Юрій Копишинський та Андрій Лозовий на острові Хортиця навчають воювати, як запорізькі козаки — шаблями, булавами та голими руками

Хортиця – пишний дикий острів, найбільший на річці Дніпро, який знаходиться неподалік Запоріжжя, а, відповідно, і лінії фронту, де українські солдати намагаються повернути окуповані землі. Він включає природний заповідник і колись був штабом запорізьких козаків, яких шанували в Україні за їх волелюбність та потяг до самоврядування. Про це йдеться у спеціальному фоторепортажі NPR, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

«Це мої предки. Вони сьогодні також є частиною української історії», — розповідає Юрій Копишинський, високий дідусь із поголеною головою, підкрученими вусами й статурою півзахисника.

Зображення запорізьких козаків можна зустріти всюди в Україні — на футболках і чашках для кави, на картинах у державних установах, на великих і малих постаментах. Їхня зачіска — поголена голова, за винятком оселедця на маківці — також популярна серед українських чоловіків і навіть деяких жінок.

«Легенда каже, що коли козак помирає, то Бог простягає руку до того хвостика, щоб витягнути козака на небо», – зазначає Копишинський.

Він сидить у солом’яній хатині, оточеній п’ятьма захисними качками, біля притулку для тварин і школи верхової їзди, якою керує його донька. За його словами, у світі козацтво часто асоціюється з Росією, адже деякі з них стали вірними слугами царів. Але запорізькі козаки боролися з набігами московських князів.

«Вони де-факто були прикордонниками і захищали свою священну землю», – каже Копишинський.

За останні 20 років він навчав місцевих і чужинців воювати, як запорізькі козаки — шаблями, булавами та голими руками. Один із найкращих його учнів — Андрій Лозовий, веселий товстяк із обвислими вусами й довгим оселедцем, який він називає «стрижкою чемпіонів».

«Кожен дорослий, кожна дитина хоче мати таку зачіску, щоб ми могли виглядати як наші герої», — зазначає Лозовий.

До війни Лозовий і Копишинський відпрацьовували бойові прийоми в обгородженому комплексі з обвітреними дерев’яними будинками. Це реконструкція козацької січі, або військового адміністративного центру, де знаходяться будинки, церква та музей.

Лозовий йде до музею і повертається зі зброєю, зокрема важким мечем і двома сокирами. Він знімає сорочку і майстерно розмахує мечем.

«Я також можу робити це і під час верхової їзди. Незалежно від того, чи використовуємо ми коней і шаблі, чи гаубиці та HIMARS, усе це сходить до того самого козацького духу, який захищає нашу землю», – запевняє Лозовий.

Його відмовились мобілізувати на фронт через численні переломи кісток, які він отримав після падіння з коня. Інші воїни-студенти Копишинського перебувають на фронті і воюють з іншими козаками, які живуть у Росії та підтримують Москву.

«Російські козаки були нічим іншим, як слугами, і все, що вони колись робили, це корилися цареві. Запорізькі козаки ніколи нікому не корилися», – переконує Копишинський.

У період між 1648 і 1657 роками, запорізькі козаки повстали проти Речі Посполитої, але також винищували місцевих євреїв і римо-католиків. Тоді, у 1654 році, козаки підписали Переяславську угоду з російськими царями для військового захисту. Російська імперія збільшувала свої володіння і карала тих, хто не корився. Запорізькі козаки трималися до тих пір, поки Катерина Велика не розпустила їх у 1775 році.

«Як на мене, Переяславська угода сприяла створенню Російської імперії, яку ми знаємо сьогодні. Тепер Україна і Польща – близькі союзники, а в Україні є президент-єврей, який є відважним козаком. Вони захищають свою землю від Росії», – упевнений Копишинський.

Його донька – Анастасія є чемпіонкою з верхового спорту, вона висока та спортивна, як і її батько. У своїй школі верхової їзди вона навчає маленьких дітей.

Її власні діти після початку війни переїхали до Ірландії, де живуть зі своєю бабусею, а чоловік воює на фронті.

«Я сказала своєму чоловікові: «Слухай, будь обережний, бо якщо з тобою щось трапиться, мені доведеться самій йти на фронт, щоб помститися», — заявляє вона.