Донедавна мешканці Шпіцбергена, переважно росіяни та українці, мали надзвичайно теплі стосунки, проводились регулярні культурні обміни, концерти і спортивні змагання, але після війни в Україні, дві спільноти опинилися на межі останньої точки взаємодії Заходу із Росією

Від того моменту, як відвідувачі сходять з човна, майже не залишається сумнівів, хто принаймні символічно керує маленьким містечком Баренцбург із кількома сотнями мешканців посеред Північного Льодовитого океану. На будівлях майорять російські прапори. Місцевий паб «Червоний Ведмідь» бере плату у російських рублях, а на вулиці встановлено бюст Леніна. Про це йдеться у спеціальному репортажі The Guardian, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Але це не Росія, а Норвегія. Шахтарське місто, можливо, належало Радянському Союзу (а згодом і Росії) з 1932 року, але воно розташоване на Арктичному архіпелазі Шпіцберген, який однозначно належить Норвегії. Відповідно до договору, укладеного у 1920 році, уряд Норвегії має «повний і абсолютний суверенітет» над Шпіцбергеном в обмін на рівні права на проживання для громадян країн, які підписали договір, включаючи Росію.

Донедавна мешканці Баренцбурга, переважно росіяни та українці, мали надзвичайно теплі стосунки зі своїми переважно норвезькими арктичними сусідами вздовж узбережжя у селищі Лонг’їр. Були регулярні культурні обміни з відвідуванням симфонічних оркестрів і дитячих хорів, змагання з шахів і спортивні змагання.

Але після вторгнення Росії в Україну дві спільноти опинилися на межі останньої точки взаємодії Заходу із Росією. І настрій став різко крижаним.

9 травня, у день, який у Росії відзначають перемогу Радянського Союзу над нацистською Німеччиною, російський генеральний консул Андрій Чемерило очолив парад десятків машин і гелікоптера з російськими прапорами. На іншому параді в закинутому радянському вугільному селищі Піраміда сфотографували бульдозер із сепаратистським прапором «Донецької народної республіки». Через кілька місяців, у липні, російські офіційні особи провели парад до Дня ВМС Росії із невеликою флотилією човнів у норвезьких водах.

Для критиків Росії це дуже схоже на пропаганду, яка демонструє домінування Росії у Високій Арктиці; військову позицію на стратегічно важливій території, що належить члену-засновнику НАТО.

Російська влада це заперечує, називаючи такі заходи традиційними. Але Тер’є Ауневік, лідер групи Ліберальної партії Норвегії у місцевій раді, каже, що Росія різко посилила націоналістичну діяльність. Раніше 9 травня в Баренцбурзі було дружнім «щороку між людьми» з подарунками, промовами та музикою. Але зараз, каже він, «це дивна ситуація з прапорами та гелікоптерами. Я ніколи не бачив такого за 25 років, які я тут проживаю».

Офіційна туристична рада Visit Svalbard більше не рекламує подорожі до жодного з російських поселень, і більшість норвезьких туристичних операторів повністю припинили туди поїздки через вторгнення Росії. Visit Svalbard описав баренцбурзьку туристичну компанію Arctic Travel Company Grumant, що належить гірничодобувній компанії «Траст Арктиквугілля», як «продовжену руку російської держави».

Тим, хто все одно відвідує Баренцбург, жителі Лонґїра часто радять вимкнути телефони та ноутбуки, щоб уникнути можливого російського стеження.

Ронні Брунволл, генеральний директор Visit Svalbard, каже, що неможливо передбачити, коли відносини між двома спільнотами покращаться.

«Люди вважали Шпіцберген безпечною гаванню»

Стіни тихої головної вулиції Баренцбурга є нагадуванням про радянське минуле, а працівники «Арктикугілля» поспішають купувати імпортну їжу, перш ніж закриється єдиний продуктовий магазин. Але серед цих ідіосинкразій сучасне життя продовжується.

З вікон квартири грає музика, а молоді жінки весело вітають одна одну російською мовою, проходячи повз. Одна каже, що прийшла сюди, аби «втекти». Хоча вона не зовсім вільна висловлювати свою думку, ризикуючи втратити роботу – майже всі мешканці є співробітниками російського державного тресту «Арктикугілля».

Утім, для багатьох людей це не такий притулок, як раніше. Після отруєння російського опозиціонера Олексія Навального, а пізніше вторгнення Володимира Путіна до України, багато українців і росіян виїхали з Баренцбурга на материк, у Європу чи Лонг’їр.

36-річний Іван Величенко любив свою роботу як один із небагатьох українців, що працюють у російському туристичному офісі у Баренцбурзі. Але у кінцевому підсумку він поїхав до Лонґїра під час масової демонстрації своїх російських колег після того, як на них чинився тиск через протест проти отруєння Навального.

Після виїзду, Величенко допоміг кільком українцям залишити Баренцбург і шукати притулку в Європі. Після початку війни, каже він, «багато людей почали виїжджати, бо не витримали».

Там ще живуть українці, каже він, але ті, хто залишився, мабуть, проросійські. Традиційно велика кількість шахтарів туди прибула з Луганська та Донецька, які були незаконно анексовані Росією.

«Після вторгнення в Україну, російська влада у Баренцбурзі почала «показувати, що їм байдуже, що вони живуть за своїми правилами, а також почала багато вихвалятися. Вони просто хочуть продемонструвати свою лояльність до уряду», – зазначає Величенко.

Українець різко відчув зміни, коли повернувся після восьми місяців, допомагаючи захищати своє рідне місто Чернігів. За його словами, він хотів показати своїй матері колишній будинок і місце роботи.

Андріан Влахов, соціальний антрополог із Москви, який багато років вивчає населення Баренцбурга, каже, що з 2014 року, коли Росія анексувала Крим, багатьом мешканцям – як українцям, так і росіянам – доводиться вибирати між свободою слова та роботою.

«Люди вважали Шпіцберген безпечною гаванню, тому що їм не було куди повертатися, і для багатьох людей це так є і зараз», — каже він.

«Це Норвегія, це норвезька земля»

Губернатор Шпіцбергена Ларс Фаузе у своєму кабінеті у Лонґїрі з видом на фіорд і портретом норвезького короля та королеви за столом прагне стверджувати, що на посаді, призначеній королем, він не є політичною фігурою. За його словами, він «звичайний хлопець, який виконує [мої] замовлення з Осло».

«Моє завдання — піклуватися про мир і стабільність на архіпелазі», — сказав він, додавши, що тональність між ним і російською владою у Баренцбурзі «приятельська і конструктивна».

Аналітики кажуть, що Осло, схоже, вживає заходів для зміцнення контролю над архіпелагом. Багато хто з нетерпінням чекає на наступну Білу книгу Шпіцбергена, яку норвезький уряд публікує кожні 10 років, щоб дізнатися більше про свої плани щодо регіону.

Фаузе прогнозує, що майбутнє Росії на Шпіцбергені, ймовірно, буде зосереджено на туризмі, а не на видобутку корисних копалин, тоді як для Осло наголос буде зосереджений на збільшенні норвезького населення Шпіцбергена (утримання якого коштує уряду приблизно 1,3 мільярда норвезьких крон на рік), а також кліматична криза та енергопостачання.

«Політики хочуть, щоб тут була норвезька громада. Це Норвегія, це норвезька земля, і коли вам потрібно заплатити таку велику суму грошей [на субсидування громад Шпіцбергена], було б справедливо хотіти, щоб норвежці жили на Шпіцбергені», – резюмує Фаузе.