Російські окупанти зруйнували Авдіївку, але не зламали бойовий дух місцевого населення

За дев’ять років, що минули відтоді, як сюди вперше прийшла війна, місцевість навколо Авдіївки перетворилася на лабіринт оборонних позицій

Після кількох місяців російських бомбардувань місто Авдіївка на південному сході України перетворилося на руїни. Бої на околицях міста так само запеклі, оскільки українські війська вкопалися, аби протистояти російському наступу. Люди, які залишилися без електрики, водопроводу і регулярних поставок продовольства, здебільшого покладаються на допомогу волонтерів. Загроза удару російських літаків чи артилерії не зменшується. І все ж вони залишаються. Про це йдеться у спеціальному фоторепортажі The New York Times, переклад якого пропонує Foreign Ukraine.

В останні тижні напади лише посилились. У березні, від довоєнного населення, яке налічувало близько 30 000 мешканців, залишилось лише десь 1700.

Життя небезпечне. Іншим цивільним особам було заборонено в’їзд до міста через небезпеку, а державним службовцям та дітям було видано накази про обов’язкову евакуацію.

Тим не менш, ті, хто залишився, наполягають на тому, що вони не поїдуть, перебираючись під землю, оскільки бомбардування забирають ще одну частину їхніх будинків.

Авдіївка — колись спальний район довколишнього міста Донецька — довгий час перебувала на передовій війни.

Починаючи з 2014 року, боротьба України з підтримуваними Росією сепаратистами розгорнулася біля їхнього порогу, оскільки місто стало ключовою оборонною позицією українських сил. Коли в лютому 2022 року почалося повномасштабне російське вторгнення, Авдіївка піддалася масованому штурму.

63-річний Сергій Альбертович обережно переступає через уламки на першому поверсі багатоквартирного будинку, який він називає своєю домівкою. Його вперше зруйнували у березні 2022-го року та ще раз через рік.

«Раніше тут жили люди, але вони поїхали. Сьогодні я єдиний житель цієї вулиці», — розповідає він.

Чоловік висушив запліснявілий хліб на підлозі в одній з квартир, намагаючись його з’їсти.

Йому запропонували евакуацію, але він відмовився.

«Я тут один, і я буду тут до кінця, до кінця свого життя», — сказав він.

Російські війська намагаються захопити Авдіївку вже понад рік, піддаючи її артилерійським ударам і прощупуючи периметри. За дев’ять років, що минули відтоді, як сюди вперше прийшла війна, місцевість навколо Авдіївки перетворилася на лабіринт оборонних позицій.

Оскільки російські війська продовжують чинити тиск на периметри міста, українські війська вкопалися, щоб протистояти їх наступу. Бої залишаються запеклими. Нещодавно військові чиновники заявили, що росіяни атакували в цьому районі, застосовуючи танки, реактивні системи залпового вогню й артилерію. За їхніми словами, українські війська утримали свої позиції.

Але в межах того, що залишилося від міста, є ще одна мережа, створена останніми вцілілими.

40-річний Ігор Золотов живе в руїнах міста і допомагає вижити іншим жителям.

«Коли вони почали обстрілювати місто, багато людей негайно зібрали речі й поїхали. У тих, у кого, як то кажуть, було терпіння, безстрашність, з часом це теж зникло», — сказав Золотов.

Але, за його словами, багато людей просто не захотіли їхати. У них немає ані грошей, ані розуміння того, куди йти. Знадобилося чимало зусиль, аби переконати власну матір виїхати з міста. Але врешті-решт вона переїхала у відносну безпеку до Вінниці.

Однак, він вражений витримкою людей, які вирішили залишитися.

«Я кажу вам, люди пристосувалися до всього. Вони влаштувалися, вони живуть своїм життям. Тільки б не було обстрілів — у них є все, у них є своє повсякденне життя», — зазначає Золотов.

Деяким жителям нікуди йти. Багато з тих, хто залишився, відмовились від евакуації.

Зруйновані будинки та щоденні обстріли не похитнули переконаності жителів, які сповнені рішучості залишитися.

Волонтери, такі як Ігор Золотов, допомагають виживати мешканцям, що залишились.

57-річна Інна вважає своїм обов’язком не дозволити своєму батькові померти наодинці у розбомбленому місті.

Вона вирішила залишитися після того, як її чоловіка і дітей евакуювали, аби доглядати за своїм літнім і хворим батьком. Він відмовився їхати, сказала вона, і сльози навернулися на її очі, коли вона заговорила про своїх дітей.

У центрі міста знаходиться колись процвітаючий Авдіївський коксохімічний завод, один з найбільших виробників коксу — палива на основі вугілля — в Європі.

Це важливий для виробництва сталі промисловий продукт, і до війни на заводі працювало понад 4000 людей, які виробляли 12 000 тонн коксу на день.

Зараз, серйозно постраждалий від російських бомбардувань, завод більше не працює. Печі, які колись палали, були зупинені. Невелика бригада робітників залишається для основного технічного обслуговування, але невідомо, чи зможе завод коли-небудь знову відкритися.

65-річний Михайло Орлов — один з двох лікарів, які залишаються в міській лікарні Авдіївки.

«Це дуже важко, коли багато поранених, і у нас недостатньо персоналу, щоб допомогти усім відразу. І кожен робить те, що в їхніх силах», — сказав він.

Гірничодобувна компанія «Метінвест», яка володіє основним заводом і надає допомогу місту, регулярно відправляє в лікарню ліки та інші витратні матеріали.

«Все, що нам потрібно, ми складаємо список і відправляємо його. Таким чином, протягом трьох-чотирьох місяців у нас буде все нам необхідне», — сказав Орлов.

У лікарні лікують не лише поранених на війні, але й літніх пацієнтів з діабетом та іншими хронічними захворюваннями.

«Всі приходять сюди, і ми намагаємося допомогти кожному, наскільки це в наших силах», — сказав він.

Нещодавно вранці її син і сусід допомогли доставити у лікарню жінку, поранену, внаслідок артилерійського обстрілу. Її син спостерігав за тим, як доктор Орлов стабілізував стан пацієнтки для можливої евакуації в лікарню у Покровську, розташовану за десятки кілометрів звідси.

Квартира доктора Орлова була зруйнована, тому він живе у лікарні і спить тільки тоді, коли там немає пацієнтів.