Як відбудовують села Київської області після російського вторгнення

Через 18 місяців після звільнення Київської області від російських загарбників, деякі села досі лежать у руїнах

Тетяна Ярема, невисока, бадьора жінка із засмаглим обличчям, стоїть на своїй ділянці і вказує на голу ділянку, що заросла бур’янами. «Що мені замінити – вікна, дах? «У мене навіть стін більше немає», — каже мати-одиначка про будинок у Мощуні, який у неї відібрали російські солдати на початковому етапі вторгнення. Про це йдеться у спецрепортажі німецького видання TAZ, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

5 березня 2022 року – російські війська вже підійшли майже до сусіднього Ірпеня – під звуки ракет евакуювалися сусіди Яреми та її 13-річний син Артем. Це був останній раз, коли вони бачили свій будинок.

«6 березня ми вже були у Рівному. Ми повернулися наприкінці квітня», — розповідає Ярема про їхню втечу до великого міста на заході.

Вони виявили, що будинок згорів ущент. Поруч із ним, прямо біля рожевого куща, свідченням удару стала воронка.

Тетяна та її син уже кілька місяців живуть у трейлері

Через 18 місяців після звільнення Київської області, село досі лежить у руїнах: близько 70% будинків було зруйновано, коли російські солдати обстріляли Мощун на початку березня. План «Бліцкригу» провалився – і «Битва за Мощун», яка завершилася 21 березня 2023 року визволенням від російських окупантів, виявилася одним із центральних моментів в обороні Києва.

Мати та син нині живуть у трейлері. Зроблений зовні із листового металу, обшитий деревом усередині та обладнаний усім необхідним, він служить тимчасовим житлом Тетяни та Артема. Один із фондів, які діють у Мощуні, минулого року поставив машину разом із невеликою дров’яною піччю.

Модульні будинки та функціонально розширені каравани – окрім одноразових державних виплат, які отримали всі українці, це єдина підтримка, яку отримують багато селян. Пошкодження вікон та дахів також були оперативно зафіксовані та усунуті владою району. Але жодна допомога досі не дійшла до тих, хто втратив усе.

Принаймні у Тетяни в саду був водяний насос. Усі сусіди приходили сюди по воду. Вона вказує на низькі залізні двері за будинком, у яких є кульові отвори розміром з палець. Тетяна сиділа у цьому вогкому підвалі разом із Артемом, коли почався обстріл, перш ніж вони втекли.

План відновлення українського уряду – амбітний та багатоаспектний. Він має матеріальний, соціально-політичний, економічний та психологічний аспекти. З одного боку, йдеться саме про те, щоб у кожного був дах над головою та засоби для існування. З іншого боку, психологічно важливо відновитися, хоча – чи саме тому, що Росія жорстоко нав’язує українцям запеклу війну, мета якої – зруйнувати разом із їхніми будинками всі надії на вільне майбутнє.

Багато будинків досі зруйновано

Мощун є частиною плану реконструкції, та його реалізація відстає. У той час як решті п’яти міст, включених до державного «проекту експериментальної реконструкції» у серпні 2023 року було виділено 3,35 мільярда гривень, що еквівалентно майже 86,7 мільйонам євро, Мощун залишився на узбіччі. У цьому селі, яке частково складається із надільних селищ, перш ніж реалізувати новий генеральний план, спочатку необхідно уточнити правовий статус землі під забудову.

Багато сільських жителів не приватизували свою власність після розпаду Радянського Союзу. Вона, як і раніше, належить муніципальній владі або місцевим органам влади. Те саме сталося і з Тетяною Яремою – досі вона просто не бачила причин для його реєстрації.

«Нинішній воєнний стан є наступною перешкодою. Відповідальне військове керівництво у Гостомелі не уповноважено видавати необхідні дозволи на містобудування», – пояснив у серпні 2023 року голова Київської військової-цивільної адміністрації Руслан Кравченко.

Офіційні програми реконструкції самі собою не можуть впоратися із ситуацією. Зусилля громадянського суспільства забезпечують задоволення хоча б основних гуманітарних потреб там, де міжнародна чи державна допомога (поки що) не надходить.

Буча – флагман реконструкції

Хоча Мошун здебільшого лежить у руїнах, інші міста відремонтували через рік після їх звільнення. Приклад: Буча: Після місячної окупації на початку квітня 2022 року місто, в якому стали очевидні варварські дії російської армії, стало символом масових звірств. Буча більше не відома як місце жахів; Центральна вулиця Вокзальна вважається прикладом реконструкції, що триває.

Цю вулицю навряд чи можна розглядати як частину апокаліптичної сцени, яка домінувала на перших шпальтах міжнародних ЗМІ у квітні 2022 року. Після кількох тижнів окупації кадри російських звірств у Бучі стали надбанням громадськості. 27 лютого 2022 року 30-кілометрова російська військова колона рушила через Вокзальну у бік Ірпеня, звідки мала атакувати Київ. План, мабуть, спрацював би, якби українська армія не відрізала шлях нападникам, підірвавши дамбу та кілька мостів через річку Ірпінь. Таким чином, російський маршрут припав на Мощун як на альтернативне місце.

«Ми обрали Вокзальну, тому що вона символічна», – заявив у радіопередачі Андрій Нерич, голова українського відділення американської некомерційної організації Global Empowerment Mission (GEM).

Дорога має стати прикладом відновлення України для всього світу.

У рамках проекту реконструкції «Надія на Бучу», ініційованого GEM спільно із міською радою та Vespa Group у жовтні 2022 року, 110 будинків уздовж Вокзальної було відремонтовано, а деякі з них перебудовано лише за п’ять місяців.

Буча вважається флагманом українського відновлення. Згідно із «Планом кращого відновлення Бучі», представленим у березні 2023 року, мета полягає не лише у відновленні того, що було зруйновано, але й у обліку стійких принципів та європейського досвіду.

«Буча — яскравий приклад повернення життя до деокупованого міста», — заявив голова КМДА Дмитро Назаренко.

Біжіть пішки по трупах

Одним із місць, куди були вкладені зусилля та ресурси, щоб зробити повсякденне військове життя, яке багато українців називають «новою нормою», більш терпимою для малюків, є дитячий садок «Козачок». Найбільший дитячий садок у Бучі розташований у північній частині Вокзальної і тому знаходиться у безпосередній близькості від задокументованих місць російських звірств.

1 вересня, коли традиційно відзначається День знань, ліжка перед модернізованим будинком 1970-х років розквітають яскравим осіннім кольором, а ігрове обладнання у дворі сяє свіжими фарбами.

«Єдине обладнання, яке ми ще не оновили, – це гірка», – каже директор дитячого садка Тетяна Морозенко.

Коли 24 лютого 2022 року Росія напала на Україну, педагог перебувала на своєму робочому місці — і у перші дні великого вторгнення вона розміщувала сім’ї з дітьми у підвалі будівлі.

10 березня 2022 року Морозенко втекла з онуками. Вони йшли вулицею Яблонською, де, поряд із Вокзальною, скоєно більшість вбивств мирного населення, до вокзалу, потім в Ірпінь. Там на них чекала машина, яка відвезла їх через Романівський міст, де чекали журналісти та волонтери.

Притулок, який приязний до дітей

«Двох колег з нами вже немає», – розповідає Морозенко тихим голосом.

20 березня у її машині розстріляли давню співробітницю, а кухаря, який жив у Гостомелі, вбили. Коли вона вийшла з підвалу, снаряд вибухнув їй у ноги.

Вчителька у синій сукні веде людей сходами, стіни яких прикрашені казковими персонажами, у підвал. Рік тому дитячий садок відсвяткував своє відкриття. Те, що колись було складським приміщенням, тепер перетворилося на бункер, спроектований для дітей та пофарбований пилевідштовхувальною екологічною фарбою.

Притулок для дітей має бути оформлений відповідним чином, щоб їм не було страшно. Для волонтерської організації «Б50» прибирання та оформлення дитячого садка «Козачок» стали пілотним проектом, після якого потрібно було оновити ще шість освітніх закладів Київської області. При спогаді на очах виховательки дитячого садка навертаються сльози подяки.

Діти заходять в укриття-колодязь

«Діти розуміють, що їм треба йти в укриття. Коли лунає повітряна тривога, вони спокійно спускаються, знають правила», — зазначає Морозенко.

За її словами, коли лунає сигнал тривоги, іноді двічі-тричі на день, діти приходять із двох сторін. Вони дотримуються чіткого поведінкового алгоритму: діти, які були зовні, проходять через одні двері, а ті, хто був усередині будинку, через інші. Навіть діти знають, що це укриття є безпечним місцем.

Майже всі діти повернулися до Бучі зі своїми сім’ями. До вторгнення в установі було 420 дітей, але восени 2022 року їх було лише 200. Цього року дітей знову 328.

Повернемося до Мощуна. У суботу Катерина Самантова стоїть на руїнах свого будинку. Тут зібралися волонтери організації Б50, створеної на початку великого російського нападу, щоб усунути стару кам’яну кладку – все, що залишилося від матеріальної родинної пам’яті молодої жінки.

«У мене мало надії, що держава нам допоможе. На щастя, в Європі є волонтери, фонди та люди, які нам допомагають. Мені залишається на них тільки сподіватися», – скаржиться Катерина.

На відміну від інших мешканців села, Самантовій поки не надали тимчасової житлової площі. Вона вказує на місце між залишками фундаменту: «Тут має бути наш модульний будинок, ми могли б тут жити, доки відновлюємо». Вона також зв’язалася із обласним військовим управлінням Гостомелю. Тимчасовий будинок обіцяли, але поки що Самантова та її чоловік – батьки п’ятимісячної дівчинки – чекають даремно.

Зараз подружжя винаймає муніципальну квартиру у столиці, але вона дорога і мала для трьох людей.

Деякі люди не думають, що держава має проводити реконструкцію самостійно.

Волонтери об’єднують зусилля для роботи над ділянкою стіни, яку вони хочуть знести. Проект CleanUp! практично не потребує фінансових ресурсів: необхідні інструменти надані, а у вихідні у роботах регулярно беруть участь близько 30 волонтерів.

Чому держава досі не зробила жодних кроків у Мощуні?

«Ми знаємо масштаби руйнувань і розуміємо, що соціальна та життєво важлива інфраструктура має бути відновлена – не тільки після закінчення війни. Ми не вважаємо, що держава має робити все це. Це навряд чи можливо, і ми цього не очікуємо. Суспільство також має виконати частину цієї роботи», – каже керівник B50 Руслан Абдулов.

У сусідньому Гостомелі Тарас Лазер відкриває мобільний додаток «Дія» на своєму смартфоні, який має стати розумною точкою перемикання між громадянами або компаніями та державою, щоб зробити всі державні послуги доступними в Інтернеті. Додаток, який означає «цифрову державу», зберігає особисті документи та пропонує форми, які можна використовувати для подання заявки на державну допомогу.

З квітня також можна подати заяву на компенсацію за ремонт будинку чи квартири. Але на першому етапі програми послуги відшкодовувалися лише за дуже специфічний ремонт та у невеликому обсязі.

«У програмі підтримки є багато нюансів, які потрібно покращити», — каже Лазер, який працює кінорежисером, перекладачем та викладачем в Інституті романських досліджень Київського університету імені Бориса Грінченка.

Він живе у таунхаусі на околиці Гостомеля, який сильно постраждав від тотального російського нападу. Деякі будинки досі обуглені, інші відновлені, можливо, лише трохи пошкоджені або вже відремонтовані.

Як довго нам чекати?

Журналісту, який документував російські воєнні злочини з початку повномасштабного вторгнення, було відшкодовано вартість ремонту будинку. Його дружина та донька втекли до Берліна, а батьки тепер живуть з ним. Вони втратили справу свого життя на Херсонщині.

Спочатку їхній будинок було зруйновано ракетами, а потім затоплено водою після вибуху Каховської греблі. Сім’я досі не отримала жодної компенсації за цю втрату. У Гостомелі Лазер піднімається вузькими сходами на дах, щоб показати докази насильства, які залишилися. Він точно знає, які подряпини залишили на його стінах російські снаряди та уламки; пам’ятає, що і з яких кімнат вкрали російські солдати.

Контракти на будівельні проекти у Бучі запропонували лише кільком місцевим компаніям, що викликало нерозуміння і роздратування в останні літні місяці.