І США, і Німеччина мають чудові бачення розвитку української енергетики, але незрозуміло, хто з них заплатить за їх реалізацію

Німеччина кілька років тому настільки серйозно зацікавилася українською енергетикою, що у 2020 році уряд Німеччини призначив спеціального уповноваженого з питань структурних перетворень у вугільних регіонах України. За погодженням з українським Міненерго навіть було обрано дві шахти – одну на заході та одну на сході України, які німецька сторона мала допомогти ліквідувати в рамках пілотної програми. Припущення було таке – уряд Німеччини співфінансує декарбонізацію України, а натомість отримає простір для роботи та заробітку на розчищеному полі для німецьких компаній із галузі «зеленої енергетики». Про це йдеться в аналітичній публікації польського видання Wysokie Napiecie, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

У Берліні тоді зосереджувалися на планах виробництва водню в Україні за допомогою вітрової та сонячної енергії, яку потім хотіли відправляти на Захід за допомогою модифікованої мережі українських газопроводів. За оцінками, щорічно в Україні можна виробляти до 505 млрд кубометрів водню.

Про великий потенціал сектору зеленої енергетики в Німеччині говорили ще за кілька місяців до російського вторгнення – восени 2021 року під час спеціального засідання Східного комітету німецької економіки – тоді наголошувалося, що німецька участь у розвитку цього сектору була одним із елементів пакету вимог, які США повинні були виконати, обумовлюючи їхню згоду на розблокування німецько-російського проекту «Північний потік-2» — тоді Берлін зобов’язався підтримувати перехід України на відновлювані джерела енергії та розвивати двосторонні відносини.

Німеччина має власне бачення

Торішнє вторгнення Росії в Україну заморозило всі ці плани, але цієї весни відбувся справжній наступ Німеччини – у квітні 2023 року міністр енергетики України Герман Галущенко та віце-канцлер Німеччини Роберт Хабек підписали декларацію про співпрацю в галузі енергетики, у якій акцент було зроблено на розвитку зелених технологій та відбудові енергетичного сектору після воєнних руйнувань.

Як повідомляло тоді українське відомство, німецькі компанії зацікавлені в інвестуванні та реалізації енергетичних проектів в Україні, а результатом німецьких інвестицій стане створення в Україні «великого енергетичного хабу для всієї Європи». Було домовлено «розширити партнерство у відбудові енергетичної інфраструктури, сприянні стабільності енергетичного сектора та розширенні використання відновлюваних джерел енергії, включаючи вітер, сонце, біомасу, гідроенергію та зелений водень».

За даними українських джерел, Німеччина представляє українцям бачення субсидій для виробництва біогазу – 400 євро за 1000 кубометрів метану, виробленого з відходів, і 100 євро за 1000 кубометрів метану, отриманого із силосів, де зберігається врожай з українських полів. Однак, вони не вказують, хто саме сплачуватиме ці суми, і вони будуть величезними, оскільки оцінюється, що потужність України з цих джерел становить загалом 3,8 млрд кубометрів на рік.

Ще до березневого візиту віце-канцлера ФРН до України, уряд Німеччини заявив, що розглядає можливість модернізації українських газопроводів для транспортування водню.

У вересні 2023 року до Києва приїхала міністр закордонних справ Німеччини Анналена Бербок і заявила про чергову німецьку ідею інвестування в українську енергетику. Цього разу йдеться про будівництво вітрової електростанції у зоні відчуження навколо закритої Чорнобильської АЕС.

Було навіть підписано відповідний меморандум – з українського боку його підписали Міністерство охорони навколишнього природного середовища, Державне агентство з управління зоною відчуження та державна енергетична компанія «Укренерго», а з німецького боку – «Нотус Енерджі». Однак, поки що ці плани абсолютно нереалістичні, враховуючи війну та кількакілометрову відстань між запланованим інвестиційним майданчиком і кордоном з Білоруссю, з території якої росіяни часто атакують Україну.

Інша справа, що сама електростанція не мала б особливого значення, якби ця інвестиція була реалізована – за інформацією Мінприроди України, її потужності вистачить, щоб забезпечити енергією менше 1000 домогосподарств. Цей проект варто сприймати більше як створення плацдарму для розвитку подальшої діяльності в цьому напрямку та можливість для Німеччини згодом нагадати з приводу післявоєнних інвестицій в енергетику – «ми були першими».

Утім, у цьому німецькому плані, який ретельно готувався протягом кількох років, щоб взяти на себе роль головного гравця в українській енергетиці, є одна «невелика, але дуже суттєва» проблема – його фактично зірвано діяльністю США, яка набирає обертів та динаміку у сфері української атомної енергетики. І вони, швидше за все, сприяли виплеску німецьких пропозицій, пов’язаних з українською енергетикою.

Американці позначають територію

Восени 2021 року американська компанія Westinghouse Electric та українська державна атомна енергетична компанія НАЕК «Енергоатом» підписали меморандум про будівництво протягом десяти років в Україні п’яти блоків нового покоління AP1000 потужністю 1100 МВт кожен. Реалізація цієї програми дозволить збільшити загальну потужність української атомної енергетики з 13,84 ГВт до 19,34 ГВт. Минулого року цей проект було розширено ще на чотири блоки цього типу, забезпечивши додаткові 4,4 ГВт.

Крім того, наприкінці квітня 2023 року Енергоатом уклав угоду з американською компанією Holtec International про будівництво протягом наступних шести років 20 енергоблоків з малими модульними реакторами SMR-160 потужністю 160 МВт кожен, що дозволить замінити регіональні теплоелектростанції, що працюють на газі та вугіллі. Фізично діючих реакторів досі немає, як і грошей на їх будівництво.

Перед минулорічним вторгненням Росії, державний український мережевий оператор «Укренерго» представив кілька сценаріїв розвитку генеруючих потужностей. Якщо припустити найменше розширення, загальна потужність вітрових електростанцій збільшиться з 2 ГВт у 2022 році до 3 ГВт у 2030 році та 5,5 ГВт у 2050 році, потужність сонячних електростанцій збільшиться з 6 ГВт у 2022 році до 7 ГВт у 2030 році, досягнувши 10,5 ГВт у 2050 році. Більш амбітні сценарії передбачали значно більше зростання частки «зеленої» генерації у загальному балансі електроенергії. Програма розширення українських АЕС за американськими технологіями – це кінець мріям про новий великий ринок для постачальників обладнання для цієї енергетики. А оскільки це переважно німецькі виробники, то скорочення співпраці з ФРН почалося паралельно із зростанням американо-української атомної співпраці. І це справді важко.

Антиядерний хрестовий похід з Берліна

Ян Гаверкамп, пов’язаний з німецьким фондом Генріха Белля, атакував Westinghouse в українському виданні «Економічна правда», стверджуючи, що «для справжніх партнерів України проект будівництва реактора AP1000 виглядає, м’яко кажучи, дивно». Далі Гаверкамп пише, що Westinghouse – не американська, а приватна компанія, яка застрягла у корупції, тому «існують ризики, які пов’язані з можливою присутністю агентів російського ГРУ серед співробітників Westinghouse», продовження співпраці з Westinghouse «виглядає безвідповідально і несе значні загрози для країни» в умовах війни», закінчуючи питаннями, чому досі не звільнено з посади міністра енергетики України Германа Галущенка, який підтримує українсько-американську ядерну співпрацю.

У той же час урядова радіостанція Німеччини Deutsche Welle опублікувала текст, у якому явно критикувала американо-українську програму та хвалила газові турбіни, основним європейським виробником яких є німецька Siemens. Ми вже бачимо, у якому напрямку піде конкуренція Німеччини з американською АЕС – блокування коштів ЄС на відновлення України від воєнних руйнувань, якщо в Україні не залишиться місця німецьким енергетичним інтересам, – підсумовує DW свій матеріал прямою мовою Крістіана фон Гіршхаузена з Німецького інституту економічних досліджень, фінансованого урядом Німеччини: «Європейський Союз, підтримуючи Україну у відбудові її енергетичного сектору після війни, повинен зосередитися на відновлюваній енергетиці. На ринку достатньо безпечних, чистих і економічно життєздатних технологій».

До «антиатомної» кампанії долучилася й маловідома українська організація «Екодія», яка користується фінансовою та організаційною підтримкою Німеччини. Її партнерами є Фонд Фрідріха Еберта, Фонд Генріха Белля, Germanwatch, Німецька федерація захисту навколишнього середовища та природи, а також Austausch a. V., створена у 1992 році як організація німецько-російського співробітництва. У квітні 2023 року вона оголосила про збір підписів під петицією до уряду щодо заборони будівництва нових блоків АЕС під назвою «Зупинити плани будівництва нових атомних блоків, які становлять загрозу нашій економіці, енергетичній системі та всій нашій нації». Цікаво, що її кампанія з лобіювання німецького бачення української енергетики збіглася із візитом віце-канцлера Хабека в Україну, а сам політик знайшов час у своєму щільному календарі для зустрічі з керівництвом «Екодії».

Скелет у шафі

Проте, у Німеччини можуть виникнути проблеми з попитом на її турбіни, вітряки, сонячні батареї та інші дива в Україні навіть не від конкуренції, а через катастрофічний піар і події у сфері кримінального права, які Siemens собі влаштував в анексованому Криму. В обхід санкцій ЄС, турбіни Siemens поставили на кримські електростанції.

Хоча після цих подій минуло кілька років, в очах пересічного українця Siemens залишається синонімом співпраці з Росією, яку буде важко ігнорувати в урядових установах у Києві навіть після війни. І це виливається у сприйняття участі Німеччини в енергетичному секторі загалом, тим паче, що часи та домовленості змінилися настільки, що діяльність німецької компанії розслідувала українська прокуратура. У травні 2021 року вона повідомила про порушення спільно зі СБУ кримінального провадження за фактом незаконного постачання на окуповану територію АР Крим обладнання виробництва Siemens AG та Grundfos AG «з використанням суб’єктів господарювання Російської Федерації та в порушення санкційних заборон Європейського Союзу.

Плани на папері

Усі ці довгострокові американо-німецькі плани мають великі шанси залишитися лише у сфері історій, якщо не буде грошей на їх реалізацію. І з грошима було туго до війни, а зараз в Україні ще важче.

Вартість будівництва лише одного блоку з реактором Westinghouse оцінюється у 6 мільярдів доларів – дев’ять блоків, про які ми зараз говоримо, –  54 мільярди доларів. Навіть якщо цю суму розподілити на 20 років, це все одно 2,7 мільярда доларів США на рік.

У «Енергоатому» таких грошей на будівництво немає, хоча він міг би заробити хоча б частину необхідної суми, продаючи вироблену енергію, оскільки нині діючі тарифи вищі за витрати держкомпанії. Міг би, але не може, тому що в рамках «маркетизації» української енергетики на неї поклали обов’язок компенсувати виробникам жахливо дорогої «зеленої енергії» та трохи дешевшим постачальникам вугільних електростанцій різницю між ціною виробленої ними енергії й тарифом для споживачів, встановленим на державному рівні. Виробляючи найдешевшу енергію на ринку, замість того, щоб заробляти на цьому гроші, вона повинна віддавати зароблений прибуток конкурентам.

«Енергоатом» виробляє електроенергію значно дешевшу за діючу ціну для споживачів – за інформацією тодішнього виконувача обов’язків керівника компанії Петра Котіна, у 2020 році собівартість виробництва кВт-год енергії на українських АЕС становила лише 37 копійок, а компанія продавала її за 65-70 коп./кВт/год при тарифі для окремих споживачів на рівні 1,66 грн/кВт/год (наразі для населення – 2,64 грн/кВт/год). Водночас вугільний конкурс затвердив середню відбірну ціну 2,17 грн за кВт/год, а відновлювальна енергетика – 4,45 грн за кВт/год.

За останніми даними НКРЕКП, минулого року, незважаючи на війну, зменшився попит на енергію та втрачено третину встановленої потужності через захоплення росіянами Запорізької АЕС в Енергодарі. Валовий прибуток «Енергоатому» склав 29,7 млрд грн, тобто близько 800 млн доларів, водночас уряд зобов’язав його сплатити конкурентам, які постачають дорогу електроенергію, 30,34 млрд грн різниці між затвердженими для нього приймально-збутовими цінами та діючим тарифом. Чому державна компанія, а не держбюджет, має платити за те, до чого «Енергоатом» не має стосунку, бо не він затверджував жахливо високі ціни на вугілля та «зелену» генерацію, залишається загадкою для українців. Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль – у минулому багаторічний директор Бурштинської вугільної електростанції концерну ДТЕК, уряд якого прославився низкою дій, що руйнують позиції Енергоатому на користь ДТЕК, як-от розпорядження обмежити генерацію до мінімуму або зобов’язання розробити план марнування дешевої електроенергії шляхом її використання для «майнінгу» криптовалют, щоб звільнити ринок дорогої енергії з вугілля та відновлюваних джерел енергії. Якби не ця химерна розв’язка, яка рішенням уряду перетворила дуже прибуткову державну компанію на фактичного банкрута, «Енергоатом» був би у значно кращому фінансовому становищі та міг би думати про інвестиції.

Так само невідомо, хто і з яких джерел фінансував би місцеві теплоелектростанції, побудовані на базі модульних реакторів Holtec, якщо, звісно, ​​вони взагалі будуть у продажу. А вартість чимала, адже за підрахунками один реактор потребуватиме 1 мільярд доларів – загалом ще 20 мільярдів знадобиться, щоб реалізувати все, що підписане з Holtec.

Другі свіжі реактори

Американці заохочують будівництво двох блоків з реакторами AP1000 на Хмельницькій АЕС. Westinghouse має ці реактори на складі – вони походять від нереалізованих інвестицій за кордоном, і під час процедури домовленості компанія погодилася продати їх до 2025 року, тому вони просто необхідні. За кілька місяців до торішнього російського вторгнення, українські ЗМІ повідомляли про плани надати Енергоатому кредит на закупівлю цих реакторів від американського Ексімбанку та урядової установи «Міжнародна фінансова корпорація розвитку» (DFC). Мова йшла про кредит під низькі відсотки на 18 років за умови отримання «Енергоатомом» гарантії від українського уряду. Тому американці з Westinghouse вдалися до досить хитрого кроку – представили свою потребу позбутися накопиченого обладнання, користуючись підтримкою на державному рівні, майже як жест доброї волі щодо українців, які шукали шлях до завершення розширення Хмельницької АЕС.

Скільки хотіли отримати точно невідомо – сам реактор – це 40% вартості цього виду інвестицій, і «Енергоатом» тоді повідомив, що вартість будівництва блоку з реактором AP1000 становила 5 мільярдів доларів США, частину з яких – не уточнюючи скільки – він хотів профінансувати з власних коштів, що сьогодні абсолютно нереально. з причин, описаних вище.

Навесні 2023 року український портал «Дзеркало тижня» описав це так: «За умовами погашення заборгованості, Westinghouse зобов’язана була до кінця 2024 року продати невикористане обладнання для двох реакторів, які стали непотрібними в США, але покупця не знайшлося. Тож на допомогу фактично покликали керівництво НАЕК. Але чітко сказати, що придбане обладнання вартістю 2-3 мільярди доларів потім десять років буде просто стояти на складах, було не кошерно. Звідси і повідомлення про плани, що ми просто здамо блок в експлуатацію і маємо його швидко і негайно купити. Папір все витримає», підсумовуючи всю ситуацію: «Westinghouse – наш стратегічний партнер протягом багатьох десятиліть, і варто відразу задати правильний тон. Це має бути партнерство, а не примушування тубільців до того, чого ніхто інший не хоче». З німецького боку ми також маємо справу з однією великою фінансовою невідомістю. Єдина достовірність – це мільйон євро, який навесні привіз віце-канцлер Габек «на проекти зеленої реконструкції», тобто фактично на оплату українських зелених лобістів.