Відмова від військової служби за релігійними переконаннями є міжнародно визнаним правом, яке закріплене у Конституції України, але коли Росія напала на Україну, президент Володимир Зеленський запровадив воєнний стан і право на альтернативну службу, фактично зникло

Лише на п’ятий день війни 40-річний Михайло Яворський вирішив навідатися до місцевого військкомату не для того, аби мобілізуватись, а щоб пояснити, чому його не можуть мобілізувати. Про це йдеться у спеціальному репортажі The New York Times, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

«Вибачте, будь ласка, а я не можу битися, я не буду стріляти», — сказав він офіцерам минулого року.

Він заявив, що хоче підтримати Україну, але лише згідно з «біблійними принципами». Однак, його прохання не були почуті, і згодом його засудили до 1 року ув’язнення. І він лише один із десятка українців, які шукали альтернативи військовій службі, але їх переслідували за ухилення від мобілізації.

Хоча цих випадків небагато — і українці часто відкидають їх як прикриття проросійських симпатій чи просто страху — вони викликають питання про дотримання прав людини в Україні, де до повномасштабного вторгнення дозволялась «альтернативна служба» з релігійних міркувань. Вони також проливають світло на тонку межу між обов’язком і принципами через 18 місяців кровопролитної війни.

Яворський подає апеляцію на свій вирок, і на сьогодні лише один чоловік отримав реальний тюремний термін за ухилення від мобілізації. Деякі чоловіки отримали умовні терміни, а деякі справи ще не вирішені. У Міноборони на запитання щодо конкретних випадків не відповіли.

Тисячі українських чоловіків призовного віку втекли з України, щоб уникнути участі у війні, деякі переходили річку вбрід або платили контрабандистам, щоб вони переправили їх через кордон. (У червні 2023 року Державна прикордонна служба повідомила, що кожного дня за спробу нелегального виїзду з країни заарештовують до 20 чоловіків.) Інші налагодили зв’язки або заплатили тисячі доларів, щоб підкупити офіцерів ТЦК і підробити документи, які визнавали їх непридатними до служби.

Чоловіки наполягають на тому, що їх публічна позиція не є зрадою батьківщини, а випливає із глибоко укорінених принципів і релігійних переконань.

Відмова від військової служби за релігійними переконаннями є міжнародно визнаним правом, яке закріплене у Конституції України. Але коли Росія напала на Україну, президент Володимир Зеленський запровадив воєнний стан. При цьому право на альтернативну службу, пов’язане з відмовою від військової служби з релігійних переконань, фактично зникло.

Яворський, який працює у сфері нерухомості, визнає, що його родина хвилюється, але його судові проблеми є «тривіальними» у світлі страждань в Україні.

«Я не кажу, що у мене дуже сильна трагедія і я – найнещасніша людина в Україні. Але є багато людей, які не хочуть служити. Треба дати їм ще одну можливість допомогти державі», — вважає чоловік.

На батьківщині Яворського в Івано-Франківську, скрізь помітна жертовність вояків. Рекламними щитами з їхніми фотографіями всіяні шосе до міста. Для них на кладовищі є ціла ділянка — сім рядів, у кожному по 15 могил.

Офіс Яворського з книжковою полицею, повною Біблій, знаходиться за декілька хвилин ходьби від «Алеї Героїв» — 272 плакати загиблих воїнів, що тягнуться за кілька кварталів на пішохідній вулиці. Він сказав, що розуміє, чому так багато його співвітчизників воюють, але вони також повинні розуміти і його позицію.

«Я не готовий вбити іншу людину за шматок України, або за шматок Нової Зеландії, або за шматок Сполучених Штатів. У мене інші цінності, і я хочу, щоб до моїх цінностей, принаймні, прислухалися. Мені байдуже, що хтось про мене думає. Для мене важливо те, що думає Бог», – зазначає Яворський.

Україна є надзвичайно згуртованою протягом важкої боротьби за своє існування, залишаючи мало місця для сумнівів чи небажання приєднатися до ЗСУ. Людей, які ухиляються від мобілізації, називають боягузами або зрадниками.

Чоловіки, які відмовляються від мобілізації з релігійних міркувань є лише крихітною частиною масового явища під поверхнею в Україні. Хоча про це рідко говорять, але уже є втома та настороженість щодо мобілізації.

Незважаючи на те, що незліченна кількість українських чоловіків вжила рішучих заходів, щоб ухилитися від призову в армію, має місце й витончена тенденція: у розмові українці описують друзів, які змінюють режим дня, щоб уникнути перевірки документів або зустрічатися із ТЦК.

Віталій Алексєєнко, перший чоловік, який був ув’язнений за ухилення від мобілізації після повномасштабного вторгнення, ніколи не мав можливості втекти.

«Я люблю Україну, я люблю людей. Я віруюча людина. Чому я маю ховатися?», – риторично запитує Алєксєєнко.

Він приїхав до Івано-Франківська як переселенець і отримав вказівку з’явитися до військкомату. Там він просив альтернативну службу.

Він сподівався, що його прохання задовольнять — у 1990-х роках він проходив альтернативну службу в Узбекистані. Натомість, його остаточно засудили за ухилення від призову та відправили до в’язниці.

«Перший тиждень був важким, а потім час швидко пройшов», — сказав він, описуючи лють через ув’язнення.

Його звільнинили через три місяці для повторного судового розгляду і тепер він живе у крихітній спільній кімнаті на сьомому поверсі старого будинку без ліфта. У великих шльопанцях і картатій сорочці він одного дня зупинився на сходах, щоб привітати сусіда.

Не всі були такими дружніми, дізнавшись про його позицію щодо війни. Він описав іншу сусідку, яка емоційно протистояла йому, кажучи: «Хлопці б’ються, вони захищають вас».

«Я сказав їй, що мене не потрібно захищати. Вбивство іншого не є захистом. Ви вбиваєте когось, і це буде чиясь дитина», — відповів Алєксєєнко.

Він висловив певне невдоволення українським урядом, але заперечив, що політичні міркування зіграли роль у його рішенні, сказавши, що воно «на 100 відсотків» стосується релігії.

Проте, Алексєєнко не ходить до церкви.

 «Я можу молитися подумки»,— пояснив він.

Він жваво цитує Священне Писання, пальцем зображуючи кожне слово у повітрі. Замість того, щоб відповідати «злом на зло», коли йдеться про вторгнення Росії, він сказав: «краще пожертвувати собою».

За його словами, саме тому він був готовий потрапити до в’язниці за свої переконання.

«Я не хочу нікого вбивати, це точно. Я вже краще сам помру. Це все. Я навіть в’язниці не боюся», — пояснив він.

Цим же біблійним текстом пояснював свої прохання про переведення на альтернативну службу військовий Андрій Вишневецький.

На відміну від інших опитаних для цієї статті, Вишневецький сказав, що він не підтримує «ані Росію, ані Україну» у війні — тільки мир. У той час як російські ракети, які вбивають мирних жителів, викликають «біль у моїй душі», сказав він, «люди гинуть з обох сторін, не тільки українці, але й росіяни».

Вишневецький носить на шиї фотографію дружини та доньки, кажучи, що молиться «щодня», аби бути з ними вдома.

«Тих, хто відмовляється брати зброю і не хоче воювати, потрібно звільнити від військової служби. Людина, яка вірить в Бога і яка проти війни, не піде вбивати, а буде просто гарматним м’ясом», – вважає Вишневецький.