Канцлер Олаф Шольц компенсував велику частину страждань, яких він зазнав за останні два роки, і став найближчим союзником Володимира Зеленського та водночас помстився Польщі за неповагу з її боку після російського вторгнення в Україну

Таких успіхів німецька дипломатія не бачила, принаймні, з грудня 2021 року. Тоді вона разом із Вашингтоном розігрувала українське питання, сподіваючись, що Володимир Путін поводитиметься раціонально та буде задоволений вимушеними Києву поступками. Однак, російський президент грав у ва-банк, і російське вторгнення в Україну принесло Німеччині низку криз: іміджеву, енергетичну і стратегічну. Завдяки канцлеру Олафу Шольцу довелося переорієнтувати східну політику Німеччини, яка досі була орієнтована на тісну співпрацю з Москвою, за рахунок країн Центральної Європи. Непередбачуваність Путіна поставила його у дуже складну ситуацію через залежність Німеччини від російських енергоресурсів. Про це йдеться в аналітичній публікації польського видання Dziennik, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Щоб усвідомити важливість цього, достатньо поглянути на один показник, а саме ціни на електроенергію. За даними, зібраними «globalpetrolprices.com», у грудні 2022 року німецькі компанії платили 0,897 доларів США за кіловат-годину (кВт-год), а китайські – 0,075 доларів США. Це означає, що електроенергія для промисловості у Піднебесній в 11 разів (або навіть більше) дешевша, ніж на Рейні!

Китайська електроенергія подешевшала в 11 разів

Зараз китайські виробники електромобілів, сонячних панелей, вітряків не стільки витісняють німецьких конкурентів з усіх ринків – тому що це надто м’який термін – скільки фактично розривають їх. Це стосується галузей, які, згідно з великими планами «Energiewende», мали стати рушійною силою німецької економіки у найближчі десятиліття. Тим часом, китайці зараз заробляють на тому, що німці мали намір експортувати.

Усвідомлюючи загрозу, Олаф Шольц маневрував понад рік. Оскільки весь західний світ на чолі зі Сполученими Штатами підтримував Україну, Берлін не міг вирватися. Проте, він зберіг можливість надати таку підтримку, що жодним чином не сприяло підвищенню боєздатності української армії.

Водночас канцлер ФРН разом із президентом Франції Еммануелем Макроном намагались урезонити Путіна. Ці надії виявилися марними, бо тиран не погоджувався на припинення війни. Але Шольц є більш вправним гравцем, ніж він справляв враження на початку свого правління. Він припинив даремно телефонувати Путіну, а міністр економіки ФРН Роберт Хабек завдяки гігантській мобілізації гарантував державі нових постачальників нафти і газу та запустив газопорти. Це правда, що Німеччина повинна субсидувати ціни на енергію, оскільки викопне паливо набагато дорожче, ніж раніше, і це вимагатиме заборгованості, але вона виграла час, щоб випробувати нову стратегію.

Якось так сталося, що після отримання простору для маневру Олаф Шольц дедалі тепліше ставився до Володимира Зеленського. Ні для кого в Берліні не секрет, що в Центральній Європі, яка є архіпелагом малих і середніх країн, з середини ХІХ століття діють повторювані правила гри. Цей архіпелаг країн розділений недовірою, надмірним конфліктом інтересів і болісними спогадами про взаємні образи. Тому вони не в змозі створити міцний союз, здатний протистояти німецькому тиску. Тим паче, що деякі з цих країн, згідно з історичною традицією, тяжіють до Берліна.

Поворот України підтвердив правило

До цього варто додати ще одне правило. Коли німці чітко дають зрозуміти – вибирати Німеччину або Польщу, плюс додають набір економічних переваг, то в 10 з 10 випадків відповідь – «звичайно, ми вибираємо Німеччину». Такі принципи діють у Центральній Європі, і фантазії про будівництво Міжмор’я, що подобаються польському самолюбству, їх не підірвуть. Поворот України тільки підтвердив це правило.

Варто також пам’ятати про десятиліття вдосконалення німецької дипломатії. Після поразки у Другій світовій війні та поділу Німеччини на дві країни, їй довелося навчитися грати на якомога більшій кількості фортепіано. Тому зв’язки президента де Голля з Францією посилилися, оскільки він мріяв витіснити американців з Європи. У той же час канцлер ФРН Конрад Аденауер зумів залишитися надійним союзником США, користуючись захистом янкі.

Канцлер Віллі Брандт зробив те саме, додавши теплі відносини з Радянським Союзом, який був смертельним ворогом Сполучених Штатів. Нещодавно Ангела Меркель була найближчим другом Барака Обами в Європі, коли він почав реалізовувати свій план оточення Китаю через країни, асоційовані в Угоді про транстихоокеанське партнерство. Це абсолютно не завадило їй запропонувати президенту Китаю Сі Цзіньпіну стратегічне партнерство. На кшталт підтримки президента Путіна після 2014 року.

Пощастило втретє

З такою витонченістю гри на багатьох фортепіано, переконуючи людей при владі у Києві, що три рази – це принадність, і цього разу (на відміну від 2014 року та грудня 2021 року) Берлін більше не ставитиме свої відносини з Кремлем вище безпеки України та майбутнього.

Завдяки переконливим навичкам німецької дипломатії, один із тижнів у вересні 2023 року компенсував канцлеру Шольцу велику частину страждань, яких він зазнав за останні два роки. На Генасамблеї ООН сертифікат найближчого союзника України, крім США, видав особисто Володимир Зеленський.

Ще один сертифікат свого найближчого друга, цього разу для самого Шольца, видав Президент України, приймаючи нагороду Global Citizen Award від Atlantic Council за «внесок у міжнародну співпрацю».

Фінансові повідці

Натомість Зеленський отримав, серед іншого: обіцянку, що Німеччина організує міжнародну конференцію з відновлення України 11 червня 2024 року в Берліні. У конференції візьмуть участь лідери десятків країн і представники найважливіших фінансових установ світу. Канцлер Шольц та його дипломати відіграватимуть роль ключових аніматорів розмов про те, скільки гості можуть і захочуть інвестувати у відбудову зруйнованої війною України.

Завдяки конференції (і, мабуть, не тільки їй) Німеччина отримує гарантію, що у найближчі місяці Київ не зробить і не скаже нічого такого, що зашкодило б іміджу Німеччини, а тим паче її інтересам. Фінансові повідці можуть бути дуже ефективними, якщо ви знаєте, як ними користуватися.

Водночас Берлін отримує можливість помститися Польщі та відплатити за неповагу, якої вона зазнала з її боку після вторгнення Росії в Україну. Але це лише вишенька на всьому торті прибутків. Усе це можна описати усталеною приказкою: «Краще сміється той, хто сміється останнім». І в Олафа Шольца врешті-решт з’явилося багато приводів для посмішки.

Польща була зведена до ролі погано поінформованого статиста

Утім, підводити підсумки поки що рано, тому що скасування альянсів відбулося тільки зараз, і повні наслідки прийдуть з часом. Сьогодні варто запитати, чому у Польщі: в уряді, правлячому таборі, опозиції, серед лідерів думок і, що цікаво, меншою мірою у суспільстві, такі зміни в політиці викликають повне здивування. Хоча поляки неодноразово переживали подібні події у своїй історії. Проте, еліти постійно спантеличені й абсолютно не готові до таких подій. Що створює неприємний образ їхньої безпорадності.

Тим паче, що дуже корисний урок для уряду Об’єднаних правих після 24 лютого 2022 року дав Віктор Орбан. Прем’єр-міністр Угорщини плавно перейшов від ролі єдиного союзника Польщі в Євросоюзі до ролі мовчазного союзника Росії, підтримуючи її репресії проти України. Хоча це була смертельна загроза для Третьої Речі Посполитої. Але зараз він, очевидно, вирішив, що краще помиритися із Зеленським (може це бути черговим успіхом німецької дипломатії?). Натомість, український парламент вніс зміни до закону про меншини, запропонувавши значно більші права угорцям, які проживають на Закарпатті, відповідно до побажань Будапешта.

Під впливом безлічі подій, які відбуваються за спиною Польщі, її роль зведено до погано інформованого статиста, і тому можна дійти висновку, що згідно із 300-річною традицією, поляки зіграли роль найбільших «лохів» Центральної Європи.

Найпростіший спосіб пояснити, чому досі нічого не вирішено щодо майбутнього Польщі та всієї Східної Європи, – це звернутися до певного епізоду з нашої історії. Як і у випадку з повчальними подіями, які могли б стати уроком реальної політики, вони були витіснені із суспільної пам’яті та шкільної програми.

Згадуючи про Орбана, йдеться про польсько-угорську дружбу у ХІХ столітті, яка завершилась поразкою угорського повстання 1849 року. Момент, коли генерал Юзеф Бем стає угорською легендою, увічненою у віршах його ад’ютанта Шандора Петефі. Та інші польські командири та солдати увійшли у золоті записи в історії народу, розгромленого австрійськими німцями у партнерстві з росіянами.

Пік любові припадає на 1861 рік, коли Відень знову обмежує автономію Угорщини. У відповідь угорські депутати бойкотують засідання парламенту під назвою Державна рада та імператора Франца Йосифа. Тієї весни у парламенті, повному німців, Францішек Смолька, депутат від Галичини, один захищав угорців. Його мужність змушує десятки угорських міст публікувати листи з подякою. За короткий час Францішек Смолька отримав почесне громадянство кількох десятків угорських міст.

Минуло сім років, протягом яких Австрія зазнала поразки у війні з Пруссією, а Франц Йосиф, побоюючись за цілісність держави, дав угорському дворянству те, чого вони вимагали – дуалістичну монархію. Відвойовану угорцями державу очолив прем’єр-міністр Юліуш (Дьюла) Андраші, соратник генерала Беми з часів повстання. Свій термін повноважень він розпочав зі спільної дії з австрійським канцлером Фрідріхом Бойстом, яка полягала у відверненні слов’янських народів на чолі з поляками та хорватами від будь-яких ідей щодо розширення автономії та перетворення Австро-Угорщини на федерацію.

Зрадівши, Франц-Йосиф довірив всю зовнішню політику графу. Тоді він швидко знайшов спільну мову з Отто фон Бісмарком. Разом із Залізним канцлером він став ключовим архітектором альянсу Берліна, Відня та Будапешта.

Те, що тодішні поляки відчували, коли бачили дії своїх «племінників», мабуть, найкраще віддзеркалює відновлення суперечки щодо проходження лінії кордону у Татрах, яка сягає ХVI століття. Наприкінці ХІХ століття жителі Галичини вели запеклу боротьбу за те, щоб Морське Око формально не увійшло до складу Угорського королівства.

Відлуння того обдуреного кохання, яке переросло у ворожнечу, ще чути у публіцистиці Романа Дмовського. «Для правителів другої половини Габсбурзької монархії, угорців, відбудова сильної Польщі, поєднана з ослабленням Німеччини, становила (…) велику небезпеку», — писав він у монографії «Польська політика і відбудова держави», звинувачуючи мадярів у встановленні тісного союзу з Берліном для своїх супердержавних прагнень. З метою збереження контролю над землями словаків, румунів і сербів та завдяки підтримці Німеччини.

Проте, згодом цей союз виявився катастрофічним вибором, оскільки Другий рейх програв Першу світову війну. І західний союз проти мадярів мав далекосяжні наслідки. Вирубуючи їхню землю в Тріаноні, поки вона не залишилася лише крихітним ядром. Водночас поляки, завдяки дружбі Сполучених Штатів і захисту Франції, відбудували досить велику країну на руїнах Середньої Європи. Цікаво, що польсько-угорське братство знову розквітло (поки «племінники» не обрали союз із Третім Райхом).

Цю історію варто згадати, оскільки вона несе в собі кілька інших правил, що стосуються Центральної Європи. Перше правило свідчить про те, що у відносинах між народами першочергове значення мають взаємні емоції та приводи для вдячності. Відносини формуються лідерами, які переслідують ключові інтереси.

До речі, можна відзначити, що об’єднана Німеччина тричі ставала домінуючою країною у Центральній Європі. Це було приблизно у 1914, 1939 роках і зовсім недавно. Проте, щоразу їхній потенціал: промисловий, військовий, а тепер економічний і дипломатичний виявлявся недостатнім, щоб остаточно закріпити досягнутий стан справ. Кожного разу успіх Берліна обертався шляхом до провалу.

Польща, надаючи величезну допомогу Україні та сприяючи її виживанню, водночас як Росія була відрізана від Заходу, дещо послабила позиції Берліна.

Фундаменти, на яких базувалася німецька держава, тобто стійке економічне зростання, досягнуте за рахунок промисловості та експорту, а також політична стабільність, були вимиті. Водночас економічна трансформація світу постійно штовхає Польщу вгору.

І якщо тенденція закріплюється, то це відбувається так само, як у тій історії, яка була описана вище. Карти можуть роздавати потужні гравці, але врешті-решт найбільше виграє від своєї гри той, чий тренд є висхідним. Навіть якщо він – безпорадний статист.