Катування та жорстоке поводження використовують, щоб змусити військовополонених надати військову інформацію чи заяви про ймовірні злочини, а також аби залякати та принизити їх

18 жовтня 2023 року родичі українських військовополонених полку «Азов» провели акцію на Софійській площі у Києві із закликом до їх швидкого обміну з російськими військовополоненими. Обміни полоненими між Україною та Росією відбуваються рідко. У той час як понад 2500 українців були звільнені, до 10 000 ще залишаються під вартою в Росії. Їхня доля невідома. Проте ЗМІ повідомляли, що колишні українські полонені свідчили про тортури, включаючи часте побиття та електрошок під час ув’язнення в ізоляторі на південному заході Росії, що було б серйозним порушенням міжнародного гуманітарного права. Про це йдеться в авторській колонці Евеліни Охаб, програмної юристки Інституту прав людини ІВА та співзасновниці Коаліції проти геноциду на сторінках Forbes, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Раніше цього року ВВС опитала кількох колишніх ув’язнених, звільнених під час обміну полоненими, які стверджували про фізичне та психологічне насильство з боку російських офіцерів і охоронців. Зазначається, що знущання відбувалися у слідчому ізоляторі №2 міста Таганрога. Це одне з місць утримання українських військовополонених у Росії.

Повідомлення про жорстоке поводження із затриманими не є новими. У листопаді 2022 року Голова Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні Матильда Боґнер оприлюднила результати опитувань 159 військовополонених (139 чоловіків і 20 жінок), які утримувалися Російською Федерацією (зокрема афілійованими збройними формуваннями). Коментуючи висновки, пані Боґнер заявила, що «відразу після захоплення, деяких [українських військовополонених] побили або викрали їхні особисті речі. Потім військовополонених транспортували до місць інтернування у спосіб, який викликав занепокоєння. Їх часто везли у переповнених вантажівках чи автобусах, іноді вони не мали доступу до води чи туалету більше доби.

Їхні руки були зв’язані, а очі заклеєні клейкою стрічкою так щільно, що залишилися рани на зап’ястях і обличчях». Вона також додала, що «після прибуття до певних місць інтернування військовополонених проходили так звані «процедури прийому», які часто передбачали тривале побиття, погрози, напади собак, роздягання та приведення у стресове положення. Свідки повідомили нам про смерть принаймні одного військовополоненого під час «процедури прийому» у колонії біля Оленівки в середині квітня 2022 року. Ми отримали інформацію про ще вісім таких ймовірних смертей там у квітні 2022 року, і ми працюємо над тим, щоб підтвердити їх».

Як пояснила пані Боґнер, переважна більшість опитаних її командою свідчили, що під час інтернування їх катували та жорстоко поводилися. Кажуть, що катування та жорстоке поводження використовувалися, щоб змусити військовополонених надати військову інформацію чи заяви про ймовірні злочини, а також аби залякати та принизити їх. Військовополонені описували, як їх «били, зокрема кийками та дерев’яними молотками, ногами та застосовували електрошок за допомогою електрошокера та військового телефону, відомого як TAPik».

Чоловік, опитаний командою пані Боґнер, свідчив про тортури, які він зазнав у виправній колонії біля Оленівки, зокрема про те, як члени пов’язаних з Росією збройних формувань «прикріпили дріт до [його] геніталій і носа та били [його струмом]. Вони просто розважалися і не цікавилися [його] відповідями на їхні запитання». Інші форми насильства, про які повідомила Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні, включали «ножові поранення, постріли з електрошокера, погрози імітації страти, підвішування за руки чи ноги та припалювання сигаретами (…) різні форми сексуального насильства, таке як витягування жертви чоловічої статі за мотузку, прив’язану до його геніталій, або примусове роздягання у поєднанні з погрозою зґвалтування».

У звіті, підготовленому Моніторинговою місією ООН з прав людини в Україні, були включені свідчення 20 жінок-військовополонених після того, як вони були звільнені з виправної колонії біля Оленівки та інших закладів у Донецьку та Російській Федерації. Їхній досвід був різним. Наприклад, жінки, звільнені з колонії під Оленівкою, розповідали, що їх психологічно мучили крики військовополонених чоловіків, яких катували у сусідніх камерах. Жінки з інших місць свідчили про те, що їх били електричним струмом і погрожували сексуальним насильством під час допитів, або піддавали принизливому поводженню, яке було рівноцінним сексуальному насильству (наприклад, їх «примушували бігати голими з однієї кімнати в іншу у присутності чоловіків-охоронців»).

Крім того, колишні в’язні повідомляли про жахливі умови, включаючи переповнені камери, погану гігієну та нестачу їжі та води. Як підтвердила Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні, «деякі з них втратили до чверті своєї ваги, а багато з них непритомніли у полоні». Крім того, лише деяким з них дозволили подзвонити або написати рідним. Російський уряд не дозволив Організації Об’єднаних Націй і Міжнародному Комітету Червоного Хреста чи іншим органам відвідати установи, які використовуються для утримання військовополонених.

Військовополонені захищені міжнародним гуманітарним правом. Серед іншого, з ними потрібно поводитися гуманно за будь-яких обставин. Вони захищені від будь-яких актів насильства, залякування, образ і публічної цікавості. Міжнародне гуманітарне право визначає мінімальні умови тримання під вартою, які охоплюють розміщення, їжу, одяг, гігієну та медичне обслуговування, які повинні надаватися військовополоненим. Повідомлення про порушення цих заходів захисту та мінімальних умов утримання повинні сприйматися серйозно.