Якщо Україна зазнає невдачі, світ знову увійде в період історії, коли сильніші нації можуть знищувати слабші, перекроювати кордони та знищувати національні ідентичності, а міжнародні екстремісти можуть діяти безкарно

Безпрецедентний напад ХАМАС на Ізраїль ускладнить дискусію у Сполучених Штатах і на міжнародному рівні щодо підтримки України. Ізраїль заслуговує на беззаперечну підтримку своїх союзників, але це не означає, що війна в Україні має відійти на другий план. Про це йдеться в авторській колонці Майкла Мак-Кінлі, позаштатного радника Центру стратегічних і міжнародних досліджень на сторінках Politico, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.
Події в Ізраїлі разом з іншими тривожними подіями, включаючи напад Азербайджану на Нагірний Карабах і нарощування Сербією кордону з Косово, лише підкреслюють, наскільки швидко міжнародний порядок, який ми довго сприймали як належне, був підірваний після вторгнення Росії в Україну. Світ стає нестабільним та жорстоким.
Для західних країн, які хочуть запобігти цьому, першою лінією захисту залишається Україна. Ізраїль отримує підтримку та, ймовірно, переможе у своєму конфлікті з ХАМАС, але без подальшої допомоги з боку Сполучених Штатів та їхніх союзників Україна, швидше за все, не виграє війну з Росією.
Аби Україну не спіткала доля інших «вічних війн» і вона не стала другорядним пріоритетом, лідерам США потрібно переглянути аргументи щодо збереження курсу на підтримку України. Меседжі про Україну повинні включати більше реалізму щодо війни, її складності, її ймовірного результату й того, що це означає для глобальної безпеки.
Правда полягає в тому, що підтримка України вже є викликом, як психологічним, так і політичним. Серед прихильників України виникла втома, незважаючи на заспокійливі заяви президента США Джо Байдена та європейських лідерів. Війни в Іраку та Афганістані, які коштували трильйони доларів і тисячі американських життів, дедалі частіше стали описуватися як забуті війни, оскільки вони тривали протягом багатьох років.

Україну не варто сприймати так само. Швидко наближається момент, коли адміністрація Байдена повинна посилити обґрунтування підтримки військових зусиль, почавши спочатку з переосмислення стратегічних зобов’язань США та їхніх союзників. На червневому саміті НАТО стало зрозуміло, що союзники ще мають надати Україні все необхідне для значного покращення бойових дій. Тривають дискусії щодо того, яку зброю постачати. Союзники також перенесли членство України в НАТО на невизначене майбутнє.
Ця нерішучість викликана щирими побоюваннями щодо вжиття заходів, які можуть спровокувати непередбачувану реакцію Росії. Тим не менш, настав час для західних лідерів бути більш відвертими та стратегічними, пояснюючи кінцевий результат: військова допомога Україні допоможе не тільки перемогти Росію зараз, але й трансформувати військовий потенціал України, щоб вона могла слугувати оплотом проти подальшої російської агресії у Європі та Центральній Азії. Для цього необхідно, щоб західні лідери чіткіше усвідомлювали той факт, що Росія є сильнішою у військовому та політичному аспектах, аніж багато хто припускає, та є довгостроковою загрозою глобальній стабільності, а не лише в Європі, і визнавали, що війна може тривати деякий час і не може мати визначений графік.
По-друге, західні столиці повинні чітко пояснити своєму населенню, що війна в Україні є тривожним дзвінком для великих і прискорених реінвестувань у їхній власний військовий потенціал. Менше третини членів НАТО виконують зобов’язання витрачати 2% ВВП на оборону, навіть якщо війна в Україні серйозно загрожує безпеці Європи. У США постачання зброї в Україну призвело до скорочення запасів, що підтверджує важливість підтримки відповідних внутрішніх виробничих ліній. Європа та США також могли б використати момент, щоб переосмислити архітектуру трансатлантичної співпраці — яка ще є основою безпеки для обох — у світі мінливих глобальних альянсів, які не сприяють жодному з них, і де несподівані конфлікти, як на Близькому Сході, можуть вимагати узгоджену відповідь союзників на кількох фронтах.
По-третє, зараз критично важливо репрезентувати українців такими, якими вони є, як складну націю, яка реагує на майже неможливу ситуацію. Створення нереалістичних очікувань та ідеалізація опору України має високу ймовірність зворотного ефекту, тому що як тільки проблеми виникнуть, це зміцнить позиції тих, хто виступає за скорочення підтримки. Як припустив Стівен Уолт, конфлікт часто представляють у моральних термінах як боротьбу між автократією та демократією. Проте, вшановування героїзму України не може приховати неприємні факти, зокрема те, що її прогрес на полі бою був повільним; що корупція залишається проблемою; і що економіка України та мільйони біженців потребуватимуть підтримки протягом наступних років.
Між союзниками та Україною також будуть суперечки щодо стратегій на полі бою та стосовно того, що може бути прийнятним результатом. Ці розбіжності є частиною процесу, і їх не варто використовувати як виправдання для скорочення допомоги чи перешкоджання терміновому обговоренню кроків, які можуть ближче залучити Україну до ЄС і НАТО. Насправді, можливо, настав час для президентської промови, яка нагадає американському народу про важкий шлях попереду та про те, що перемога Росії означатиме для їхньої безпеки.
Здійснити цю зміну буде складніше у найближчі місяці, оскільки виборці в Європі та США ставлять під сумнів інвестиції у понад 200 мільярдів доларів, які постійно зростають. Несподівана стійкість російських фронтів і рішучість президента РФ Володимира Путіна, повільне просування контрнаступу України та питання про безстрокові зобов’язання викликають напругу. Серед них: торгова суперечка Польщі з Україною; Угорщини зі Швецією та Україною; і санкції США проти турецьких компаній. Виборці Словаччини щойно обрали скептика щодо України та колишнього прем’єр-міністра Роберта Фіцо лідером нового уряду.
Крім Сполучених Штатів і Європи, дві третини країн світу не зайняли суттєвої позиції щодо вторгнення Росії в Україну, і багато хто бачить конфлікт як західний, а не глобальний. Заклики до переговорів з боку «середніх сил» обходять стороною визнання порушення Росією національного суверенітету. Навіть наслідки минулорічних збоїв у постачанні продовольства та нафти не викликали занепокоєння для цих країн. І у найближчій перспективі Близький Схід, безумовно, стане більш актуальним пріоритетом.
Проте, ставки в Україні залишаються непрямими. Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш підкреслив для Генеральної Асамблеї глобальні наслідки вторгнення Росії – для кордонів, для угод про контроль над ядерними озброєннями, для постачання енергії та продовольства, для «глобальних договорів і конвенцій». Це наслідки та обґрунтування підтримки України, які потрібно неодноразово підкреслювати.
Підтримку України «за будь-яких обставин» варто розуміти як невід’ємну частину підтримки наших союзників у всьому світі у дедалі нестабільнішому міжнародному середовищі. Якщо Україна зазнає невдачі, світ знову увійде в період історії, коли сильніші нації можуть знищувати слабші, перекроювати кордони та знищувати національні ідентичності, а міжнародні екстремісти можуть діяти безкарно. Ми не можемо допустити повернення тієї епохи.
