Зараз багато російських дезертирів втекли за кордон і намагаються там розпочати нове життя

Мюнхенський Октоберфест був у розпалі, коли ми зустріли Василя у тихому парку на околиці баварського міста на півдні Німеччини. Він пробув у Німеччині лише місяць, і він один із небагатьох російських дезертирів, хто зміг потрапити до країни легально. Він сказав, що почувається в безпеці в Німеччині, але хвилюється за сім’ю вдома, тому не називає свого імені. Про це йдеться у спеціальному репортажі Deutsche Welle, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Хлопець, який навчався на стрільця у військовій академії та записався на кількарічну службу, розповів, що давно розчарувався в армії і раніше намагався з неї піти, але повномасштабне вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року стало переломним моментом.

Йому дали наказ йти на фронт.

«Вони сказали: «Готуйтеся, у нас уже закінчуються люди», – пригадав він.

Він відмовився їхати, сказавши начальству, що має українське походження.

«Мій батько українець. Я не збираюся воювати проти своїх», – сказав він.

Незважаючи на різні погрози, він не пішов і не був звільнений. Але якщо до війни російським солдатам було важко покинути армію, то після оголошення російського президента Володимира Путіна про «часткову» мобілізацію це стало майже неможливим. Залишення казарми без дозволу карається 10 роками тюрми; дезертирство – до 15 років.

«Виходу не було. Мені подзвонив командир і сказав, що або я піду на війну, або проти мене відкриють кримінальну справу, і мене все одно посадять за ґрати і відправлять на війну», – зазначає Василь.

Тоді він і вирішив піти.

Вірменія чи Казахстан

Громадська організація «Іди лісом», яка допомагає росіянам уникнути мобілізації, заявила, що їм відомо про щонайменше 500 російських військових, які дезертирували та покинули країну після оголошення мобілізації. Вони додали, що, ймовірно, ця цифра значно більша, оскільки не всі дезертири звернулися до них.

Більшість виїхали до Вірменії чи Казахстану, як-от зв’язківець Віктор. На відміну від Василя, Віктор воював в Україні. У розмові зі столиці Казахстану Астани він розповів, що раніше безуспішно намагався звільнитися з армії, а в лютому 2022 року його відправили брати участь у навчаннях на Кримському півострові, який Росія анексувала у 2014 році.

Його підрозділ брав участь у повномасштабному вторгненні в Україну.

«Нас розбудили о 5 ранку і сказали: «Це відбувається». Щоправда, не сказали нічого конкретного. У цей момент неможливо було відмовитися. Якби ми йшли вперед, то українці стріляли б, а якщо ми йшли б назад, нас би наздогнали наші», – згадує він.

На території України він залишався до літа.

«Я бачив, як страчували військовополонених, і чув, як командир нашої частини віддавав про це накази, але в Бучі нас не було», – наполягає він.

За його словами, про розправу над мирним населенням в Україні почув лише наприкінці квітня 2022 року, коли мав доступ до інтернету.

«Після цього я почав багато чого переосмислювати», — сказав він.

«Ми вважали Путіна вбивцею і злодієм, але не божевільним»

У лютому 2022 року для участі в навчаннях на кордоні з Україною був направлений і бідний офіцер спецпідрозділу Євген, який юнаком пішов в армію, щоб підвищити свій соціальний статус.

«Ми сподівалися і вірили, що війни не буде. Ми думали, що Путін — убивця і злодій, а не божевільний, який розв’яже війну. Але виявилося інакше», — зазначає він.

24 лютого 2022 року підрозділ Євгенія перетнув кордон з Україною і зрештою дістався до міста Бровари, що на схід від української столиці.

«Для нас це було дуже сумно. 30 березня загинув цілий підрозділ. […] Коли ми під’їжджали ближче до Києва, ми перестали брати полонених, тому що у нас не було можливості їх доправити до Росії, тому їх убили», — зазначає він.

За його словами, українська сторона вчинила так само.

Він наполягав, що не причетний до вбивств: «Я готовий постати перед судом. Моя совість чиста. Так, я воював, я стріляв, але в мене теж стріляли, і я теж хочу жити».

Після невдалого наступу Росії під Києвом підрозділ Євгена перекинули на Донбас. Він був готовий піти на все, щоб втекти з армії, навіть вистрілив собі в ногу: «Ми поранили один одного біля деяких українських позицій і сказали, що по нас стріляли. Нам повірили і відправили у шпиталь у Росію».

Боїться екстрадиції до Росії

Зі свого боку Віктор отримав відпустку в середині серпня. Ще в казармі намагався звільнитися, але не зміг до оголошення «часткової» мобілізації у вересні 2022 року. Втік до Казахстану, як і Євген.

Оскільки проти обох відкриті кримінальні провадження в Росії, вони не можуть офіційно працевлаштуватися у Казахстані. Їм також доводилося використовувати імена інших людей, щоб відкрити банківський рахунок або навіть придбати SIM-карту. Гірше того, вони стурбовані тим, що Казахстан може видати їх Росії.

«У мене є три варіанти: Франція, Німеччина чи США, тому що ці країни видають тимчасові документи. Ніхто з нас не має паспорта», – пояснив Віктор.

За його словами, він зв’язувався з кількома західними посольствами, але поки безуспішно.

«У травні 2022 року Міністерство внутрішніх справ Німеччини заявило, що дезертири з російської армії можуть отримати статус біженця, оскільки їхнє дезертирство розуміється як політична дія проти війни, і вони можуть зазнати політичних переслідувань», — сказав Руді Фрідріх, глава Connection e.V., неурядової організації, яка пропонує міжнародну підтримку особам, які відмовляються від військової служби з мотивів совісті.

Він сказав, що дезертирам, які пішли на високий ризик і відмовилися брати участь у військових злочинах, варто запропонувати гуманітарні візи, оскільки вони не можуть подати заяву на притулок, якщо вже не перебувають на території ЄС.

Нове життя у Німеччині

Василь зміг приїхати з Казахстану, незважаючи на відсутність паспорта. Він знайшов роботу у технологічній компанії в Німеччині, і посольство Німеччини видало йому тимчасовий проїзний документ і робочу візу. За його словами, непросто знайти компанію, яка прийме російського дезертира без документів, але ще важче вибратися з Казахстану.

З першої спроби його витягли з літака, оскільки він був виявлений у міжнародній базі розшуку. За його словами, його п’ятирічна донька підійшла до прикордонників і благала їх «випустити тата». Наступного дня він зміг залишити країну завдяки своєму адвокату Ернару Кошанову.

Василь звикає до життя та нової роботи у Німеччині. Він сказав, що вдячний владі за надання йому візи і Казахстану за те, що його нарешті випустили. Він вирішив оприлюднити свою історію, незважаючи на ризик для своєї родини в Росії, оскільки сподівається, що інші також отримають шанс уникнути війни.

«Я кажу всім дезертирам, кожному, хто на фронті, і перебуває у відчаї: все можливо. Вам не потрібно боротися зі своєю совістю. Ви можете відмовитися брати участь у цих злочинах», – резюмує Василь.