Міністр оборони Великої Британії Джеймс Хіппі порівняв «функціональний розгром Чорноморського флоту Росії» зі звільненням українськими військовими Харківської області рік тому

«Російський військовий корабель, іди нах…!» — це фраза, яка датується першими днями російсько-української війни і яка породила незліченну кількість мемів і наклейок на бампер автомобілів. Таким чином українські військові, які дислокуються на острові Зміїний у Чорному морі, відповіли на заклик російського військового корабля здатися. Але на початку 2022 року російський Чорноморський флот, який базується в анексованому Криму, здавалося, отримав абсолютний контроль над територіальними водами України у Чорному та Азовському морях. Про це йдеться в аналітичній публікації Al-Jazeera, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Російські великі кораблі обстрілювали головний морський порт України – Одесу та інші південні міста з ракет і безпілотників, вбиваючи мирних жителів і руйнуючи житлові будинки, військові об’єкти та портову інфраструктуру.

Менші кораблі російського флоту зупиняли та офіційно перевіряли торгові судна, що перевозили зерно та соняшникову олію – основні експортні товари України.

Російський флот почувався спокійно у всій північній частині Чорного моря – але після майже 600 днів війни ситуація кардинально змінилася.

«Вони прорахувалися. Ми не дамо їм заспокоїтися, і ми не заспокоїмося, поки повністю не деокупуємо наші землі», — зазначив колишній заступник начальника Генерального штабу Збройних сил України генерал-лейтенант Ігор Романенко.

Втеча зі Севастополя

Супутникові знімки показують, щонайменше, десяток російських кораблів, включаючи фрегати з керованими ракетами, десантні кораблі та підводні човни, які були поспіхом передислоковані зі своєї основної бази у Севастополі – субтропічному порту в анексованому Криму.

Більшість із них було переміщено до російського порту Новоросійськ, розташованого понад 300 км (186 миль) на схід від Севастополя, або до інших, менших баз чи бухт у східному Криму чи вздовж узбережжя Чорного моря Росії.

Міністр оборони Великої Британії Джеймс Хіппі порівняв «функціональний розгром Чорноморського флоту Росії» зі звільненням Харківської області рік тому.

«Флот був змушений розосередитися у порти, звідки він не може вплинути на Україну», — сказав він.

Переміщення відбулось після сміливих українських атак із західними крилатими ракетами та повітряними та морськими безпілотниками вітчизняного виробництва, які знищили флагмани, менші катери та навіть пришвартований підводний човен РФ.

Вони також знищили дві передові системи ППО С-400, утворивши значні «діри» в небі над Кримом.

І, найголовніше, вони пошкодили велику верф із сухим доком, необхідним для ремонту російських кораблів десятилітньої давності.

«Критичним для Росії було не пошкодження суден, а пошкодження верфі. Це причина того, що значна частина кораблів Чорноморського флоту була передислокована у Новоросійськ», — вважає київський аналітик Ігар Тишкевич.

22 вересня 2023 року Київ обстріляв і частково зруйнував штаб Флоту у білосніжному сталінському будинку в Севастополі.

Відновлення північно-західної частини Чорного моря

За словами аналітиків, атаки різко зменшили можливості Росії висадити війська поблизу Одеси та підтримати окупаційні сили в південному районі Херсонщини.

«Дії України повернули контроль над західними територіальними водами України з боку Росії та завадили Чорноморському флоту загрожувати Одесі десантним штурмом або надавати тактичний вогонь і матеріально-технічну підтримку російським силам у Херсоні», — підкреслив генерал-майор армії США у відставці Гордон Скіп Девіс-молодший.

Успіх здається ще більш приголомшливим, враховуючи, що мізерний військово-морський флот України втратив більшість своїх кораблів під час анексії Криму у 2014 році і складається з двох десятків застарілих суден, які всі можуть поміститися у крихітній затоці.

Можливість атак морських безпілотників стримала російські кораблі, які перевіряли судна з українським зерном.

«Російські кораблі «можуть захищатися з відносним ефектом лише за наявності групи суден», тоді як інспекції мають логістичний сенс лише якщо вони проводяться окремими кораблями», – вважає Тишкевич.

Проте, нині українські та міжнародні судноплавні компанії віддають перевагу меншим суднам, які можуть рухатися вздовж узбережжя Чорного моря до румунських портів на Дунаї, що є воротами до Східної та Центральної Європи.

«Але «дунайські порти неглибокі, судно «Панамакс» (тоннажністю понад 50 тис.) туди не зайде, і вантаж потрібно перевантажувати або в морі, або в інших портах. Тому загальна пропускна спроможність Одеського порту впала у десятки разів, і щомісяця з нього виходить лише близько 20 суден, які перевозять близько 100 тис. тонн пшениці», — поясює київський аналітик Олексій Кущ.

Флот, який міг бути українським

Іронія полягає у тому, що весь Чорноморський флот міг би бути українським, якби не пацифізм його перших лідерів і жахлива економічна ситуація в Україні у 1990-х роках.

Заснований у Севастополі у 1783 році, флот перемагав у морських битвах з Османською Туреччиною, воював з нацистськими німцями та часто протистояв НАТО у Середземному морі.

Україна проголосила незалежність 24 серпня 1991 року, а через кілька днів Москва призначила адмірала Ігоря Касатонова головою гігантського флоту, який налічував близько 100 000 військовослужбовців і 60 000 допоміжного персоналу, які обслуговували 833 військових кораблі та сотні літаків.

Вона мала бази на території сучасної Росії, Молдови та Грузії, а також радянські військово-морські форпости у Сирії та Лівії.

Касатонов прибув до Києва на початку 1992 року, щоб зустрітися з першим президентом пострадянської України Леонідом Кравчуком і присягнути Києву на вірність.

«Але зустріч пройшла не дуже добре, і він втік з неї «абсолютно божевільний», – згадує фотограф Єфрем Лукацький.

Тоді це рішення виглядало логічним, оскільки Україна просто не могла дозволити собі утримувати флот, і Касатонов присягнув на вірність Росії 4 січня 1992 року.

Москва і Київ вирішили керувати флотом спільно, оскільки кораблі іржавіли і часто продавалися на металобрухт.

Ходили чутки, що навіть колумбійські наркокартелі могли купити маленький підводний човен для контрабанди кокаїну.

Лише у 1997 році Москва і Київ розділили флот – дуже нерівномірно.

Київ отримав 30 бойових кораблів і катерів, один підводний човен, 34 допоміжні кораблі та 90 літаків.

Москва отримала 338 військових кораблів, 106 літаків і гелікоптерів і погодилася орендувати кілька баз у Севастополі та навколо нього та в кількох інших місцях у Криму.

Оренда коштувала Росії майже 100 мільйонів доларів на рік, і флот залишався найбільшим роботодавцем у Севастополі.

Після сталінської депортації у 1944 році кількох кримських громад – татар, греків, вірмен і болгар – Москва переселила на півострів сотні тисяч етнічних росіян.

Вони здебільшого залишалися лояльними до Москви і вперто чинили опір спробам Києва просувати українську мову як мову управління та освіти.

Політично вони були близькі до російських регіонів «червоного поясу», які підтримували комуністів.

«Український Крим ментально був його невід’ємною частиною», — сказав Сергій Бізійкін, російський опозиційний активіст-утікач, який відвідав Крим на початку 2000-х років.

Контрольовані Кремлем ЗМІ трансформували прокомуністичні симпатії мешканців Криму у лояльність до Росії, оскільки безгрошовий Київ не інвестував у занепадаючу інфраструктуру півострова.