Серед цих причин – вичікування ефекту від санкцій, суворий російський режим контрсанкцій, державні гарантії західних урядів на інвестиції в Росію та рекомендації ОЕСР та ООН

Понад 1400 міжнародних компаній досі працюють у Росії. Лише невеликий відсоток західних компаній змогли припинити свою діяльність у країні-агресорці, яка напала на Україну у лютому 2022 року. Про це йдеться в авторській колонці Саймона Івенетта, професора міжнародної торгівлі та економічного розвитку університету Сент-Галлена (Швейцарія) та Нікколо Пізані, професора стратегії та міжнародного бізнесу Міжнародного інституту розвитку менеджменту (Швейцарія) на сторінках The Conversation, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

У підсумку, в Росії зараз працює група транснаціональних дочірніх компаній, які потрапили у пастку і у деяких випадках неохоче. Це, зокрема, такі компанії, як датська Carlsberg Group, яка намагалася продати свої російські дочірні підприємства до того, як її бізнес був конфіскований російським урядом у серпні 2023 року.

Нещодавно ми досліджували, чому деякі транснаціональні корпорації опинилися у пастці Росії, вважаючи, що покинути країну дуже важко, якщо не неможливо. Ми з’ясували, що західні компанії зіткнулися з кількома конкуруючими силами, які завадили їм згорнути свою діяльність у РФ. У світі, який стає дедалі роз’єднанішим, ризик опинитися в такій ситуації за кордоном створює новий виклик для керівників компаній і політиків.

Наше оригінальне дослідження, опубліковане у січні 2023 року, засвідчило, що 5-13% західних компаній з ЄС і країн G7 повністю вийшли з Росії за перші дев’ять місяців вторгнення. Тобто до грудня 2022 року вони змогли завершити продаж чи утилізацію своїх російських дочок.

Останні аналізи інших ініціатив, які відстежують цю проблему, підтверджують наші перші висновки. Останні дані Київської школи економіки (KSE) свідчать, що лише 8,1% іноземних компаній, які працюють у Росії, залишили країну. Оскільки їх загальна кількість також включає іноземні компанії, які не входять до ЄС та G7, багато з яких вели бізнес у Росії через експорт і, отже, не обов’язково через контрольовану дочірню компанію, їх відсоток не можна порівняти з нашим.

Утім, коли KSE обмежує свій аналіз російськими філіями, що належать іноземним державам, і для яких можна зібрати фінансові дані, відсоток завершених виходів станом на жовтень 2023 року ще становить лише 19%. Це свідчить про те, що переважна більшість (понад 80%) іноземних компаній, які були присутні в Росії до вторгнення в Україну, ще не залишили країну приблизно через 20 місяців після початку війни.

KSE також зауважує, що «за останні 13 місяців співвідношення тих, хто вийшов або залишився, практично не змінилося». Це несподіванка, враховуючи резонансне висвітлення у ЗМІ інформації про те, що компанії виходять (чи ні), особливо у першому та другому кварталах 2022 року.

Чому ж початкове збільшення виходу західних компаній сповільнилося? У нашому новому дослідженні визначено чотири фактори підштовхування та притягування, які мали (здебільшого негативний) вплив на швидкість, з якою західні компанії залишили Росію:

1. Спостерігати і чекати

Послідовне посилення західних режимів санкцій, можливо, змусило деякі західні компанії «почекати і подивитися», а не виходити з Росії. Тобто вони чекають, чи спонукають санкції Росію вивести свої війська з України, чого, на жаль, не сталося. Крім того, санкції ЄС, США та G7 були «прицільними». Тобто вони були вибірковими з точки зору комерційної діяльності, типів компаній, товарів, послуг і технологій, що охоплюються. Можливо, це спонукало компанії, які працюють у секторах, на які не поширюються офіційні санкції, «почекати та подивитися», чи зміниться режим санкцій у подальшому.

2. Ефект готелю «Каліфорнія»

Суворий російський режим контрсанкцій міг перешкодити виходу західних дочірніх компаній, які працюють у Росії. Наприклад, російський указ від жовтня 2022 року про перелік 45 іноземних банків, яким заборонено розпоряджатися своїми активами в країні, явно ускладнив вихід. Це створило ефект готелю California, за якого такі компанії, як Carlsberg, можуть прийти в Росію (інвестувати), але не можуть вийти (продати свій бізнес).

3. Державні гарантії

Деякі західні уряди надали гарантії своїм компаніям перед вторгненням в Україну для захисту корпоративних інвестицій у Росію. Наприклад, до кінця 2022 року уряд ФРН запропонував німецьким компаніям, які інвестують у Росію, гарантії на суму 7,3 мільярда євро від певних політичних ризиків, зокрема від війни. Знову ж таки, це могло спонукати правління цих компаній зачекати і подивитися.

4. Діяти відповідально

Рекомендації Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) та консультативної групи експертів ООН щодо відповідального ведення бізнесу в районах, уражених конфліктом, рекомендують уникати виходу з певних країн, якщо це може завдати значної шкоди некомбатантам. Так, наприклад, це вимагатиме, аби фармацевтичні компанії продовжували продавати ліки хворим росіянам. Крім того, керівні принципи ООН та ОЕСР рекомендують компаніям, які планують вийти, ретельно розглянути, чи може їх вихід/призупинення діяльності посилити напруженість.

На момент вторгнення в Україну, не всі ці чотири чинники були відомі або мали свій вплив. Але через шість місяців після вторгнення, після того як російський режим контрсанкцій набув чинності, тиск на західні компанії з вимогою вийти з РФ посилився. Це призвело до того, що керівники компаній, які ухвалюють рішення, стикаються з цим суперечливим тиском.

Що робити з прибутком

Ускладнюючим фактором є те, що деякі з цих російських дочірніх компаній приносять прибуток – рекомендації ОЕСР та ООН не стосуються цього питання. Отже, які вказівки повинні дати керівництву корпорації щодо захоплених транснаціональних дочірніх компаній? Можливо, варто почати з того, щоб припинити продаж дочірніх компаній державним і приватним організаціям, які беруть участь у військових діях. Це означало б виявлення чутливих секторів, які прямо чи опосередковано сприяють державній скарбниці Росії чи її військовим зусиллям – наприклад, продаж товарів російській армії.

Багатонаціональні компанії, які опинилися у пастці, також варто заохочувати підтримувати жертв війни, незалежно від того, на чиєму вони «боці». І вони, безумовно, повинні продовжувати постачати товари першої необхідності, такі як ліки, людям у зонах конфлікту. Більш складне питання полягає в тому, що транснаціональним компаніям варто робити стосовно реінвестування прибутків від своїх дочірніх компаній, які опинилися у пастці.

З одного боку, можна стверджувати, що ці інвестиції потрібні, якщо компанії хочуть підтримувати свою діяльність з підтримки постраждалих і продовжувати постачати товари першої необхідності. З іншого боку, інвестування цих грошей в російську економіку принесе користь уряду та його військовим. Відкритий діалог між бізнесом і владою західних країн на цю тему вкрай необхідний. Зрештою, ці проблеми можуть не тільки тривати, але й поширитися на інші країни та регіони в цю епоху підвищеної геополітичної напруженості.