Успішне влучання у російський військовий корабель у квітні 2022 року, за словами шведських вчених, відбулося, як тільки атмосферні умови поширення радіохвиль дозволили його виявити

13 квітня 2022 року на російському ракетному крейсері «Москва» пролунали вибухи. Флагман Чорноморського флоту РФ затонув через кілька годин, коли його буксирували у порт, і Україна заявила, що вразила крейсер ракетами. Але як Збройним силам України (ЗСУ) вдалось влучити у судно, яке вони, зазвичай, не могли виявити так далеко за горизонтом? Шведські вчені Ларс Норін, Ніклас Велландер і Абхай Девастхейл на сторінках Вісника Американського метеорологічного товариства опублікували дослідження, в якому стверджують, що ЗСУ допомогли аномальні атмосферні умови. Foreign Ukraine пропонує ознайомитись із коротким змістом цього дослідження.

«Ретельний аналіз засвідчує, що військовим справді варто остерігатися таких аномалій. Такі умови поширені у Середземномор’ї та іноді виникають в інших регіонах», — каже підполковник Андреас Ґрантінґер, метеоролог із метеорологічної служби збройних сил Швеції, який не брав участі у дослідженні.

Російські джерела спочатку стверджували, що вибухи на борту «Москви» сталися внаслідок нещасного випадку. Україна стверджувала, що потопила корабель кількома протикорабельними ракетами Р-360 «Нептун». Але «Москва» була приблизно втричі далі, аніж дальність дії радара наведення системи.

Аналітики припускали, що військовий літак США допоміг ЗСУ скерувати удар проти ракетного крейсера.

«В той час для США було б великим кроком поділитися такою інформацією. Росія б розцінила таку допомогу як пряму участь американських військових у конфлікті — велику ескалацію, якої Сполучені Штати прагнули уникнути», – зазначає Ларс Норін, один із авторів дослідження та космічний фізик зі Шведського агентства оборонних досліджень (FOI).

У грудні 2022 року українські мас-медіа повідомляли, що незвичайні погодні умови дозволили пошуково-відстежувальному радару «Мінерал-У» зареєструвати несподіваний сплеск у Чорному морі. Військові дійшли висновку, що це був ракетний крейсер «Москва». Звіт викликав подив у FOI, яке на початку 1990-х років почало розробляти модель поширення хвиль, яку можна було б використати для перевірки українських тверджень.

Ці твердження особливо зацікавили Норіна, який під час своєї попередньої роботи у шведському метеорологічному бюро працював над проблемою, яка турбувала метеорологічні радари на узбережжі Балтійського моря.

Іноді берегові лінії Естонії та інших заморських країн спалахували на радарі, хоча кривизна Землі мала вивести їх за межі зони дії радара. Вони зрозуміли, що низьколежачі хмари та опади заломлюють ехо-сигнали від берегової лінії назад у радар, подібно до того, як скляна лінза викривляє шлях видимого світла.

Ефект рефракції не є чимось новим. Завдяки йому, радари, зазвичай, бачать дещо за геометричним горизонтом. А під час холодної війни США, Росія та інші країни побудували величезні потужні станції радіолокації, які працювали на відносно низьких частотах від 3 до 30 мегагерц, на яких радіохвилі сильніше переломлюються в іоносфері.

Такі загоризонтні системи здатні виявляти об’єкти на відстані 3000 кілометрів та більше. Утім, вони не можуть достатньо точно визначити місце розташування чогось такого маленького, як корабель, щоб націлитись на нього. Ба більше, система загоризонтного раннього попередження, яку Радянський Союз побудував в Україні у 1976 році, була закрита до кінця Холодної війни.

Норін та його колеги використали модель поширення хвиль «Детваґ», розроблену його агентством, щоб з’ясувати, чи дозволив подібний феномен збройним силам України влучити у ракетний крейсер «Москва». Маючи довжину 186 метрів і висоту 20 метрів, корабель півстолітньої давності створював значний поперечний переріз для поширення радіохвиль. Хоча технічні характеристики радара «Мінерал-У» публічно не відомі, характеристики аналогічного російського радара є відомими.

Припускаючи, що радар «Мінерал-У» використовує радіохвилі у діапазоні від 8 до 12 гігагерц, шведська група вчених підрахувала, що за нормальних атмосферних умов і при розрахунковому положенні берегової лінії 45 метрів над рівнем моря, «Мінерал-У» зможе виявити «Москву» на відстані 46 кілометрів від берега — приблизно на 6 кілометрів далі, ніж відстань, на якій корабель почав би висуватись за горизонт. Українські ЗМІ стверджували, що ракетний крейсер «Москва» знаходився за 120 кілометрів від моря; Шведські вчені припускають, що відстань до нього становила 135 кілометрів.

Але чи можуть атмосферні умови викривити радіохвилі радара та відлуння так далеко за горизонтом? У той день північні циклонічні вітри пронесли тепле та сухе континентальне повітря над вологим і прохолодним прикордонним шаром Чорного моря. Після температурної інверсії вздовж лінії видимості між радаром та військовим кораблем утворилися хмари низького рівня. Густі хмари дозволили імпульсам і сигналам радара охоплювати кривизну Землі на більшій відстані, ніж зазвичай.

«Судячи із параметрів, закладених у модель «Дитваґ», радар «Мінерал-У» «легко зміг би виявити військовий корабель вдень і ввечері 13 квітня 2022 року, але не раніше (або пізніше) того ж дня», — робить висновок команда шведських вчених.

Влучання у крейсер «Москва», за словами шведських вчених, «схоже, відбулося, як тільки атмосферні умови поширення радіохвиль дозволили його виявити».

Ані Норін, ані Ґрантінґер не знають про інші випадки аномальних атмосферних умов, що дозволяють радару націлюватися на військовий об’єкт, який знаходиться так далеко за горизонтом. Але це явище настільки поширене, що військові враховують погоду під час проведення своїх операцій.