Російська влада відкрито заявляє про свій намір вивести війну в Україні – чи, швидше, російський наратив навколо неї – на великий екран

У центрі сюжету – відомий скрипаль із Бельгії, який приїхав до Києва з концертом. Дата – лютий 2022 року, але його поїздка скасовується, оскільки Росія починає бомбардувати Україну. Музикант пережив серію «нелюдських злочинів та кривавих провокацій з боку українських націоналістів» та хоче розповісти світові, «як це було насправді». «Свідок» — це драма, спонсорована державою, прем’єра якої відбулася в Росії 17 серпня 2023 року, — перший художній фільм про вторгнення в Україну, яке триває уже 18 місяців. У фільмі українські війська зображені як жорстокі неонацисти, які катують та вбивають свій народ. Один навіть носить футболку із Гітлером; інший вживає наркотики. А ще маленький син головного героя запитує: «Хіба Україна не Росія?». Про це йдеться в аналітичній публікації TIME, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Вихід «Свідка» відбувся після того, як російська влада оголосила про план збільшення виробництва фільмів, що прославляють дії Москви в Україні, і він є частиною зростаючої кількості пропагандистських фільмів. Але в епоху миттєвої інформації та дезінформації у військові та інші часи виникають два питання: чи справді пропагандистські фільми є ефективними?

Глядачі прийдуть?

Чи залучать такі фільми глядачів – велике питання. Подібні фільми зазнавали касових провалів. Крім того, соціологи кажуть, що суспільний інтерес до війни зменшився, і люди в наші дні переважно хочуть втекти від мороку та приреченості новин з України.

«Ми регулярно чуємо (від респондентів), що це величезний стрес, величезний біль», – зазначає Денис Волков, директор Левада-центру, провідного незалежного соціологічного агентства в Росії.

Деякі росіяни, за його словами, наполягають на тому, щоб «не обговорювати, не дивитися, не слухати» новини про Україну, намагаючись упоратися із цим стресом.

Кіно є важливим засобом, який уряд використовував для формування патріотичних послань — від перших днів існування Радянського Союзу до використання у воєнний час нацистською Німеччиною та Італією і навіть Сполученими Штатами під час і відразу після Другої світової війни. У більш сучасні часи засновник Північної Кореї Кім Ір Сен та його син та наступник Кім Чен Ір керували регулярним випуском пропагандистських фільмів.

Спонсоровані державою пропагандистські фільми також використовувалися на Близькому Сході з різним ступенем успіху. Громадянська війна у Сирії, наприклад, стала центральною темою телевізійних мильних опер про Рамадан в останнє десятиліття, зокрема тих, які підтримували президента Сирії Башара Асада. Іран регулярно фінансує фільми, що прославляють прихильників жорсткої лінії та підтримуються воєнізованими формуваннями по всьому регіону.

Російська влада відкрито заявляє про свій намір вивести війну в Україні – чи, швидше, російський наратив навколо неї – на великий екран.

Президент Росії Володимир Путін доручив Міністерству культури РФ забезпечити показ у кінотеатрах документальних фільмів про «спеціальну військову операцію», як Кремль називає свою війну в Україні. Міністерство також визначило пріоритетні теми щодо виділення державного фінансування фільмів. До них належать «героїзм і самовідданість російських воїнів» в Україні та «боротьба із сучасними проявами нацистської та фашистської ідеології» — хибне звинувачення, яке Путін висуває на адресу українських політичних лідерів.

Державне фінансування, яке можуть отримати творці російських фільмів цього року, більше, ніж будь-коли: 30 мільярдів рублів (близько 320 мільйонів доларів), запропонованих двома державними органами та державною некомерційною організацією. Це ключова частина сучасної галузі, яка протягом багатьох років залежала від державного фінансування.

Російський кінокритик Антон Долін описує це як «порочну систему, коли держава є головним та найбагатшим виробником у країні». В інтерв’ю Associated Press Долін зазначає, що всі фільми мають отримати ліцензію на показ Міністерства культури. Отже, «механізми цензури» працюють навіть для тих, хто не бере гроші в уряду.

Як до «дуже пристойного кіно» приєдналася пропаганда

Це не означає, що російські кінематографісти, які отримують державне фінансування, завжди займаються пропагандою. Є й «дуже пристойне кіно», каже критик та культуролог Юрій Саприкін.

Справді, деякі номінанти на «Оскар» із Росії отримували державне фінансування — наприклад, «Левіафан» відомого режисера Андрія Звягінцева, який вийшов на екрани 2015 року в Росії та пізніше розкритикований Міністерством культури як «антиросійський» за критичне зображення росіян. Були й інші численні вітчизняні хіти: найпопулярніші історичні драми, науково-фантастичні блокбастери, образи легендарних радянських спортсменів.

«Загалом, російська кіноіндустрія донедавна «вважалася хорошим, культурно-глобальним громадянином, який виробляє хороші фільми, іноді кидає виклик режиму», — каже Григорій Долгополов, фахівець із кіно- та відеовиробництва з Університету Нового Південного Уельсу.

Після нетривалої війни Росії з Грузією у 2008 році російське державне телебачення показало фільм, що відображає версію Москви про те, як її сусід розпочав конфлікт. Його сюжетна лінія чимось нагадувала сюжет «Свідка»: американець та його російський друг стають свідками початку війни і беруться за місію з донесення істини до світу, тоді як грузинські силовики намагаються їх зупинити.

Це сталося знову після незаконної анексії Криму у 2014 році – і цього разу розповіді Кремля виплеснулися у кінотеатри.

У фільмі 2017 року «Крим» виправдалося захоплення Москвою півострова, а народне повстання у Києві у 2014 році, внаслідок якого було повалено прокремлівського президента України, зображено як безглуздо жорстоке, коли українці били та вбивали своїх співвітчизників.

Через рік спонсорована державою романтична комедія про Крим, написана Маргаритою Симоньян, головним редактором фінансованої державою телекомпанії Russia Today, зосередилася на улюбленому проекті Путіна: мості що з’єднує півострів з материком. На ньому зображено Крим, що процвітає під владою Росії.

Обидва фільми рекламувалися державними ЗМІ, але критикувалися незалежними критиками за слабкий сюжет та плоских персонажів. Обидва, зрештою, зазнали невдачі у прокаті. Декілька інших фільмів про конфлікт на сході України, який Москва розпалювала, звинувачуючи Київ, мали ще меншу популярність.

«Навіщо людям йти дивитися рекламу держави, від якої вони страждають… особливо, коли вони мають альтернативу?» — запитує Долин.

Альтернатива — голлівудські блокбастери — завжди була набагато успішнішою, хоч би як Кремль намагався підігрівати антизахідні настрої. Настільки, що в якийсь момент російська влада почала відкладати випуск голлівудських хітів, які збігаються із вітчизняними фільмами, які вони хотіли досягти.

«Тим не менш, «будь-який фільм про Людину-павука, будь-який фільм Marvel, будь-які «Зоряні війни», будь-який американський фільм здобувають в Росії популярність», – підкреслює Іван Філіппов, креативний директор AR Content, продюсерської компанії відомого кінопродюсера Олександра Роднянського.

Очікується зростання кількості пропагандистських фільмів

Загалом, російська кіноіндустрія багато років виявляла мало інтересу до створення пропагандистських фільмів про війну Москви в Україні. Філіппов зазначає, що із сотень фільмів, що випускаються в Росії щорічно, лише близько десятка з 2014 року присвячені цій тематиці.

Він очікує, що це число зростатиме, і вказує на ще два проекти, окрім «Свідка». В одному з них, «Міліціонер», розповідається про московського художника, який вирішує приєднатися до підтримуваного Кремлем сепаратистського повстанця на сході України, відмовляючись від свого богемного життя в російській столиці.

Інший фільм «Місія «Ганг» розповідає про російські війська, які намагаються врятувати групу індійських студентів, котрі опинилися у пастці в українському місті, коли розгортається «спеціальна військова операція» Москви. Місто, як кажуть у сюжеті, утримують «українські націоналісти», які «сіють хаос» та намагаються «вистежити» студентів.

Але й інші російські фільми користуються популярністю серед кіноглядачів, які шукають позитивних емоцій. Величезний успіх мала казка про знаменитого радянського мультиплікаційного персонажа «Чебурашка», яка цього року вийшла на новорічні свята. Мультфільм заробив майже 7 мільярдів рублів (74 мільйони доларів) проти 850 мільйонів рублів (приблизно 9 мільйонів доларів), витрачених на його створення.

Філіппов каже, що ніхто в галузі навіть не міг уявити собі таких доходів. Але кінематографісти наслідують цей приклад, переробляючи радянську класику і звертаючись до казок.

«Індустрія зробила один висновок: росіяни дуже хочуть відволіктися від того, що складає їхнє повсякденне життя. Вони дуже не хочуть дивитись (фільми) про війну, — каже Філіппов.

Начебто повторюючи ці настрої, прем’єра «Свідка» відбулася у Росії без особливої помпи і з невеликою кількістю згадок навіть у державних ЗМІ. У московському кінотеатрі майже дюжина кіноглядачів заявили, що прийшли подивитися інші фільми, крім «Свідка», хоча деякі заявили, що планують подивитися його в якийсь момент. На момент початку показу у залі для 180 осіб, було лише близько 20 осіб.

За перші вихідні він заробив трохи більше 6,7 мільйона рублів – або близько 70 000 доларів.

У цьому немає нічого дивного, якщо ви запитаєте Рут Бен-Гіат, професора історії Нью-Йоркського університету, що вивчає авторитаризм та пропаганду.

«Коли авторитарний лідер займає оборонну позицію і веде війну, і справи йдуть не дуже добре, то фільми, зняті з метою ідеологічної обробки, «часто не дуже хороші», – резюмує Рут Бен-Гіат.