З одного боку, для України важливо наголосити на своїй єдності із Заходом і не посваритися із цінним потенційним союзником – Ізраїлем. З іншого боку, надто активна підтримка ізраїльтян ставить під загрозу відносини України з Глобальним Півднем, за симпатії якого вона активно бореться з Росією

Україна ніколи не виявляла великої цікавості до конфліктів на Близькому Сході, але нинішнє загострення палестино-ізраїльського протистояння поставило Київ перед непростим вибором. Спочатку українська влада відреагувала на теракти ХАМАС 7 жовтня 2023 року так, як майже всі країни світу: засудила палестинських бойовиків і висловила співчуття ізраїльтянам. Проте, подальші дії ізраїльської армії у секторі Газа стали змінювати ставлення до Ізраїлю. США та більшість інших країн Заходу, як і раніше, підтримують ізраїльтян, а ось багато держав Глобального Півдня засудили єврейську державу за невибіркові авіаудари і поклали на неї частину відповідальності за спалах насильства. У підсумку, Україна опинилася між двома вогнями. З одного боку, для неї важливо наголосити на своїй єдності із Заходом і не посваритися із цінним потенційним союзником – Ізраїлем. З іншого боку, надто активна підтримка ізраїльтян ставить під загрозу відносини України з Глобальним Півднем, за симпатії якого вона активно бореться з Росією. Про це йдеться в аналітичній публікації Іллі Куси, аналітика міжнародних відносин в Українському інституті майбутнього на сторінках Фонду Карнеґі за міжнародний мир, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Ізраїльська модель

Ізраїль давно має в Україні особливу симпатію і на політичному, і на громадському рівні. Тут позначаються численні соціально-культурні та бізнесові зв’язки між двома країнами, а також ізраїльська м’яка сила: серіали, фільми та книги про історію країни, її боротьбу з тероризмом та економічні успіхи. Крім того, в українській суспільно-політичній свідомості Ізраїль є невід’ємною частиною Заходу. Звідси високий рівень підтримки єврейської держави в Україні, а арабський світ сприймається більшістю українців як щось чуже і далеке. І навіть розбіжності з Ізраїлем в оцінці деяких подій історії України не завдають особливої шкоди міцним проізраїльським симпатіям в українському суспільстві.

Дається взнаки тут і те, що у масовій свідомості українців Ізраїль став прикладом держави, яка десятки років успішно відбиває атаки агресорів, забезпечує внутрішню безпеку для своїх громадян і при цьому процвітає економічно, розвиваючи високі технології. Саме на це чекають від своєї держави і українці.

Особливо активно про «ізраїльську модель» в Україні заговорили після початку повномасштабного російського вторгнення 2022 року. Українці стали ретельно вивчати ізраїльський досвід організації силових структур, переведення економіки на військові рейки, мобілізацію внутрішніх ресурсів та формування міцної коаліції союзників. А перехід бойових дій у дедалі затяжну фазу лише додає затребуваності ізраїльському прикладу те, як можна пристосуватися до війни, зробити її частиною буденності і навіть зберегти простір для успішного економічного розвитку.

Цьогорічну ескалацію на Близькому Сході українці теж неминуче розглядають крізь призму своєї війни з Росією. Дії Ізраїлю в Газі знайшли в Україні розуміння, тому що емоційний запит ізраїльського суспільства на відплату виявився схожим на аналогічний запит українців на справедливість щодо Росії. Через слабке знання палестинського питання для значної частини українців, теракти ХАМАС виглядали так само, як злочини російських військ під час окупації Київської та Чернігівської областей у лютому-березні 2022-го року. Знаходить відгук серед багатьох українців і те зневажливе ставлення Ізраїлю до міжнародних організацій та їх закликів, у яких українське суспільство встигло розчаруватися після початку війни.

Від Гази до Москви

У більш практичній площині, війна Ізраїлю та ХАМАС створила для України нові ризики та нові можливості. Підтримка Ізраїлю після терактів 7 жовтня 2023 року у поєднанні з пропалестинською та проіранською позицією Москви може допомогти Києву покращити відносини з цією країною. З минулого року українська влада робить все можливе, щоб перетягнути Ізраїль на свій бік: переконати запровадити санкції проти Росії та передати Києву озброєння (зокрема, танки та системи ППО). Але ізраїльська влада не наважувалася виходити за рамки гуманітарної допомоги та обмежених поставок систем попередження про повітряну тривогу.

Коли наприкінці 2022 року до влади в Ізраїлі повернувся Біньямін Нетаньяху у коаліції з правими партіями, він взагалі зосередився на внутрішній політиці. Здавалося, що Нетаньяху не хоче розриву відносин із Росією через роль Москви у сирійському конфлікті. Це дратувало Київ і у червні 2023 року справа навіть дійшла до скандалу, коли посол України в Ізраїлі розкритикував країну за співпрацю з Кремлем. Тепер в України з’явилася можливість перезавантажити ці відносини на основі взаємної підтримки, співчуття та спільних викликів у сфері безпеки.

Тому не дивно, що українська влада почала активно порівнювати ХАМАС і Росію, згадуючи про тісне співробітництво Москви з політичним крилом палестинського руху. Підтримується і наратив про «осі зла», що складається з Ірану, ХАМАС та Росії, які нібито діють скоординовано. Пропалестинська позиція російської влади та пропагандистів такі аргументи лише посилює. На цьому тлі спроби Києва організувати візит солідарності президента Зеленського до Ізраїлю мають виглядати в очах ізраїльтян особливо вигідно. Щоправда, незрозуміло, наскільки Ізраїль готовий надавати комусь військову допомогу зараз, коли веде масштабні бойові дії в Газі, які ризикують перерости у війну на кілька фронтів.

Пошуки балансу

Втім, крім нових можливостей, для України виникло чимало ризиків. Не можна виключати, що Україні та Ізраїлю тепер доведеться змагатися один з одним за допомогу США та ЄС, а також за їхню увагу. Обидві країни роблять ставку на таку підтримку.

Не менш тривожний сигнал для України — це можливий розкол Європи з палестино-ізраїльського питання. Пропалестинські демонстрації в європейських столицях чинять тиск на уряди країн ЄС. Чим довше тривають бомбардування Гази і що більше з’являється даних про загибель там цивільних, то токсичнішою стає для Європи однозначна підтримка Ізраїлю. Позиція західних країн уже починає коригуватись: вони дедалі частіше закликають оголосити гуманітарне перемир’я, створити незалежну державу Палестину і не допустити переростання війни з ХАМАС у повномасштабний регіональний конфлікт за участю Ірану, Лівану та Сирії.

Для самої України велика війна на Близькому Сході теж загрожує негативними наслідками. Вона дестабілізує весь регіон, що не тільки відверне США та їхніх європейських союзників, а й розхитає світову економіку та енергетичні ринки. Хаосом може скористатися Кремль, де впевнені, що чим більше у світі криз, що загрожують безпеці та економіці Заходу, тим легше буде схилити його до переговорів та компромісів щодо України.

При цьому необхідність однозначно вибрати чиюсь сторону — Ізраїлю чи палестинців — загрожує погіршенням стосунків із тими, хто підтримує протилежний табір. Бути самою проізраїльською країною в Європі — це надто ризикована тактика з погляду відносин з Глобальним Півднем, за симпатії якого Київ багато місяців конкурує з Росією, вкладаючи в це величезні ресурси та енергію.

Не можна сказати, що країни Близького Сходу та Африки, які стоять на пропалестинських позиціях, цікавляться позицією України. Вона ніколи не була серйозним гравцем у регіоні та не мала цілісної політики на цьому напрямі. Однак підтримка дій Ізраїлю може створити проблеми у комунікації із незахідними державами, особливо якщо вони самі забажають використати цей аргумент проти Києва. Наприклад, щоб відмовитись підтримувати переговорну позицію України, виправдати розвиток співпраці з Росією чи відмову приєднатися до антиросійських санкцій. Україна і так має імідж проамериканської країни, а підтримка Ізраїлю лише його зміцнить.

Все це залишає Києву дуже вузький коридор для можливих рішень. Україні не хотілося б ризикувати відносинами з країнами Глобального Півдня, у розвиток яких було вкладено стільки сил останнім часом, але відмовитися від підтримки Ізраїлю та Заходу теж неможливо, бо ця відмова не обіцяє вигод та альтернатив, які можна порівняти із західною допомогою. Більш безпечним курсом виглядає прямування у фарватері західної політики.

Тож у найближчому майбутньому Україна, швидше за все, намагатиметься опинитися в одній програмі західної допомоги разом з Ізраїлем — тим паче, що адміністрація Байдена, незважаючи на невдоволення республіканців, уже пропонувала об’єднати підтримку двох цих країн в один пакет. Таке об’єднання — можливо, ще й разом із Тайванем — здається Києву оптимальним варіантом, який забезпечить фінансування військових потреб України у стратегічній перспективі та убезпечить його від внутрішньополітичних чвар різних адміністрацій. На цьому тлі, іміджем в арабських країнах українська влада може і знехтувати.

Водночас Київ намагатиметься не брати участь у суперечках про майбутнє Близького Сходу і якнайменше висловлюватися з ізраїльсько-палестинського питання, щоб зайвий раз не провокувати негативну реакцію в країнах Глобального Півдня.

Проізральської позиції України навряд чи буде достатньо для того, щоб її нинішнє зближення з Ізраїлем переросло на більш практичний альянс. Принаймні у найближчому майбутньому Ізраїль буде зайнятий зовсім іншими зовнішніми та внутрішніми проблемами. У Києві ж сподіватимуться, що бойові дії в секторі Газа не переростуть у щось більше, що відволікає Захід і збільшує ризики замороження війни з Росією, до чого українське керівництво не готове.