Клінічні дослідження засвідчили, що травма-сфокусований підхід когнітивно-поведінкової терапії спрацьовує з дітьми та молоддю від 3 до 20 років у всіх географічних, етнічних, гендерних, релігійних та соціально-економічних умовах: він допомагає і українському підлітку, що постраждав від війни та скривдженій дитині у передмісті США

Дитяча травма – це глобальна проблема охорони здоров’я. Щороку близько мільярда дітей у всьому світу зазнають емоційного, фізичного чи сексуального насилля в тій чи іншій формі. Понад третина дітей розповідають щонайменше про одну травматичну подію до своїх 16 років. Без раннього втручання, цей досвід може глибоко проникнути у свідомість дітей, які потім можуть проживати первинну травму у токсичних стосунках, де буде повторюватися динаміка насилля батьків. Або ж вони можуть почати займатися дечим ризикованішим, як незахищений статевий зв’язок, правопорушення чи зловживання психотропними речовинами. Про це йдеться в авторській колонці Златіни Костової, інструкторки з психіатрії, психологині і керівниці тренінгів «Lifeline for Kids», медичної школи «UMass Chan» (США) на сторінках The Conversation, переклад якої пропонує Foreign Ukraine.

Дитяча травма може призвести до почуття провини, сорому, тривожності, депресії та навіть самогубства. Її наслідки часто тривають довго опісля дитинства і впливають на фізичне та психічне здоров’я уже в дорослому віці.

Я клінічна психологиня і директорка з навчання у некомерційній організації «Lifeline for Kids» – центрі роботи з дитячими травмами при медичній школі «UMass Chan». Я беру участь у проєкті з лікування українських дітей та сімей, які постраждали від війни з березня 2022 року.

Проєкт проводять німецькі дослідники у співпраці з деякими організаціями. За цією програмою під назвою «Травма-сфокусований підхід когнітивно-поведінкової терапії в Україні» я надаю онлайн тренінги та консультації українським терапевтам, які працюють із постраждалими дітьми.

Цей досвід вразив мене тим, наскільки ефективне пряме втручання під час розвитку травми і достатньо рано у житті, щоб допомогти зцілити рани.

Український проєкт

Протягом перших трагічних місяців війни моєю роботою стало навчання терапевтів цьому підходу у лікуванні, щоб вони могли консультувати постраждалих від війни дітей та їхні сім’ї.

Враховуючи, що вони досі були під постійною загрозою в Україні, дуже важливо було навчити дітей розрізняти реальну небезпеку і лише проблиски травми. Так, терапевти навчали їх навичкам релаксації щоб впоратися зі стресом через сирени та евакуацію у нове місце.

Наша команда міжнародних інструкторів також займалася другорядними травмами – в даному випадку травматичним стресом, з яким стикалися спеціалісти охорони психічного здоров’я. Первинні результати свідчать, що понад 130 лікарів пройшли тренінг по когнітивно-поведінковій терапії зорієнтованій на травму. Натомість, вони зібрали дані понад 140 дітей та їхніх опікунів. Терапевти зазначили, що дуже задоволені навчанням.

Інша будова мозку

Хоча події на кшталт війни, пандемії чи шкільного насилля вважають найочевиднішими причинами травм, та понад половину зареєстрованих випадків жорстокого поводження з дітьми, наприклад сексуальне насилля, вчиняли члени родини або інші люди з «кола довіри» жертви.

Якщо дитина зазнала складної травми – чи то насилля з боку батьків чи ракетних обстрілів – то її біологія розвивається інакше порівняно з нетравмованими ровесниками. Дослідження доводять, що травми залишають сліди не лише в мозку, але й на інших частинах тіла.

Хронічний стрес призводить до постійної активації системи реакції на стрес, яка активує нейронні зв’язки пов’язані із страхом, тривогою та імпульсивними реакціями.

Реакція «бий-біжи-замри» постійно активована у мигдаликах або у примітивній, інстинктивній частині мозку, зорієнтованій на виживання – навіть за відсутності реальної загрози. Щось дуже просте, як от зміна виразу обличчя, може активувати відчуття страху.

Реакція на хронічний стрес призводить до викиду гормонів кортизолу та адреналіну, які потім впливають на інші системи. Це може призвести до пригнічення імунітету та незначних змін у генетиці, а точніше її реакції на довколишнє середовище. Крім того, інші зони мозку, менш важливі для виживання (відповідальні за вирішення проблем, навчання та запам’ятовування) у травмованих дітей розвиваються гірше.

Але також може бути й інша, позитивніша реакція на стрес, вона відповідає за пошуки допомоги та підтримки від безпечних людей. Ось чому присутність підтримки дорослих та здобуття нових навичок можуть притупити вплив травми. У підсумку, саме проживання, а не страждання, визначає, як дитина реагує на травму.

Діти витривалі. За належного лікування та підримки опікунів і фахівців, вони можуть відновитися й розвиватися.

Сторітелінг як метод лікування

Когнітивно-поведінкова терапія ефективна при багатьох психічних розладах. Це форма розмовної терапії на основі розуміння, що психологічні проблеми виникають через непотрібні чи неточні способи мислення. Такі думки згодом впливають на наші емоції та поведінку.

Травмо-сфокусована терапія дечим відрізняється. По-перше, вона допомагає дитині зрозуміти, як пережита травма впливає на думки про себе та поведінку.  Наприклад, дівчинка-підліток, яка зазнала сексуального насилля, може провокувати просто фізична присутність приятеля.

У терапії також використовують добре відому техніку – «розкажи про травму». Так, дитина розповідає про свій травматичний досвід. Його можна проговорити, написати чи зобразити на малюнку, у вірші чи пісні.

 За допомогою терапевта дитина визначає викривлені думки, які негативно впливають на бачення себе, інших та майбутнього: «Я сама винна, що зазнала сексуального насилля; нікому не можна довіряти; я спаплюжена назавжди».

Терапевт потім допомагає змінити точку зору і подивитись на травму таким чином, щоб вона перестала непокоїти, соромити і шкодити.  

Коли таке стається, то пов’язані з травмою симптоми значно зменшуються – надмірна настороженість, повторювані думки та втеча. Замість вважати себе зраненими, спаплюженими чи страшними, пацієнти помічають свою силу та стійкість.

Приклад. У восьмирічного хлопчика від раку померла мама і після цього йому стали снитися сильні жахи. Його лякали думки про хвороби та смерть і він відмовлявся виходити з дому, замкнувся в собі та не хотів бачитися з друзями.

Але після проходження терапії, він зміг виразити свої емоції щодо смерті мами. Він більше не боявся вночі, жахи зменшилися, а друзів побільшало.

На таку терапію іде від 8 до 25 сеансів, залежно від кількості переживань та складності симптомів.

Опікуни надзвичайно важливі

Фактор номер 1 у лікуванні травми – це присутність безпечного, турботливого і знайомого опікуна – хтось із батьків, дідусь чи бабуся, соціальний працівник, священник чи тренер.

Один із найпотужніших моментів лікування це коли дитина (з допомогою терапевта) ділиться своїми розповідями з опікуном чи іншим важливими для неї дорослими. Такі сеанси дозволяють похвалити дитину та вказати, яка вона сильна, що змогла таким поділитися.

Клінічні дослідження засвідчили, що травма-сфокусований підхід когнітивно-поведінкової терапії спрацьовує з дітьми та молоддю від 3 до 20 років у всіх географічних, етнічних, гендерних, релігійних та соціально-економічних умовах. Це допомагає і українському підлітку, що постраждав від війни та скривдженій дитині у передмісті США.

Дослідження цієї форми психотерапії постійно свідчать про те, що у таких пацієнтів зменшується тривожність, депресія і посттравматичні розлади, порівняно з пацієнтами, які проходили інші форми лікування. Діти стають стійкішими, а користь терапії довше затримується.

Травма-сфокусований підхід когнітивно-поведінкової терапії допомагає дітям змінити свою історію – від спаплюженої до героїчної.

Дівчинка 16 років мені сказала: «Ця терапія повністю змінила моє життя на краще. Я уже прокидаюся без тягаря сорому та депресії. Зрештою, я можу жити і не боятися, що будь-якої миті розплачусь».

Перекладачка: Руслана Фалько