До війни Снігурівка у Миколаївській області була невеличким і тихим містечком із населенням 12 000 осіб, але збитки, завдані бойовими діями та повінню після руйнування Каховської ГЕС, досі видно по всьому регіону, який повільно відновлюється, частково завдяки фінансуванню ЄС

Коли 54-річний Анатолій Мацута дізнався про руйнування Каховської греблі, він зрозумів, що потрапляння паводкових вод до його будинку стане лише питанням часу. Про це йдеться у спеціальному репортажі австрійського видання Der Standard, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

«Я намагався зберегти деякі речі. Але 8 червня коричнева вода піднялася на вулиці і продовжувала загрозливо хлюпатися всередину нашого будинку, у вітальню, спальню, кухню. Це було аж до вікна. Нам довелося викинути всі меблі, а також замінити двері та вікна. Єдине, що можна було використати – це дерев’яна підлога, яку довелося перетворити у дрова», – розповідає Анатолій Мацута.

До війни Снігурівка у Миколаївській області була невеличким і тихим містечком із населенням 12 000 осіб на Інгульці, притоці Дніпра, яке також вийшло з берегів після руйнування греблі. Збитки, завдані бойовими діями та повінню, досі видно по всьому регіону, який повільно відновлюється, частково завдяки фінансуванню ЄС.

Примусово евакуйовані сім’ї

Але багато жителів залишили свої будинки. Працівників для ремонту та реконструкції не вистачає. У районах, які розташовані надто близько до лінії фронту, реконструкція поки що не може розпочатися, і там не хочуть створювати жодних стимулів, щоб люди залишалися. За останні кілька днів неодноразово відбувалися примусові евакуації сімей із дітьми з Херсонщини, оскільки ситуація надто небезпечна.

«Набагато гіршим за матеріальні збитки є постійний страх», – каже Мацута.

Він не може позбутись страху, що росіяни повернуться і лінія фронту у сусідньому Херсоні знову зміститься на користь нападників.

«Невизначеність лякає. Ви не знаєте, коли це закінчиться, і живете у постійному страху за себе та свою сім’ю»», – зазначає Анатолій.

Повінь була далеко не єдиним лихом, яке пережили жителі Снігурівки.

Окуповані, звільнені, затоплені

Невелике містечко було окуповане російськими військами на кілька місяців на початку війни і було звільнене українською армією лише у листопаді 2022 року в рамках контрнаступу. Коли Анатолія запитують, чого він хоче, то він відповідає: «Я більше нічого не хочу. Я просто хочу, щоби все це припинилося».

На місцевому цвинтарі українські прапори на свіжих могилах нагадують нам про багатьох солдатів, які загинули на війні.

«Ситуація жахлива, наші люди вмирають щодня. Ми маємо покласти край цій війні», – констатує Анатолій.

Багато людей, які проживають у селах уздовж річки Інгулець, є пенсіонерами. Це люди, які не мають фінансових коштів, щоб почати все спочатку в іншому місці.

І біженці із спірних територій Херсонської області. Серед них – 46-річний Віктор Овсянніков та його 14-річний син Роман. Батько сказав, що він був одним із щонайменше дев’яти осіб, які постраждали внаслідок удару безпілотника російських військ по селищу Козацьке у Херсоні 2 березня 2023 року.

«Я просто роздавав їжу людям, які чекали на гуманітарну допомогу», – розповідає Віктор.

Його син, який через пандемію та війну вже майже три роки навчається вдома, з гордістю пояснює, що його незабаром приймуть до армії, аби він зміг звільнити свою батьківщину. Він носить бейсболку та поясну сумку з камуфляжним принтом.

«Я хотів би стати пілотом чи водієм танка», — сподівається Роман.

Дрова на зиму

За даними ООН, щонайменше 17,6 млн осіб, які проживають на території, яку контролює Україна, зараз залежать від гуманітарної допомоги. Вони готуються до чергової суворої зими та російських атак на інфраструктуру – з продуктами, ковдрами та дровами.

У сусідньому селі Василівка 70-річна Тетяна Мацута також пережила російську окупацію та повінь. Вона пояснює, що її підготовка до зими полягає у ремонті будинку і вона дякує країнам Заходу за допомогу.

«Ми вдячні за все, що ви надіслали, але ми можемо обійтися без гуманітарної допомоги, а от без постачання зброї не зможемо», – наголошує Тетяна Мацута.

Існує велика стурбованість тим, що підтримка та увага з боку Заходу зменшаться.

«Ми готові до того, що війна триватиме довго», – каже Анатолій Мацута.

Попри це, він не залишить батьківщину, навіть узимку.

До речі, у вересні 2023 року Снігурівка зазнала ще одного повітряного нальоту. Іранські безпілотники влучили неподалік будівлі, де Анатолій працює охоронцем місцевої адміністрації.

Потрібне розслідування

Місцеве населення досі турбує питання, чому росіяни змогли так швидко просунутися сюди на початку війни.

«Ми тут прості люди і не мені шукати відповіді. Але я сподіваюся, що подія буде розслідувана», – каже Анатолій Мацута.

Поки він розповідає, у місті знову починає вити сирена повітряної тривоги.

За словами Мацути, повітряна тривога не давала йому спати протягом кількох місяців.

Наразі вона знову спрацьовує кілька разів на день, оскільки останнім часом російські атаки із застосуванням авіабомб та артилерії у сусідній Херсонській області посилилися.

Тим не менш, надія на перемогу не полишає Анатолія.