Економіка України дивовижним чином стабілізувалася завдяки героїчним подвигам інженерів та інновацій та несподіваній стійкості деяких галузей, головною з яких є технологічний сектор

У своїй кав’ярні у центральному парку Ірпіня, Борис Єфименко вказує на отвори від куль, які пробили поліровані дерев’яні стіни. За філіжанкою кави за столиком на вулиці йому доводиться робити паузу, затиснувши пальці на переніссі, щоб стримати сльози, як-тільки він згадує події весни 2022 року, коли це невелике місто на північний схід від Києва стало полем бою. Про це йдеться у спеціальному репортажі Wired, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Одна із десяти кав’ярень, якими керував Єфименко в Ірпіні, відкрилась лише 19 лютого 2022 року. Коли через п’ять днів почалося повномасштабне вторгнення, багато людей у місті не вірили чи не могли зрозуміти, що відбувається. Вони зібралися в парку і стояли, пили каву, спостерігаючи за розгортанням війни на своїх смартфонах. Після нічного бомбардування Єфименко, його дружина та маленька дитина сіли в машину та поїхали.

«Мені в машині вистачало палива лише на 150 кілометрів. Паливо було неможливо купити, тому ми прийняли рішення. Ми проїдемо 70 кілометрів. Якщо ми не знайдемо пальне то, повернемося. На околиці міста дивом знайшли дизель і попрямували на південний захід», – розповідає Єфименко.

Багато його друзів і співробітників залишилися, ховаючись в укриттях. Оскільки у них закінчилися основні продукти, Єфименко сказав їм взяти все необхідне з його кав’ярні. Троє з них загинули. Наприкінці березня 2022 року Єфименку повідомили, що його житловий будинок обстріляли. Ірпінь звільнили 28 березня 2022 року. Коли Єфименко повернувся 3 квітня, там не було ані води, ані світла. Частини міста ще були всіяні мінами. Він ділив кімнату з 25 іншими людьми. За його словами, вулиці були «апокаліптично порожніми». Тільки дві з 10 його кав’ярень вдалося врятувати.

«І перші кілька днів ми вмикали генератор і варили людям каву безкоштовно», — каже він.

Відтоді він відкрив ще три кав’ярні, поступово відновлюючи свій бізнес.

Збитки від нападу Росії на Україну ще не підраховані. ООН стверджує, що було вбито щонайменше 7000 мирних жителів (реальна цифра, швидше за все, більша), тоді як оцінки загиблих серед українських військових обчислюються десятками тисяч. Близько 14 мільйонів людей були переміщені; Пошкоджено або зруйновано 150 000 будинків. Росія регулярно атакує цивільну інфраструктуру та медичні заклади, зруйнувавши і пошкодивши понад 200 лікарень і клінік. 20% знаменитих «чорноземних» сільськогосподарських угідь України стали непридатними для використання. Територія розміром із Флориду — 174 000 квадратних кілометрів землі — має бути очищена від мін. У 2022 році економіка України скоротилася на 30%. Це лише те, що можна порахувати чи оцінити. Поряд з цим існує екологічне спустошення, яскраво продемонстроване руйнуванням Каховської дамби у червні 2023 року, внаслідок чого було затоплено величезні площі землі, а інші залишилися без зрошення.

Але після визволення Ірпіня хід війни змінився. Україна повернула значну частину землі, втраченої за перші місяці, і знову просувається до своїх кордонів. Це відкрило простір для розмов про відновлення: з’явився імпульс — у політиці, громадянському суспільстві, бізнесі та культурному істеблішменті — для повоєнної України, яка є вільнішою, чистішою, більш вкоріненою у своїй ідентичності. Не переосмислена Україна як така, а краще відображення країни, яка була відкрита світові через 500 днів війни, враховуючи неймовірну стійкість і опір.

Досягнення цього відновлення є надзвичайно складним завданням. Це вимагатиме спиратися на нові галузі для створення можливостей, використовувати технології для надання послуг, відновлювати культурні заклади та записувати історію у процесі її творення. Це буде надзвичайно амбітна та потенційно важка вправа щодо прозорості та довіри, оскільки Україна з’ясовує, як витратити мільярди доларів державних грошей на відновлення.

«Ми дуже хочемо побудувати кращу країну, і це шанс, який у нас є. І ми не можемо змарнувати таку можливість… тому що ми платимо надто високу ціну. Ми вже заплатили величезну ціну і продовжуємо платити людськими життями», – каже Олександр Грибан, заступник міністра економіки України.

У березні 2023 року Світовий банк оцінив, що фінансова вартість відновлення України становитиме 411 мільярдів доларів. Кожен наступний місяць додає до рахунку ще 10 мільярдів доларів. Це немислимі цифри. 411 мільярдів доларів — це більш ніж удвічі більше розміру економіки України. Це у 100 разів перевищує річний бюджет ООН. Це майже дві третини фінансової допомоги американським банкам у 2008 році. І, ймовірно, це буде лише попередня оцінка. Керівник Європейського інвестиційного банку підрахував, що реальна вартість, швидше за все, перевищить 1 трильйон євро (1,1 трильйона доларів). Подібну цифру торік називав президент України Володимир Зеленський.

«З усіма нинішніми обстрілами та ескалацією ми можемо бачити дедалі більше руйнувань», – каже Грибан.

Він наводить статистику — 14,1 мільярда доларів, виділених іншими країнами на відновлення інфраструктури, 36 мільярдів доларів у вигляді кредитів і грантів, щоб закрити дірку у державному бюджеті, 2 мільярди доларів на фінансову підтримку малого бізнесу.

«Значна частина знищеної інфраструктури була застарілою, ще з часів СРСР і не була надефективною. У нас є шанс, як ми говоримо, відновити роботу. Це означає врахування екологічних, соціальних та управлінських міркувань у проектах, заміну старої енергетичної інфраструктури на зелену енергію та інтеграцію з промисловим планом Європейського Союзу «Зелена угода». Ми можемо стати електростанцією Європи з відновлюваними джерелами енергії та водневими проектами. У нас є газотранспортна система, з якої ми можемо експортувати водень до Європи. Або ми можемо створити нові потужності, наприклад заводи зеленої металургії», – розмірковує Грибан.

Економіка України дивовижним чином стабілізувалася на рівні двох третин від того, якою вона була на початку 2022 року, і, за прогнозами, у 2023 році зросте дуже незначно. Частково це свідчить про героїчні подвиги інженерів та інновацій, які забезпечили роботу послуг, незважаючи на постійні атаки, частково через великі суми грошей від міжнародних донорів, які надходили в міністерство Грибана, щоб підтримувати бізнес на плаву, а частково через несподівану стійкість деяких галузей, головною з яких є технологічний сектор.

UNIT.City – майже ідеальна метафора економічної трансформації України. Це епіцентр київської стартап-сцени — технопарк, відкритий у 2016 році UFuture, конгломератом нерухомості та промисловості, який прагнув диверсифікуватися за межі нафтохімії та переробки сільськогосподарської продукції.

Щоб дістатися до кампусу на машині, вам доведеться проїхати через середину величезного складу: половина вікон потріскані або розбиті, решта вицвіла сепія з десятиліттями пилу. До 1990-х років це був мотоциклетний завод, побудований за радянських часів, щоб виготовляти підробки німецьких мотоциклів для бренду, який не витримав переходу на вільний ринок. Але з іншого боку ви потрапляєте в постіндустріальну Нарнію, технопарк 2020-х років із широкими бульварами, синіми тонованими скляними конструкціями та елегантною зеленню.

Біля входу мене зустрічає Кирило Бондар, фінансовий директор UNIT.City, який проводить екскурсію по кампусу — там найкраща кавоварка, а там друга найкраща; ось щойно відкритий ресторан; є нові розкішні багатоквартирні будинки, які будуються, на їхніх вікнах ще поліетиленова плівка; є радіостанція, яку минулого року зламали росіяни; є вежа, в яку влучили уламки збитої ракети.

В офісах і коворкінгах UNIT.City я зустрічаю стартап за стартапом: IoT-компанії, біотехнології, штучний інтелект, дрони, медичні технології. У кожного свій запас фірмової продукції: футболки, наклейки, печиво. Один дає мені фірмову бейсбольну биту «для захисту», яку я ношу з зустрічі на зустріч наступні кілька годин.

Окрім фізичних просторів, індустрія технологій потребувала регуляторного середовища, такого роду правового середовища, яке дозволило б компаніям ризикувати та впроваджувати інновації, а також залучати міжнародний інвестиційний капітал. У UNIT.City два простори — фізична інфраструктура та юридична — перетинаються. У конференц-залі біля офісу відкритого планування я зустрічаюся з Олександром Борняковим, заступником міністра цифрової трансформації та керівником «Дія Сіті» – «віртуальної особливої економічної зони», створеної урядом як української версії спрощеного режиму оподаткування та звітності у Делавері.

Борняков дуже детально пояснює, як Україна створила спеціалізовані регуляторні положення для стартапів, включаючи конвертовані облігації, преференції ліквідації та відшкодування для засновників.

«Мета полягала в тому, щоб узгодити мову, якою розмовляє Кремнієва долина, з українським законодавством. Отже, коли хтось із Європи, Великої Британії чи Північної Америки хоче інвестувати в українську компанію, вони говорять однією мовою та використовують схожі інструменти», – зазначає Борняков.

«Дія City», яку в одних колах вважали неоліберальною, а в інших даремною, було запущено за два тижні до початку повномасштабного вторгнення, але через кілька місяців заявки відновилися, і зараз зареєстровано понад 500 компаній. У розмові з керівниками у технологічному секторі я назвав дюжину причин стійкості, починаючи від удачі й розподіленого характеру галузі до варіацій на тему «ми звикли вирішувати проблеми».

Сектор технологій уже відіграв життєво важливу роль у військових зусиллях: перетворення цивільних безпілотників на зброю, перепрофілювання навичок і створення платформ і додатків для фінансування та підключення. У секторі та в уряді є рішучість зараз звернути це мислення до завдання відновлення — до похмурих можливостей, потреб воєнного та післявоєнного часу, які можна реально вирішити лише за допомогою технологій. Є govtech і fintech, потреба з’ясувати, як надавати державні послуги, фінансову підтримку та освіту для переміщеного населення та зруйнованих міст. Необхідно розмінувати величезні території країни, відновити сільськогосподарські землі. У Варшаві я познайомився з Євгеном Найштетіком, генеральним директором двох компаній: Biolity Systems, яка використовує штучний інтелект і зображення для автоматичного клонування цінних рослин, і Radio Bird, яка створює автономні дрони спостереження для військових — один для перемоги, інший для відновлення.

Технології також дали українській економіці історію успіху, яку вони можуть транслювати. Мешканці UNIT.City взяли на себе роль посла. Українські технічні делегації їздять по всьому світу — Близькому Сходу, Азії, а також Європі та США.

«Голос України став помітнішим, а двері, які раніше були зачинені, я скажу чесно з вами, стали відкритими. Використання цього моменту, будівництво чогось міцного в Києві та інших технічних центрах Харкова, Одеси, Дніпра та Львова буде життєво важливим для реконструкції», — каже Катерина Гречко, генеральний директор Techosystem, некомерційної організації, яка просуває технологічний сектор в Україні.

Сектор має переконатися, що є до чого повертатися, щоб галузь розвивалася та процвітала, щоб були робочі місця та можливості, коли війна закінчиться, «і цей резерв талантів не піде в Делавер».

Як і багато інших, з якими я спілкувався у Києві, Гречко бачить нову модель «Дія City» — це не лише низькі податки, але й глобальний сенс співпраці між урядом і промисловістю, пріоритетність швидкості та гнучкості, а також прозорості та підзвітності — як шаблон для іншої економіки, більш орієнтованої на інформацію, більше пов’язаної з економікою знань у Європі, що відхиляється від індустрій радянської доби з їхніми олігархами та зв’язками.

Наприкінці червня 2023 року велика українська делегація прибула до Лондона для участі у конференції міжнародних донорів та бізнесу. Вони пообіцяли майже 60 мільярдів доларів у вигляді кредитів і грантів від ЄС, Великобританії та США. Це окрім уже обіцяних десятків мільярдів, а також інших донорських програм від Світового банку та інших міжнародних фінансових установ (МФО).

Дуже важко витратити стільки грошей, і ще важче витратити їх правильно. Після багатьох років критики за марнотратство та десятиліть процесів агломерації, міжнародні фінансові організації (МФО) неймовірно бюрократизовані, вимагаючи величезних обсягів даних. І кожна з них прагне отримати ці дані в іншій формі. Більшість має різну вагу для речей, які їх цікавлять. Деякі програми вимагають від вас заздалегідь звітувати про вплив кожного долара на клімат, інші – про гендерні питання та права людини. Деякі працюють в доларах, деякі в євро, інші в фунтах стерлінгів. Хтось пропонує кредити, хтось гранти, хтось псевдоприватні інвестиції. Донори часто дублюють роботу один одного.

Олександра Азархіна, заступниця міністра громад, територій та розвитку інфраструктури, тобто відомства, яке контролює зусилля з реконструкції (одночасно займаючись військовою й матеріально-технічною), каже, що її команда наразі керує 45 окремими програмами МФО, кожна з яких складається із сотень менших проектів.

Крім цієї складності, відбудова України має бути подвійно підзвітною — перед донорами та перед громадянами. З 1990-х років Україна має заслужену репутацію корумпованої держави, якої протягом останнього десятиліття намагалася позбутися. Зараз Україна хоче показати — має показати — що вона рухається в руслі інших європейських країн, підтримуючи своє бажання приєднатися до ЄС. І вона має виправдати довіру своїх громадян. Бренд уряду Зеленського – це доступність і прозорість, управління консенсусом, а не диктатом.

Витратити 1 трильйон доларів США на потенційно сотні тисяч різних проектів із тисячами зацікавлених сторін, що стосуються сфер економіки та частин місцевого самоврядування, які давно пов’язані з корупцією, — і все це під туманом війни — є неймовірною можливістю зробити все неправильно.

Мобільний застосунок «Дія» — це єдиний портал для українців, де можна отримати все: від свідоцтв про народження, смерть і шлюб до голосування на Євробаченні та сплати податків. Але він також розгорнув бази даних для будівельної галузі, для реєстрації компаній, для державних закупівель — остання з яких, ProZorro, пропонує надзвичайно детальні дані про контракти та тендери на громадські роботи, намагаючись продемонструвати прозорість у системі, яка, безперечно, була пронизана корупцією.

Коли почалося вторгнення у лютому 2022 року, команда Азархіної почала збирати дані про збитки, завдані цивільному майну, створюючи масивний, вичерпний реєстр руйнувань, спричинених війною. Це надходить у систему, яка також зіставляє дані державних служб, які можуть виводити карти бойових збитків, збоїв у системі охорони здоров’я чи освіти та зміни населення, внаслідок війни.

У червні 2023 року українська делегація презентувала систему під назвою Digital Reconstruction Ecosystem for Accountable Management (Dream), яка об’єднує всі ці інструменти в єдиний інтерфейс і додає до нього базу даних про кожен проект реконструкції в країні. Їх можна надіслати на рівні громади в Інтернеті та надати донорам та інвесторам доступну для пошуку базу даних зруйнованих шкіл, лікарень, мостів і водоочисних споруд, кожна з яких перерахована з показниками, які очікують побачити міжнародні донори, як-от оцінки впливу на навколишнє середовище та статистичні дані щодо гендерного залучення. Це означає, що хтось, хто сидить за столом у банку розвитку чи будівельній компанії у Парижі чи Вашингтоні, може шукати зруйновані мости біля Ірпеня, наприклад, і безпосередньо контактувати з людьми, які керують цими проектами.

За словами Віктора Нестулі, голови RISE Ukraine – коаліції неурядових організацій, і керівника підтримки України в некомерційній організації Open Contracting Partnership, яка очолила розробку системи, мета полягає не лише в тому, щоб забезпечити масштабний Kickstarter для української економіки, але й допомогти ухвалити розумні рішення щодо напрямку інвестування.

За словами Нестулі, це система, яка має досить радикальну основу — майже повну прозорість щодо того, куди течуть сотні мільярдів доларів. Масштаб зусиль з реконструкції означає, що певна корупція неминуча. Але ставки вищі, коли бути спійманим на корупції означає втрату доступу до міжнародних грошей, за рахунок яких планують фінансувати будівельну галузь в Україні протягом наступного десятиліття. Це такий проект, який міг би тихо змінити те, як працює Україна після закінчення війни. Це спосіб для жертв війни — самих громад — допомогти вирішити своє майбутнє, навіть звертатися безпосередньо до міжнародних донорів, не потребуючи посередництва уряду. У червні 2023 року, коли Нестуля провів конкурс у Zoom для спільнот, зацікавлених у пітчингу проектів, до нього приєдналося 900 людей.

Прозорість і довіра, залучення громадян до власного управління та надання їм таких інструментів, як «Дія», для прямої взаємодії з урядом – ось те, що ця адміністрація поставила на перший план. Але Нестуля нахабно каже, що «Dream» — це та система, яка може не подобатися уряду, оскільки вона забирає в нього владу. Поки що не було жодних протестів, навіть з боку старої економічної гвардії, яка найбільше наживається на непрозорості. Але це може бути просто тому, що вони не розуміють значення цієї системи.