Українські жінки в ЗСУ ведуть боротьбу на двох фронтах

Жінкам-військовослужбовцям доводиться боротись з російськими окупантами та сексистськими настроями у власних рядах

ВВС поспілкувалася з трьома із 5000 українських жінок-фронтовиків, які борються як з ворогом, так і з сексистськими настроями у власних рядах. Foreign Ukraine пропонує переказ цієї публікації.

Струнка блакитноока брюнетка займається у тренажерному залі. На це ніхто не звернув би уваги, якби не той факт, що, за даними російських ЗМІ, вона мертва.

Андріана Арехта – сержантка спецпідрозділу Збройних сил України, готується повернутися на передову.

BBC знайшла Андріану в реабілітаційному центрі в Україні – у місці, яке ми не можемо назвати з міркувань її безпеки – після того, як вона підірвалась на міні у Херсонській області у грудні 2022 року.

Численні текстові та відеозвіти російською мовою яскраво і детально оспівують її «смерть».

«Вони опублікували, що я без ніг і без рук, і що вони мене вбили. Вони – фахівці у пропаганді», – каже Андріана.

Звіти містять жахливі описи про неї, такі як «кат» і «ліквідований нацист».

Бездоказово звинувачуючи її у жорстокості та садизмі, вони з’явилися невдовзі після того, як українська армія звільнила Херсон.

«Мені смішно. Я жива і буду захищати свою країну», – стверджує Андріана.

Через 18 місяців після вторгнення Росії, у збройних силах України служать 60 000 жінок. Понад 42 000 перебувають на військових позиціях, зокрема 5 000 жінок-військових служать на передовій.

Згідно з українським законодавством, жодна жінка не може бути призвана проти її волі.

Але є певні бойові ролі, які, на думку деяких експертів, краще виконують жінки.

«Я прийшла до свого командира і запитала: «Що я можу зробити найкраще?» Він сказав: «Ти будеш снайпером», – згадує Євгенія Емеральд, яка донедавна виконувала цю роль на передовій.

Вона каже, що жінки-снайпери були романтизовані після Другої світової війни, додаючи, що така репутація є дуже практичною.

«Якщо чоловік вагається, робити постріл чи ні, то жінка ніколи. Можливо, тому жінки народжують, а не чоловіки», — додає вона, колискаючи свою тримісячну доньку.

31-річна жінка, яка пройшла військову підготовку після вторгнення Росії до Криму, але приєдналась до армії лише у 2022 році, до повномасштабної війни була власницею ювелірного бізнесу.

Вона використала свій підприємницький досвід, щоб залучити величезну кількість прихильників у соціальних мережах і таким чином, підвищити популярність українських жінок-військових.

Як і Андріану, російські ЗМІ часто називають Євгенію «карательницею» та «нацисткою», у сотнях репортажів обговорюється її роль жінки-снайпера на передовій та її приватне життя.

«Працювати снайпером особливо жорстоко, – як фізично, так і морально. Адже можете бачити, що відбувається. Ви можете бачити влучення у ціль. Це особисте пекло для кожного, хто бачить це у приціл [снайпера]», – зазначає Євгенія Емеральд.

Вона та інші фронтовики, з якими спілкувалися ВВС, не можуть назвати кількість уражених цілей. Але Євгенія пам’ятає, яке хвилювання вона відчула, коли усвідомила, що їй, ймовірно, доведеться когось убити.

«Протягом 30 секунд я тремтіла — усе моє тіло — і я не могла цього зупинити. Те усвідомлення, що зараз ти зробиш щось, що стане точкою неповернення. Але не ми прийшли до них з війною. А вони прийшли до нас», – каже Євгенія Емеральд.

Відсоток жінок в українській армії зростав після першого російського вторгнення у 2014 році, сягнувши понад 15% у 2020 році.

Водночас багато українських жінок-військовослужбовиць кажуть, що в їхніх власних рядах ведеться ще одна битва – проти сексистських поглядів.

Євгенія Емеральд зіткнулася з цим ще до того, як утвердилася в авторитеті та впевненості фронтового снайпера.

«Коли я тільки пішла у спецназ, до мене підійшов один із бійців і каже: «Дівчинка, що ти тут робиш? Іди борщ звари». Тоді мене це так образило, що я подумала: «Ти жартуєш? Я можу бути на кухні, але я також можу нокаутувати тебе!», – обурюється Євгенія Емеральд.

А от Євгенія Велика з благодійної організації Arm Women Now, яка надає допомогу українським жінкам-військовослужбовцям, погоджується: «У суспільстві існує стійка думка, що дівчата йдуть в армію шукати чоловіка».

Жінки розповідали їй і про випадки фізичного насильства.

«Ми не можемо уявити масштаби проблеми, тому що не кожна жінка-солдат хоче про це говорити», – каже Євгенія Велика.

Заступниця міністра оборони України Ганна Маляр розповіла BBC, що це лише «кілька випадків» на відміну від «сотень тисяч» мобілізованих.

Жінки в українській армії не мають гендерно відповідної форми. Їм видають погано підібрану чоловічу форму, зокрема чоловічу нижню білизну, великогабаритне взуття та бронежилети.

Навіть заступниця міністра оборони Ганна Маляр каже, що її польова форма розрахована на чоловіка, яку їй довелося змінити через «невеликий зріст». Вона додає, що до парадної форми входить взуття на підборах.

Якщо жінки в армії хочуть носити жіночу форму, їм наразі потрібно або купити власний універсальний набір онлайн, або покладатися на благодійні організації чи краудфандинг.

Саме тому Андріана стала співзасновницею благодійної організації «Ветеранка» [Український жіночий ветеранський рух], яка виступає за рівні права жінок-військовослужбовців і за реформування українського військового законодавства, щоб привести його у відповідність до законодавства НАТО.

Але Маляр каже, що уряд досяг прогресу. Жіноча уніформа розроблена, випробувана і найближчим часом надійде у масове виробництво – хоча вона не змогла уточнити, коли.

Снайперка Євгенія Емеральд каже, що незважаючи на такі питання, «війна не має статі».

«Війні не важливо, чоловік ти чи жінка. Коли ракета влучає в будинок, не важливо, чи є там жінки, чоловіки, діти – всі гинуть. І на передовій так само – якщо ти можеш бути ефективною і ти жінка, чому б тобі не захистити свою країну та народ?», – риторично каже Євгенія Емеральд.

На Східному Донбасі зараз у контрнаступі бере участь ще одна снайперка Ірина. Її можна вважати прикладом реформ, над якими наполегливо працювало багато жінок-військовослужбовців – вона діє як жінка-командир підрозділу, що складається виключно з чоловіків.

«Образ снайпера романтизований… і красивий завдяки фільмам. Насправді це важка робота», – зазначає Ірина.

Вона описує, як снайпери лежать нерухомо на землі до шести годин, щоб зробити постріл, після чого швидко змінюють позицію.

«Це як гра зі смертю», — додає вона.

Тисячі жінок, які служать, залишили кар’єру, а також свої сім’ї.

Андріана залишила роботу консультанта ООН з гендерної рівності у Міністерстві у справах ветеранів України, щоб приєднатися до українських військових, коли Росія напала минулого року.

«Вони забрали найкращі роки мого життя. Я могла подорожувати й бути щасливою, будувати кар’єру й мати мрію», — каже 35-річна жінка, згадуючи передвоєнний час.

Мама хлопчика-старшокласника Андріана зі сльозами на очах розповідає мені, що не тримала сина на руках понад 7 місяців. Коли вона показує мені його фотографії на своєму телефоні, усмішка з’являється на її обличчі, замінюючи сльози.

Нею керує бажання забезпечити йому мирне майбутнє в рідній країні — не ризикувати життям, воюючи, як його батьки.

На відміну від Євгенії Емеральд, яка приєдналася після вторгнення Росії минулого року, Андріана має попередній військовий досвід.

У 2014 році, коли Росія вперше напала на Україну, анексувала Крим і окупувала Донбас, вона залишила роботу бренд-менеджера і приєдналася до одного з перших добровольчих батальйонів – разом з тисячами інших українців. У той час армія була меншою, ніж зараз, і їй було важко.

Батальйон «Айдар», де служила Андріана, Кремль і Amnesty International звинуватили у порушенні прав людини, але в українській армії повідомили, що жодних істотних доказів на підтримку таких заяв не було.

Amnesty International також закликала українську владу перевести добровольчі батальйони під ефективне командування та контроль, що вони й зробили.

Незважаючи на те, що Андріана ніколи не була причетна до будь-яких неправомірних дій, і вона покинула «Айдар» вісім років тому, російські ЗМІ постійно звинувачували її у «садизмі», не надаючи жодних доказів.

В Україні її нагородили медалями за бойові заслуги – то «за відвагу», то «за звання народного героя».

Андріана, яка розповіла BBC, що більше не є представницею «Айдара», сказала, що відчувала обов’язок знову приєднатися до армії на передовій у 2022 році, оскільки вже мала вкрай необхідний бойовий досвід.

У той час як Міністерство оборони України заявило, що не може надати кількість втрат у бойових діях – через конфіденційність такої інформації під час війни, BBC отримало дані, згідно з якими 93 українські військовослужбовці були вбиті у бойових діях після російського вторгнення.

За даними благодійної організації Arm Women Now, понад 500 українських жінок отримали поранення.

Телефонна книга Андріани перетворилася на список загиблих.