Дуже важливо, щоб Захід без зволікань використав важелі впливу, аби продемонструвати, що подальші кроки Тбілісі назустріч Москві будуть дорого коштувати

В той час як вся увага на липневому саміті НАТО у Вільнюсі була прикута чітко до перспектив членства України, відсутність прем’єр-міністра Грузії Іраклія Гарібашвілі мало хто помітив. Хоча це відобразило геополітичний рух у широкому чорноморському регіоні із потенційно серйозними наслідками для міжнародної безпеки. Росія програє в Україні, але в той же час з’являються ознаки кремлівських успіхів у Грузії. Про це йдеться в авторській колонці Георгія Канделакі, проєкт-менеджера Лабораторії дослідження радянського минулого (Sovlab) – аналітичного центру дослідження тоталітарного минулого Грузії та протидії вепонізації історії на сторінках Atlantic Council, переклад якої пропонує Foreign Ukraine.

Ще за кілька тижнів до літнього саміту НАТО, прем’єр-міністр Грузії Гарібашвілі потрапив на шпальти усіх газет світу, звинувативши НАТО у російському вторгненні в Україну. Через це твердження альянс виступив проти участі Гарібашвілі на саміті, як повідомляє щоденна німецька газета «Frankfurter Allgemeine Zeitung». Коментарі Гарібашвілі були суперечливими, але навряд чи винятковими. Вони справді відображали впевнений відхід уряду Грузії від євроатлантичної інтеграції назустріч Кремлю.

У липні 2023 року Грузія уклала стратегічне партнерство з Китаєм, що сигналізувало про подальший відхід від Заходу разом із новими ознаками, що Пекін нишком підтримує російське вторгнення в Україну. Уряд Грузії не лише схвалив ініціативу Пекіну «Один пояс, один шлях», але й висловив підтримку іншим зовнішньополітичним справам Китаю, що ніби спрямовані проти Заходу загалом, зокрема США. Така тенденція має бути у полі зору всіх західних політиків.

Західні лідери мають знати, що недооцінювати сучасні геополітичні зміни у Грузії недалекоглядно. Тепер зрозуміло, що слабка реакція Заходу на вторгнення Росії у Грузію у 2008 році стала найбільшим промахом. Вона окрилила Владіміра Путіна і надала основу геноцидному вторгненню в Україну. 15 років потому відродження російського впливу у Грузії переконує Путіна, що попри серйозні негаразди, він зрештою зможе досягти своїх цілей в Україні.

В той час як весь західний світ об’єднався проти російського нападу на Україну, Грузія стояла осторонь і натомість прийняла низку прокремлівських політик. Що важливо, влада Грузії категорично відмовилася приєднатися до міжнародних санкцій проти Росії. Тим часом, Тбілісі нещодавно відновив прямі авіасполучення з Росією, хоча ЄС та США закликали так не робити. Депутати також вдавалися до кремлівської пропаганди, звинувачуючи Захід у спробах змусити Грузію напасти на Росію.

Тим часом, критики звинувачують владу Грузії у впровадженні антидемократичної політики, схожої на ту, що обирає Росія останні 10 років. Навесні 2023 року правляча партія «Грузинська мрія» намагалася ухвалити нові закони які відображали чинне російське законодавство, зокрема і визнання організацій громадянського суспільства як «іноземних агентів». Цю ініціативу врешті-решт зупинили масштабні громадські протести, але спроби демонізувати громадськість та політичну опозицію продовжилися.

Вплив російської пропаганди у грузинському інформаційному просторі – це ще одне проблемне питання, яке особливо яскраво проявляється у реабілітації радянського диктатора Йосипа Сталіна. Роками путінський режим пропагував ревізіоністський підхід до Сталіна, зображуючи його як сильного лідера, який домігся перемоги над нацистською Німеччиною – і це переважує всі його злочини. Серед грузинів Росія успішно використала походження Сталіна і радянський диктатор став маріонеткою антизахідного грузинського націоналізму, який тісно пов’язаний із наративами Кремля.

За останні роки у Грузії встановили 11 пам’ятників Сталіну, а нещодавнє опитування виявило, що майже 46% респондентів згодні, що «грузини-патріоти мають пишатися Сталіним». Така зміна ставлення до Сталіна ще не привернула значної уваги на Заході, але вона підкреслює вразливість грузинського суспільства перед російською інформаційною війною.

Нездатність вплинути на тяжіння Грузії до російської геополітичної орбіти може стати дорогою помилкою. Щоб такого уникнути, Вашингтон та Брюссель повинні вдатися до чіткої політики. Час грає вирішальну роль. Вплив Росії у Грузії зростає, а західний слабшає. Дуже важливо, щоб Захід без зволікань використав важелі впливу, аби продемонструвати, що подальші кроки Тбілісі назустріч Москві будуть дорого коштувати. Це допоможе грузинам змінити нинішню небезпечну траєкторію розвитку демократичним шляхом.

Протилежне може стати катастрофою для Грузії, України та західних інтересів. Якщо Путіну вдасться знову запанувати та зірвати її євроатлантичні амбіції, при цьому тримаючи п’яту частину країни в окупації, то він зможе повірити, що таке ж зрештою і в Україні можливо. Це продовжить війну і прокладе шлях подальшим актам російської агресії.

Перекладачка: Руслана Фалько