За час війни, Росія знищила чи пошкодила майже 500 шкіл у місті

Вісім випускників другої за розміром школи у Харкові репетирують танець для випускного, котрий може і не відбутися. Їхні вчителі спостерігають, як діти виконують хореографічні рухи під саундтрек азербайджанської поп-виконавиці Сафури «Drip top». Жовті і сині стрічки у волоссі дівчат майорять у повітрі, коли хлопці піднімають їх і кружляють у танці. Про це йдеться у спеціальному репортажі австралійського видання АВС, переклад якого пропонує Foreign Ukraine.

Ці учні – лише частина класу. Вони зібралися разом, щоб записати відео про себе для однокласників, які не у Харкові. Багато з їхніх однолітків залишили небезпечний Харків, щоб закінчити одинадцятий клас у спокійнішому місці або закордоном.

Танець випускників – це традиція в українських школах.

«Ми виконуємо його на останній дзвоник. Спочатку концертна програма, потім одинадцятикласники танцюють, а згодом ми всі йдемо святкувати з нашими родичами та іншими учнями. Зараз ми маємо дозвіл від керівництва, проте не знаємо ще точно», – розповідає 17-річний Міша Маслов.

Учні танцюють на асфальті, у саду, за межами їх класів. У школі танцювати заборонено. Усі учбові заклади Харкова з початку повномасштабного вторгнення зачинені.

Харківська загальноосвітня школа № 26 була рідною для братів-близнюків Міші та Максима Маслових протягом 11 років.

Брати та їх однокласники готуються до випускних іспитів вдома через загрозу російських атак. В їхню школу вже було влучання один раз.

«У шкільному дворі лежала ціла ракета чи авіабомба, вона впала просто тут. Це неможливо пробачити. Це не мало б статися. Це не гуманно. Тут живуть люди, немає жодних військових об’єктів поруч, просто мирне місце», – зазначає Максим.

Докази свідчать, що Росія цілеспрямовано гатить по школах у Харкові

Виникає відчуття того, що школи та інші учбові заклади Харкова навмисне знаходяться під прицілом російської армії, оскільки це шлях до знищення української культури та ідентичності.

Коли ми подивимося на цифри, складно посперечатися з цією теорією.

«634 навчальних закладів було знищено чи пошкоджено серед усієї мережі. Серед них, більшість інституцій – заклади загальної середньої освіти, тобто школи. Наразі кількість зруйнованих чи пошкоджених шкіл –  майже 500. Університети, академії, школи, інститути та дитсадки – 44% з них знищені чи понівечені. Серед них 74 зруйновано зовсім», – інформує Олексій Литвинов, директор департаменту освіти та науки Харківської ОДА.

Інтерактивна мапа «Eyes on Russia» від Центру інформаційної протидії має позначки з атаками на учбові заклади Харкова з лютого 2022 року. Заступниця голови проекту Беллен Карраско Родріґез стверджує, що докази свідчать, що школи Харкова навмисне піддаються обстрілам РФ.

«У липні 2022 року ми побачили, що хоча фронтова лінія відсунулась від Харкова, кількість обстрілів учбових закладів у самому місті значно збільшилась. Аналіз об’єктів, які знаходяться поруч, засвідчив, що це були цілеспрямовані атаки, а не результат хаотичного обстрілу», – стверджує Родріґез.

За її словами, обстріли навчальних закладів є одним із військових злочинів.

«Багато дітей втратили доступ до навчання, особливо у прифронтових регіонах, інші змушені були перейти на онлайн-навчання або навіть перевестися до інших шкіл», – підкреслює Родріґез.

Харків тривалий час був центром навчання для українських та закордонних студентів.

Олексій Литвинов вважає атаки РФ витоком жовчі, беручи до уваги скільки росіян навчалися у Харкові.

«Ще з радянських часів Харків був містом студентства. Ми мали найбільшу кількість університетів, інститутів та академій упродовж незалежності України. Тут перебував найбільший контингент студентської молоді. Це боляче і сумно для нас, з огляду на те, що багато росіян вчилися тут, приїжджали на наукові конференції, симпозіуми та інші заходи», – зазначає Литвинов.

Залишається надія на молоде покоління Харкова

Останні 15 місяців були важкими для учнів середньої школи № 26 у Харкові.

17-річна Вікторія Куліш каже, що пристосуватися до навчання онлайн у зоні бойових дій надзвичайно важко.

«Коли війна почалася, ми вчилися із бомбосховищ. У перші дні ми під’єднувалися у Zoom. Було важко, на уроці було лише декілька людей. Я намагалася вчитися, тому що життя не стоїть на місці. Коли були повітряні тривоги, ми хвилювалися одне за одного», – розповідає Вікторія.

Незважаючи на усі складнощі, учні мають великі плани на майбутнє.

«Я хочу вступити на педіатра, щоб вилікувати українських дітей», – ділиться своїми планами Вікторія.

Максим хоче стати програмістом, а його брат Міша сподівається працювати перекладачем.

«Я вже знаю чотири мови і хочу вивчити п’яту, китайську. Я хочу розповісти про наші проблеми світові, про все, що тут відбувається», – зазначає Максим.

Проте, є ще одна думка, яка переважає у їхніх роздумах, коли вони складуть вступні екзамени. 

«Я сподіваюсь, що війна закінчиться», – каже Міша.

Максим погоджується із думкою брата і додає: «Тоді буде мир в нашій країні і у цілому світі».

Перекладачка: Дарина Гловацька