Колись Одеса була заповнена вантажними суднами, круїзними лайнерами, вітрильниками, яхтами та рибальськими траулерами, а тепер є широким простором відкритої води та мішенню для постійних ракетних обстрілів Росії і тому молодим морякам доводиться замість омріяної роботи у торгівельному флоті приєднуватись до Військово-морських сил України

З перших годин російського вторгнення в Україну знамените місто Одеса практично залишилося без функціонуючого порту. Колись гавань була заповнена вантажними суднами, круїзними лайнерами, вітрильниками, яхтами та рибальськими траулерами, а тепер є широким простором відкритої води. Про це йдеться у спеціальному репортажі The New York Times, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Софія Добровольська, 16-річна морячка торгівельного флоту навчається в Одеській морській академії і живе в цьому порожньому морі. Її мрії про вихід у великий світ з Одеси залишаються нереалізованими, доки російські військові кораблі контролюють узбережжя, заміновано водні шляхи і майже весь рух цивільних суден залишається забороненим.

«Я народилася і все своє життя прожила в Одесі. Коли почалася повномасштабна війна, моя мама думала поїхати, але я сказала їй: Ні, мій коледж тут. Я не буду нікуди їхати», – згадує Софія.

Президент Росії Володимир Путін вже давно дав зрозуміти, що хоче захопити Одесу. Цього літа його війська розпочали бомбардування портів, які допомогли сформувати багатонаціональну, багатомовну та багатоетнічну історію міста, яка відображена у переплетенні архітектурних стилів, що зустрічаються по всьому місту. Деякі з цих коштовностей зараз лежать у руїнах.

Хоча Росія не захопила Одесу, вона отримала контроль над Чорним морем і фактично заблокувала українські порти, завдаючи шкоди економіці та поставивши під загрозу постачання продовольства.

Але останніми тижнями військова кампанія України з повернення контролю над Чорним морем набрала обертів.

Український спецназ витіснив росіян із кількох бурових платформ у водах між Кримом та Одесою, підриваючи здатність Росії проектувати силу біля українського узбережжя. А після знищення кількох важливих російських систем ППО в Криму, українські ракети вразили російський підводний човен та великий десантний корабель у найбільшому сухому доку російського флоту на окупованому півострові.

Українці завдали удару по великому командному пункту російських військово-морських сил у Криму та по головній будівлі штабу Чорноморського флоту Росії в окупованому Севастополі. Українські військові заявили, що внаслідок цього удару вони вбили командувача Чорноморського флоту Росії. Це твердження не пройшло незалежної перевірки. Якщо це правда, то стане серйозним ударом по Росії.

Крім того, нещодавно з Одеси вирушили перші вантажні контейнеровози від липня — з того часу, коли Росія вийшла з міжнародної угоди, яка дозволяла експортувати мільйони тонн зерна та руди з портів міста.

Хоча Росія не зупинила кораблі, але завдала по портам Одеси ще один великомасштабний ракетний і безпілотний удар. Внаслідок атаки було завдано значної шкоди зерновій інфраструктурі, готелю та морському порту. Міністерство оборони України заявило, що удари були «жалюгідною спробою помсти».

У місячному світлі ясної ночі наприкінці літа замість вогнів на корабельних щоглах, що підстрибують, як мерехтливі зірки там, де море зустрічається з небом, виднілися далекі жовті спалахи. За словами місцевих жителів, це була не блискавка, а швидше за все ракети, випущені з російських військових кораблів і націлені на українські міста.

Вадим Захарченко, проректор Національного університету Одеської морської академії та корінний одесит, каже, що його вражає відсутність кораблів.

«Я сказав дружині: «Дивися. Як можлива така ситуація? – сказав він.

Заступник директора навігаційного коледжу Одеської морської академії Андрій Чебан заявив, що відчуває «тиху ненависть» до «піратів», які відрізали Одесу від моря.

«Ворог позбавив нас можливості працювати, а в Україні одні з найкращих моряків у світі», – зазначає він.

Проте, Чебан упевнений, що його учні не залишаться без моря назавжди.

За словами Євгена Ігнатенка, голови морської адміністрації, в Україні є близько 80 000 моряків і вони становлять 15% корабельних офіцерів у всьому світі, згідно з однією з галузевих оцінок, зроблених до початку війни.

Війна триває, Софія, як і мільйони молодих людей по всій Україні, намагається планувати майбутнє, переймаючись тим, щоб вижити у сьогоденні.

Вона сказала, що її метою було стати капітаном могутнього торгівельного корабля. Це зробило б її частиною багатої історії мореплавання Одеси та величезної ролі України у світовій судноплавній галузі. Проте, її амбіції змінились.

«Тепер, коли ми знаходимося у стані війни, я також думаю, що хотіла б стати частиною Військово-морського флоту і допомогти своїй країні», – зазначає Софія.

Одного ранку, коли Софія гуляла з матір’ю берегом, вдалині пролунали гучні вибухи. Росіяни бомбардували Зміїний острів, крихітну ділянку землі площею 46 акрів, покритих камінням й травою, приблизно за 75 миль від Одеси.

Україна витіснила росіян зі Зміїного острова понад рік тому, що стало важливим першим кроком у боротьбі за те, щоб Росія не перетворила Україну на державу, яка не має виходу до моря.

Софія – одна із 7000 студентів морської академії. Невідома кількість курсантів також відвідує дочірній військово-морський інститут у місті.

Курсанти, одягнені в білу уніформу, їх можна побачити у кафе, вони сідають у тролейбуси і гуляють вулицями, прямуючи на заняття, і це є постійним нагадуванням про те, що Україна втратила, і про її зухвалу надію на майбутнє.

Багато курсантів походять із сімей моряків і репрезентують третє, четверте або навіть п’яте покоління, яке займається цим ремеслом. Любов Софії до моря виникла після того, як вона побачила, як її тітка працює у гавані. Їй завжди подобалося спостерігати за нею на великих кораблях.

«І мені подобається, як вода змінює колір», – каже Софія.

Води Чорного моря набувають широкої палітри відтінків залежно від умов. Якщо дивитися з космосу, біля узбережжя вони молочно-блакитні, а вдалину йдуть бірюзові завитки.

«Дуже сумно, що ми не можемо вийти в наше море», – сказала Софія, дивлячись на карти та діаграми у класі, що імітує навігаційну станцію корабля.

Курсантів вчать уникати зіткнень при сильному вітрі, густому тумані та бурхливому штормі. Але не існує схеми, яка б допомогла прокласти курс крізь бурю війни.

«Іноді це справді страшно. Я чую ракети, які пролітають над моїм будинком, а потім їх збиває наша ППО», – розповідає Софія.

Перший урок для моряків-початківців торгового флоту буде не про мореплавання, а про те, де шукати притулок під час ракетного удару.

Але навіть порожнє море, за її словами, може дати відчуття спокою.

«Море завжди було для мене джерелом спокою і краси», – сказала вона.

Софія не знає, скільки часу буде потрібно, щоб війна закінчилася, але коли це станеться, то вона буде готова знову стати капітаном своєї долі.