Представники ВООЗ та арабські експерти з психіатрії зазначають, що лікарі, які надають медичну допомогу на передовій в Україні, страждають від тривоги, смутку, розладів сну, втоми, люті, депресії, посттравматичного стресового розладу і дедалі частіше вживають психоактивні речовини

Фахівці з питань психічного здоров’я б’ють на сполох щодо можливої психологічної кризи медичних працівників, які працюють на передовій у зонах конфлікту, таких як Україна. Про це йдеться в аналітичній публікації Al-Arabiya, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Директор відділу психоонкології Медичного центру Американського університету Бейрута доктор Майя Бізрі вважає, що війна завдала шкоди багатьом медичним працівникам в Україні. Тому, за її словами, доступ до підтримки психічного здоров’я потребують не лише жертви війни.

З досвіду спілкування з медичними працівниками в охопленій війною Сирії, вона зазначила, що багато лікарів, як виявилося, вживали психоактивні речовини, такі як алкоголь і амфетамін, що викликає сильну залежність, а також каптагон, аби впоратися з тим, що вони стали свідками на передовій медичної допомоги.

Доктор Бізрі вважає, що Україна може опинитись у такому ж надзвичайному стані в галузі охорони здоров’я, як у Сирії, через дефіцит підтримки, ресурсів, навчання, виснаження серед медичних працівників та посттравматичний стресовий розлад.

«Моральна шкода»

Доктор Бізрі відвідала Україну на прохання міністра охорони здоров’я Віктора Ляшка, аби навчити медичних працівників, а також порадити їм, як піклуватися про власне психічне здоров’я та своїх колег, які пережили психологічний стрес.

«Як військовослужбовці, ви, очевидно, отримуєте багато тренувань щодо психологічного добробуту, але ви не отримуєте цього як лікар, хоча від вас, як лікаря чи медсестри, все одно очікують надання якісної допомоги. Це коли ви не стикаєтесь із справжньою війною, як солдати, але у вас є побічна травма, яка є почуттям втоми від співчуття — ви чуєте історії та знову переживаєте травми інших людей», — сказала Бізрі, зазначаючи, що медичні працівники можуть зіткнутися з різними наслідками роботи в зонах конфлікту, включаючи вигорання та «вторинний травматичний стрес».

Лікар виявила, що багато медичних працівників в Україні також страждають від «моральних ушкоджень».

«Це тип психологічної травми, коли реальність, у якій ви живете та практикуєте, не узгоджується з вашим моральним компасом», – пояснює Бізрі.

Це було виявлено серед медпрацівників на передовій під час кризи COVID-19, яким щодня доводилося ухвалювати важкі рішення.

«Це був важкий вибір, який не навчили робити. В Україні ви бачите інші види моральної шкоди в умовах стихійного лиха. У будь-якому середовищі з обмеженими ресурсами – дефіцит людських ресурсів і нестача в ланцюжку постачання через війну – зазвичай, моральний кодекс медичного працівника полягає в тому, щоб пацієнти були на першому місці. Це те, що ви робите як медичний працівник – дбаєте про пацієнтів якнайкраще», – підкреслює Бізрі.

Утім, нестача працівників і матеріалів – таких як ліки, кисень та інсулін, хірургічні матеріали, анестетики, набори для крові та переливання – може змусити лікарів постати перед моральними дилемами.

«Наприклад, я знаю, як лікувати цю людину, але у мене немає для цього антибіотиків. Отже, я змушена прийняти не оптимальне рішення, знаючи, що пацієнт може не одужати, і я відчуваю себе поганою людиною. Мені соромно. Або у мене в лікарні занадто багато пацієнтів, і я не можу приділяти достатньо часу кожному з них. Отже, я повертаюся додому, до своєї родини. Зрештою, я проводжу надто мало часу з пацієнтами, що може призвести до медичних помилок і ускладнень. Ще один вид моральної шкоди, яку ми бачили – внутрішньо переміщені медичні працівники. Одна медсестра розповідала нам про те, що відчуває провину за те, що мусить залишити сім’ю та піклуватися про незнайомців», — зазначає Бізрі.

Вона також розповіла історію медичних працівників, які відчували провину за те, що мали «негативні думки» про лікування пацієнтів з різних куточків України, які не розділяли їх політичні погляди.

«Ці пацієнти приїжджають зі східних регіонів України і лікарям доводиться ставитися до них як до жителів Заходу, навіть коли пацієнт говорить: «Це ваша вина… ви, жителі Заходу, почали війну» тощо», — каже Бізрі, додаючи, що ці емоції надто сильні під час війни, коли кожен має свої особисті втрати.

Доктор Бізрі повідомляє, що зараз дослідження психологічного дистресу серед медичних працівників запозичуються у ветеранів бойових дій. Ви повинні робити щось дуже благородне, а не поводитись так, ніби ви не навчені чи не спроможні справлятися з цими дилемами. Це різко контрастує з добре навченим солдатом, який йде на війну з повним усвідомленням того, що він може зробити на полі бою речі, які будуть морально неприємними.

Ризик зловживання психоактивними речовинами

За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), близько 10 мільйонів людей є потенційно вразливими до психічних розладів, включаючи гострий стрес, тривогу, депресію, зловживання психоактивними речовинами та посттравматичний стресовий розлад.

Громадські бригади психічного здоров’я, які створені в Україні у 2016 році на тлі попередніх конфліктів, зараз ще більше доводять свою цінність, пристосовуючись до реалій на місцях. З початку війни вони почали використовувати дистанційні консультації, такі як телефонні або відеодзвінки, продовжуючи піклуватися про людей, які залишилися на місці або переїхали до сусідніх країн.

Однак, доктор Бізрі зазначає, що ті, хто перебуває на передовій, самі не звертаються по допомогу. Крім того, є ризики зловживання психоактивними речовинами під час війни.

У Львові одна медсестра розповіла Бізрі, що бачила, як дедалі більше її колег вживають алкоголь як механізм боротьби з травмами, з якими вони стикаються щодня.

«Я думаю, що це стає дедалі проблематичним. Варто лише пам’ятати, що в Україні ще до війни алкогольні розлади були поширеними серед населення. До цього додайте весь стрес війни, надмірну роботу й тягар, який приносить моральна криза», – підкреслює Бізрі.

«Вибухівка сповільненої дії»

За словами доктора Бізрі, багато медичних працівників починають втрачати відчуття задоволення від роботи та розуміння того, чому вони займаються цією роботою.

Фахівець-психіатр медичного центру Prime Healthcare Group Dubai, д-р Аджай Кумар зазначив, що криза психічного здоров’я серед медичних працівників у зонах конфлікту є «вибухівкою уповільненої дії».

За його словами, одним із найруйнівніших наслідків війни в Україні є її глибокий вплив на психічне здоров’я і це безпрецедентний масштаб страждань у Європі після закінчення Другої світової війни.

Лікарі, які працюють на передовій в Україні, не є винятком із цієї похмурої реальності і не застраховані від почуттів тривоги, смутку, розладів сну, втоми, люті та незрозумілих фізичних симптомів.

«Дедалі складніші умови війни в Україні можуть залишити багатьох постачальників медичних послуг неготовими до відновлення психічного здоров’я. Їм доводиться приймати важкі рішення щодо життя та смерті у складному та непередбачуваному середовищі, яке може поставити медичних працівників під загрозу розвитку посттравматичного стресового розладу», – пояснює Аджай Кумар.

Представник та голова представництва ВООЗ в Україні Ярно Хабіхт каже, що медичні працівники також стикаються із психічним стресом, пов’язаним із роботою у небезпечних умовах, із сотнями нападів на лікарні та клініки по всій країні з початку війни.

Він вказав на один випадок атаки на заклади охорони здоров’я 24 лютого 2022 року, коли лікарня потрапила під потужний обстріл, внаслідок чого загинули чотири людини, десять отримали поранення, зокрема шестеро медпрацівників у Вугледарі Донецької області.

«Сьогодні в Україні медики на передовій, невпинно рятуючи життя, ризикують власним. Варто поважати святість і безпеку охорони здоров’я, включно з працівниками, пацієнтами, матеріалами, транспортом і обладнанням», – вважає Хабіхт.

Ніхто не застрахований від наслідків стресу

Доктор Кумар каже, що втома від співчуття, також відома як вторинний травматичний стрес, поширена серед опікунів, які проводять значну кількість часу, працюючи з важкохворими й травмованими.

«Лікарі, опікуни та волонтери, які допомагають іншим, є надзвичайно чуйними людьми, і їх щедрий і турботливий характер може підвищити вразливість до втоми від співчуття. Хоча медичні працівники добре підготовлені та звикли вирішувати проблеми, зцілювати інших і справлятися з тиском, ніхто не застрахований від довгострокових наслідків стресу й травми», – стверджує Кумар.

На його думку, медичні працівники, яким важко впоратися, повинні спілкуватися про робочий стрес із колегами, керівниками та працівниками.

«Відверто поговоріть про те, як стрес на роботі впливає на ваше самопочуття, визначте фактори, які викликають стрес, і працюйте разом, щоб знайти рішення; запитайте про те, як отримати доступ до ресурсів психічного здоров’я на вашому робочому місці та визначте та прийміть речі, які ви не контролюєте», – запропонував Кумар.

Психіатр лікарні NMC у Дубаї, доктор Барджіс Султана, також вважає, що медичні працівники, які працюють у зонах конфлікту, стикаються з безліччю проблем.

«Проблеми різноманітні, включаючи загрозу їхній власній безпеці та виживанню, відсутність запасів, робота під величезним тиском, виснаження і навіть повне вигорання. Оскільки біженці з цих зон конфлікту мігрують у різні частини світу, навіть медичні працівники, які знаходяться далеко від війни та конфлікту, випадково зазнають травм і страждань. Після пандемії COVID-19, медичні працівники зазнають величезного стресу та виснаження, і ці конфлікти погіршують і без того ослаблену систему. Це також може призвести до міграції цих працівників і перешкод у відбудові систем охорони здоров’я та інфраструктури в цих зонах конфлікту. Структуровані програми запобігання насильству мають стати частиною навчання та медичної освіти, а суворі закони, що запобігають насильству стосовно медичних працівників, повинні стати глобальною ініціативою», – резюмує Султана.