Фабрики з виробництва безпілотних літальних апаратів працюють цілодобово, щоб створити якомога більше таких апаратів і відправити їх бійцям на передовій

Віталій Колесніченко стояв на ґрунтовій дорозі між двома іржавими складами із широкою посмішкою на обличчі. «Ти зробив це», – сказав він. Колесніченко є генеральним директором і засновником української компанії з виробництва дронів Airlogix. І він погодився провести екскурсію своєю фабрикою безпілотників за умови збереження її місцезнаходження у таємниці. Про це йдеться у спеціальному репортажі The Record, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Процес прибуття був таким непомітним, що ввечері він надіслав нам GPS-координати — маленьку червону шпильку, впущену у нікуди — замість адреси. Виявляється, заклад настільки добре захований, що троє журналістів, які стежили за ним на iPhone, встигли проїхати повз нього тричі.

«Ви хочете, щоб у нас була вивіска? Що там має бути написано? Airlogix тут, ми створюємо бойові безпілотники для українських військових» — сказав Колесніченко, подаючи руку, а потім розреготався.

Він не драматизує. Фабрики безпілотних літальних апаратів, такі як його, працюють цілодобово, щоб створити якомога більше безпілотників і відправити їх бійцям на передовій, яким вони потрібні. Уряд у Києві виділив близько 1 мільярда доларів на підтримку таких стартапів, як його, і російські збройні сили намагаються знайти їх, щоб вивести з ладу.

Боротьба між Росією та Україною була асиметричною з самого початку. Україна відповіла на російські танки й артилерію дрібними альтернативами, і жодна з них не виявилася важливішою, ніж крихітні літальні апарати, які дозволили Україні досягти значної ваги на полі бою.

Спочатку українські солдати майстрували гоночні дрони-любителі, додаючи вибухівку, а потім скидаючи вантаж на російські позиції чи озброєння. Одразу стало зрозуміло, що безпілотники вартістю у сотні доларів можна використовувати для ефективного знищення російських танків і артилерійських батарей вартістю у мільйони.

Україна почала імпортувати якомога більше дронів. Вони навіть створили фонд, який дозволив би їм купувати та імпортувати всі види дронів, відомий як «Армія дронів».

Більшість дронів MacGyvered, які розгортає Україна, походять з Китаю, від таких компаній, як DJI, Autel і RushFPV. DJI контролює близько 90% світового ринку дронів. Потім у липні 2023 року Китай оголосив, що почне обмежувати експорт безпілотників через стурбованість тим, що вони відіграють занадто велику роль на полі бою. Китай заявив, що не хоче ставати на чийсь бік у цій сфері. (Росія використовує набагато дорожчі безпілотники з Ірану й Туреччини)

Китайські експортні обмеження набули чинності 1 вересня 2023 року. В очікуванні цієї заборони сотні підприємців, таких як Колесніченко, втрутилися, щоб створити з нуля цілу індустрію дронів.

«До вторгнення тут нічого не було. Два роки тому ми були маленькою компанією, яка виготовляла вантажні дрони. Там було приблизно 10 людей», — сказав Колесніченко з цеху, де більше десятка робітників схилилися над склопластиковими фюзеляжами та дерев’яними планерами, що прямували на фронт.

Зараз у нього працює 60 осіб.

«Бажаємо вам успіху»

Колесніченко за освітою інженер-атомник, за уподобаннями – пілот. Він схожий на півзахисника і легко сміється.

«Літаки завжди були моєю мрією, моєю дитячою мрією. Ми думали, що за дронами майбутнє, і ми збиралися використовувати дрони, аби доставляти речі у важкодоступні місця, тому що насправді цього ще ніхто не робив», – розповідає Колесніченко.

Тож він залишив роботу інженера та присвятив себе створенню Airlogix.

Він і його команда розробили кілька проектів і побудували кілька прототипів, а потім, у 2021 році, взяли їх на виставку у Лас-Вегасі, де, здавалося, одразу зацікавилися інвестори.

«Був керівник якоїсь мережі лікарень, і він хотів купити ці дрони для доставки зразків крові. Тоді був бізнесмен з Карибського басейну, і він хотів використати їх для доставки продуктів, алкоголю та сигар між островами», – згадує Колесніченко.

Перші дрони Airlogix виглядали як маленькі Learjet. Вони були пофарбовані у білий колір, з поворотними роторами та логотипом на хвості.

«Вторгнення 24 лютого повністю змінило наші плани. Інвестори, які нам подобались, зникли. Вони сказали, бажаємо вам успіху. Ми сподіваємося, що ви виграєте, але мені шкода, що ми вибули», – зазначає Колесніченко.

У перші тижні війни Україна не дозволяла чоловікам віком від 18 до 60 років залишати країну, багатьох призвали в армію. Сили територіальної оборони, які нині є складовою регулярної армії, спочатку об’єднували військових резервістів та місцевих волонтерів. Їх навчали протягом місяця, а потім відправляли на фронт.

На практиці це означало те, що майже у кожного в Україні є член родини чи друг, який воює з росіянами, і оскільки люди залишаються на зв’язку зі своїми друзями та родиною на фронті, це відкриває прямі лінії зв’язку, яких ми ніколи раніше не бачили в конфлікті.

Люди вдома отримують інформацію у режимі реального часу від бійців на фронті, і це означає, що пакети догляду включають не лише їжу та улюблене печиво, вони також забезпечують такі речі, як боєприпаси, а віднедавна й дрони.

«Ми розмовляли з військовими, які були в нашому найближчому оточенні, щоб запитати, що їм потрібно, і тоді ми почали їх виготовляти. Я жартую, що наші дрони схожі на Rolls Royce, кожен насправді зроблений вручну. У нас немає автоматизованої лінії, тому що це потребує багато ресурсів та інвестицій і часу — яких Україна не може економити», – каже Колесніченко.

Кустарні фабрики безпілотників

Вважається, що українські військові витрачають тисячі безпілотників за місяць. Відповідно до одного звіту британського аналітичного центру RUSI, близько 10 000 дронів збивають або приводять у непридатність кожні 30 днів. (RUSI базувала свою оцінку на основі, за її словами, розширених інтерв’ю з українськими військовослужбовцями.) Наразі неможливо визначити, чи точна ця цифра. Що не викликає суперечок, так це те, що апетит до дронів є ненаситним.

Безпілотники тепер це керовані людиною ракети, розвідувальні машини і навіть зброя камікадзе. Українські чиновники скажуть вам, що вони рятують життя завдяки тому, що солдати можуть витягнути їх із відносно безпечної нори чи окопу. Росіяни проводили тріангуляцію сигналів безпілотників, щоб визначити, де ховаються оператори, але зараз в Україні є стільки різних видів безпілотників, які пробираються до бою, використовуючи стільки різних частот, що росіянам важко їх знайти. Це була несподівана вигода від рішення Києва дозволити розквітнути сотням заводів з виробництва дронів.

Ми відвідали декілька і вони схожі на те, що аматор побудував би в гаражі: довгі верстаки вкриті папером для м’ясних блоків і дрони на різних стадіях розробки. Там є шліфувальні машини, напилки та клей, і якщо ви придивитесь, то це схоже на підземний заклад, який ви можете собі уявити з часів Другої світової війни.

«Ми тут виготовляємо форми. Ми виготовляємо планери, фюзеляж, крила, хвостове оперення – усе», — сказав Колесніченко, поплескуючи половину літака на розкладному столику.

Навколо нас десятки робітників, переважно чоловіків, схилилися над бальзовими ендоскелетами літаків. Десяток безкрилих фюзеляжів стоять акуратними рядами на металевих стелажах. До стіни листи скловолокна висять у рулонах, як обгортковий папір. Постійне дзижчання шліфувальних машин і кисло-солодкий присмак клею, танення скловолокна та поту.

Колесніченко каже, що БПЛА, які він будує зараз, зовсім не схожі на вантажні безпілотники, які він планував створити понад рік тому. Комерційні дрони були розроблені для зльоту на відкритому повітрі та відстеження диспетчером повітряного руху. Бойові безпілотники мають бути міцнішими, щоб протистояти суворим умовам на фронті, витримувати запуски зі секретних позицій і нести електроніку, яка блокує російські системи ППО.

«Ми починаємо з форм. Безпілотники спостереження або дрони-камікадзе будуються по одній половині за один раз. Ми використовуємо смолу та скловолокно, а потім випікаємо це у печі», — розповідає Колесніченко.

Піч виглядає як перероблений транспортний контейнер. Ззаду вирізали отвір, вставили трубку і підключили до обігрівача. Фюзеляжі дронів випікаються у вакуумних мішках близько восьми годин.

Але через китайську заборону на експорт деталей для дронів, Колесніченко почав закуповувати свою електроніку з Європи. Він щойно отримав пакунок, коли ми приїхали.

«Це з Англії. Є кабель живлення, передавач, ми використовуємо його для зв’язку з ноутбуками у полі. Це чудова штука», — сказав він, розриваючи пакунок.

Ця майстерня кустарних безпілотників випускає приблизно 12-15 пристроїв на місяць

Нова індустрія військової техніки

Кілька днів потому ми зустрічаємося з Алексом Борняковим, заступником міністра цифрової трансформації України, відповідальним за розвиток ІТ-індустрії, у величезному просторі WeWork у Києві. Випускник Колумбійського університету, він одягнений у светр із застібкою-блискавкою та джинси. На трьох поверхах молоді люди на ноутбуках сидять за спільними столиками і п’ють латте. Місце виглядає дуже по-сохозькому, з гігантськими величезними вікнами та м’яким джазовим звуком на фоні.

Одним із багатьох завдань Борнякова є спроба систематизувати низову роботу з відправки військової техніки на фронт.

За його словами, до російського вторгнення в Україні майже не було приватної оборонної промисловості.

«Більшість нормативних актів, що регулюють військову техніку, походять з 1960-х або 1970-х років», — зазначає він.

Програма «Армія дронів» зробила чимало, щоб спростити процедури, зробити їх швидшими та прозорішими. Коли люди побачили це, то почали створювати компанії, пропонувати свої продукти та намагатися отримати їх сертифікацію.

Тож вони розробили двосторонню систему: одна — неформальна, як Airlogix працює через друзів і родину. Інша буде більш формальною і системною, ближчою до традиційного військового виробництва.

Перед війною уряд, здавалося, активно перешкоджав державно-приватному партнерству, серед іншого, встановлюючи верхню межу прибутку, яку будь-яка компанія могла отримати за військовим контрактом. Борняков сказав, що компаніям дозволено заробляти лише 1%. Зараз стеля становить 25%.

«Це призвело до появи сотень компаній, що випускають безпілотники. І тепер вони починають конкурувати між собою технологіями з новими рішеннями», – підкреслює Борняков.

Потім у квітні Міністерство цифрової трансформації запустило програму під назвою Brave1, намагаючись швидше просувати інновації на передову. За словами Борнякова, процес все одно досить простий. Потенційні постачальники реєструються на порталі Brave1, надають своєрідне посвідчення, щоб підтвердити, що вони українці, а потім пропонують ідеї та інновації, які можуть допомогти виграти війну.

«Тож припустімо, що ви невелика компанія, ви щось робите в гаражі, і у вас є прототип, який працює. Ми можемо допомогти вам протестувати це з військовими, і якщо їм це сподобається, то можемо розпочати закупівлі, ви можете отримати свій перший контракт, ви отримаєте свої гроші, ви їх реінвестуєте, ви отримаєте більші контракти», – розповідає Борняков.

Розглянемо, що сталося з українською компанією під назвою Temerland. Була ідея кулеметної вежі на колесах, майже як маленький танк. Ним керують дистанційно через планшет, а це означає, що українські солдати можуть стріляти в росіян із відносної безпеки. За словами Борнякова, за два місяці ідея пройшла атестацію військових і вже використовується на полі бою.

«Наразі у нас понад 650 додатків у Brave1. Тож це фактично свідчить про те, що промисловість оборонних технологій процвітає в Україні. Важко уявити, що рік тому цього взагалі не було», – зазначає урядовець.

У цій високотехнологічній війна проявилась здатність України впроваджувати інновації через необхідність. Вона здивувала практично всіх тим, що була хитрішою та спритнішою за своїх російських ворогів і використовувала це з великою перевагою.

«Ми боремося з ворогом набагато більшим, ніж ми, з точки зору їхнього доступу до всього — техніки, людей. Якщо ми просто дамо їм симетричну відповідь, то не виграємо цю війну. Треба шукати асиметричні рішення. Тож це в основному схоже на боротьбу з військовими кораблями за допомогою морських безпілотників. Це те рішення, яке ми шукаємо», – каже Борняков.

Можливо, саме тому дизайнери Airlogix працюють над новим дизайном безпілотника. Вони задумали літак, який прибуде на передову, частково зібраний, у маленькому акуратному пакеті. Дрон у коробці, якщо хочете.