогу. Китайська допомога може бути прихованою – тобто розвідці США не вдасться її виявити. Поставки Китаєм в Росію товарів, на кшталт мисливських рушниць, які водночас використовують як і у цивільних, так і у воєнних цілях, по суті уже можна вважати за таку підтримку. Або причетність Пекіна може бути відкритою. Публічна заява про поставки зброї означала б формальний союз з Росією, а вступ Китаю у війну відкрив би нову сторінку у міжнародних справах, зробивши конфлікт в Україні глобальним, а стосунки із Заходом ще більш ворожими.

США давно уважно стежать за Китаєм і назвали поставку Росії летальної зброї червоною лінією. Вашингтон пригрозив серйозними наслідками (вірогідно у формі значних економічних санкцій), якщо Пекін перейде цю межу. Очільники США мають бути впевненими та послідовними у застереженні китайських колег від такого небезпечного курсу дій. Але вони також змушені визнати, що Китай важко залякати словами або загрозою нових санкцій США. Крім реакції США, Європа має відіграти значну роль у стримуванні втручання Китаю у війну. Попри поважний візит президента Франції Еммануеля Макрона у квітні 2023 року до Китаю, бажання отримати доступ до європейської економіки залишається основним важелем впливу на Китай, який мають держави ЄС. Навіть, якщо Китай впевнений, що не зможе налагодити стосунки з вороже налаштованими США, то він знає, що Європі є що втрачати. Щоб все вийшло, Європа має чітко показати Китаю, що після будь-якої військової підтримки Росії прийде її жорстка і згуртована реакція. Штати та Європа повинні нагадувати Китаю, що Захід не применшить підтримку України через вступ того у війну. Навпаки, це тільки прискорить подальшу підтримку, підвищить витрати і ставки для всіх.

Розрахунок Китаю

Китай має три глобальні інтереси щодо війни в Україні. Перше – це запобігти падінню російського президента Владіміра Путіна. Росія з Путіним на чолі – цінний актив для Китаю. Вона фігурує у конкуренції із США у стилі Холодної війни. З нею у Китаю є дешева енергія та значні ринки збуту. Пекін не хоче, щоб Путіна замінив менш дружній лідер і не хоче, щоб поразка у війні з Україною спровокувала внутрішню нестабільність у Росії. Найгірший сценарій – фрагментація російської держави – може призвести до хаосу на китайському кордоні і завадить торгувати із Середньою Азією, Південним Кавказом і Європою. Хоча Путін та Сі, схоже, не вирішили, як має закінчитися війна в Україні, вони згодні, що поразка Росії є неприпустимою.

Китай також розуміє, що війна в Україні матиме наслідки для міжнародного порядку. Якщо війна закінчиться на умовах Заходу, тобто чистою перемогою України, США це назвуть тріумфом свого міжнародного порядку, своїх правил, сили та дипломатичної кмітливості. Це вдарило б по прагненню Китаю до нового світового порядку китайського (чи китайсько-російського) зразка. Але якщо навпаки, війна затягнеться і продовжить впливати на інфляцію та відсутність продовольства у світі, Китай може використати цей конфлікт як доказ недоліків нещодавнього міжнародного порядку на чолі з США. 30 років американської гегемонії завели нас у глухий кут, – може заявити Китай і водночас зображаючи себе відповідальним учасником власного альтернативного міжнародного порядку. Що прозаїчніше: Китай радий, що війна триває, адже увага і ресурси США спрямовані на Європу, далеко від Індо-Тихоокеанського регіону.

І третій інтерес, не дуже вживається з другим, – отримати значну частку з наслідків війни в Україні. Пекін задоволений, що Росія, Україна та Захід виснажуються в бою, але він хоче слова у можливому мирному процесі та повоєнному економічному полі України. До війни Китай мав з Україною прогресивні економічні відносини, і він, без сумніву, гратиме важливу роль у відновленні України. Хоча Київ і наполягає, що його прихильники мають стати головними бенефіціарами можливостей, які відкриються з відродженням держави, врешті-решт Україна може звернутися до Пекіна за допомогою, щоб покрити величезні потреби з відновлення. Хоча мирний план, який запропонував Сі Путіну у Москві, однобокий, але він показує, що Китай хоче бути водночас і посередником, і економічним гравцем в Україні. Він прагне бути за столом переговорів, тому незалежно від результатів війни, Китай зможе діяти у своїх економічних інтересах. Китай зробить все можливе для досягнення миру.

Підтримка Путіна

Масштаби цих інтересів у війні гарантують, що Китай не допустить залишити події в Україні напризволяще. Мінуси в тому, що Китай намагатиметься завадити Сполученим Штатам досягнути успіху в Україні. Якщо війна і далі йтиме погано для Росії, Китай підтримає Путіна. Плюси у тому, що Китає спробує вписати війну у своє бачення регіонального і міжнародного порядку. З одного боку, він буде прагнути розширити комерційні відносини з Україною та її сусідами, а з іншого, розширити масштаб дій, що доступні країнам, на кшталт Росії, які порушують правила Вашингтону.

Китай може закріпитися у війні, якщо прийме ризиковане рішення поставляти в Росію летальну воєнну допомогу. Ця підтримка може бути прихованою. Якщо її ніхто не помітить чи не виявить, то Китай зможе і далі носити мантію миротворця в Україні. В такому вигляді, він зміг би вбити клин між Європою і Штатами, якби Європа відмовилася б за прикладом Вашингтону засуджувати Пекін за оснащення російських збройних сил і вживати каральних заходів. Європейські країни у страху перед економічною помстою Китаю, можуть покинути Вашингтон ні з чим, розірвавши трансатлантичний альянс.

Якою б не була таємна підтримка Китаю, хай то безпілотники, артилерійні снаряди чи амуніція, вони не принесуть перемогу Росії з однієї простої причини – у Росії немає чіткого плану для перемоги над Україною. Допомога Китаю не зможе виправити невдале воєнне командування, низький бойовий дух серед військових та обмежене стратегічне бачення Кремля. Тим не менш, матеріальна допомога значним чином може подовжити війну, дати Росії тактичну перевагу на полі бою та заспокоїти знервовану російську еліту, що їхня держава продовжує воєнні дії. Китайська допомога підвищить готовність Росії вести довгу війну та захистить Путіна від політичної вразливості, яка спіткала його після катастрофічного вторгнення.

Припустімо, що Китай таки пішов далі і відкрито вступив у війну на боці Росії, не намагаючись приховати поставки зброї. Такий рішучий крок свідчив би, що Китай кидає виклик Сполученим Штатам та Європі, пропускаючи повз вуха будь-які погрози Заходу наказати його економічно. Участь Китаю у війні невимірно підніме ставки для США та Європи. Повна або часткова перемога Росії за неприхованої підтримки Китаю відкриє йому шлях до глобального простору європейської безпеки. Об’єднання Китаю з Росією змусить Сполучені Штати та європейські країни підвищити воєнні зобов’язання перед Україною, хоча вони уже борються з вимогами збереження воєнних дій.

Відкрита підтримка Росії не зійшлася б з публічними заявами китайських лідерів з початку вторгнення, але до такого сміливого кроку може підштовхнути стратегічна логіка. Найбільшою підставою для вступу Китаю у війну є намагання відволікти увагу перед запланованим вторгненням у Тайвань за місяці чи роки. Ті ресурси, які західні держави змушені витрачати в Україні, вони не зможуть відразу відправити на захист Тайваню. Участь Китаю у воєнних діях Росії відволікла б увагу від Тайваню та Індо-Тихоокеанського регіону. За цього сценарію, справи на полі бою в Україні не матимуть значення для Пекіна. Китай просто сподіватиметься, що це дорого обійдеться Заходу. І для цього не потрібно буде відправляти в Україну жодного солдата. (Захід уже показав, що можна змінити хід війни не використовуючи особовий склад.) Просто заява Пекіна про пряму і довгострокову воєнну підтримку Росії буде кардинальною.

Але це також може і обернутися катастрофою для Китаю. Росія може програти війну. Досі її воєнна кампанія зазнавала невдачі за невдачею, і на кожному кроці Україна перевершувала очікування. Поразка Росії зі слідами Китаю відобразиться на самих покровителях. І справді, саме це змусило Китай стояти осторонь, оскільки дурість і бездарність Путіна не заслуговують чогось більшого, аніж символічної і ситуативної підтримки. Посол Китаю в ЄС Фу Цун нещодавно прокоментував, що така дружба «без меж» з Росією – це «ніщо інше, як риторика».

Китай також може втратити те, що отримав з війни – привілейоване місце у суспільстві. Воєнна допомога Росії перекине Китай у ряди країн-ізгоїв, такі як Іран чи Північна Корея. Це лише погіршить і так ворожі стосунки із Заходом, за що доведеться заплатити серйозну економічну ціну. І Китаю буде дедалі важче зображати, який він доброзичливий до країн у світі, що виходить з-під контролю. Допомога Китаю стане не лише невисловленим схваленням атаки на цивільних, але й дозволом на такі воєнні злочини. Воювати з країною, яка нічого не зробила Китаю, а колись ще й мала з ним добрі стосунки – це сформувати огидний прецедент і вселити страх у країн віддалених від України.

Перекладачка: Руслана Фалько