Джакомо Анастасія й Тіто Боері пропонують звільнити людей, які повертаються в Україну від сплати податку на доходи фізичних осіб

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну у лютому 2022 року сприяло зовнішній міграції у небаченому масштабі з часів Другої світової війни, внаслідок чого 15% населення досі проживає за межами своєї батьківщини. Коли врешті-решт Україна отримає шанс почати відбудову, їй знадобиться комплексна стратегія відновлення втраченого людського капіталу. Про це йдеться в аналітичній публікації Джакомо Анастасії, наукового співробітника Фонду Родольфо Дебенедетті (Італія) і Тіто Боері, професора і директора департаменту економіки в Університеті Бокконі (Італія) на сторінках Project Syndicate, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

У 1916 році, серед жаху Першої світової війни, американський економіст Джон Бейтс Кларк зробив одне цікаве спостереження, яке досі залишається вкрай актуальним.

«Є наслідки війни, які трагічніші, аніж економічний тягар, який вона покладе на майбутні покоління», — «а є й огидніші з моральної точки зору; але немає таких, які триватимуть довше або завдадуть більшої загальної шкоди», – зазначив Кларк.

Повертаємось до сучасної України. Навіть якби загарбницька війна Росії незабаром закінчилася, створений нею економічний тягар збережеться.

За оцінками Київської школи економіки, збиток, завданий лише інфраструктурі України, станом на вересень 2023 року перевищує 150 мільярдів доларів (за відновною вартістю), або приблизно 85% річного ВВП. Повна вартість реконструкції, звичайно, буде значно вищою. У березні 2023 року спільна оцінка уряду України, Групи Світового банку, Європейської комісії та Організації Об’єднаних Націй підрахувала, що відновлення після перших 12 місяців війни коштуватиме 411 мільярдів доларів протягом наступного десятиліття. Оскільки війна ще триває, президент України Володимир Зеленський заявив, що ця цифра може перевищити 1 трильйон доларів.

Проте в цих дискусіях втрачено іншу цінність, що може повернути Україну на багато років назад: це відтік мізків. Повномасштабне вторгнення Росії у лютому 2022 року сприяло міграції у небачених масштабах з часів Другої світової війни. Понад третина українського населення (за оцінками 44 мільйони у 2021 році) переміщено, і станом на 14 листопада 2023 року у всьому світі зареєстровано 6,3 мільйона українських біженців. Хоча ця цифра дещо зменшилася порівняно з піком у 7,5 мільйонів у вересні 2022 року, вона залишається значною, оскільки близько 15% довоєнного населення України зараз проживає за межами своєї історичної батьківщини.

Що це означає для людського капіталу України? Існують історичні докази позитивного самовідбору переміщених осіб під час воєн (тобто ті, хто виїжджає, є освіченішими за тих, хто залишається), і український випадок, здається, не є винятком. Близько 90% українських біженців – жінки та діти, адже за невеликими винятками воєнний стан забороняє залишати країну чоловікам віком від 18 до 60 років.

Крім того, опитування засвідчили, що частка біженців із вищою освітою (університетська або професійно-технічна освіта) є значно вищою, аніж серед загального населення України. Коли на українські міста почали падати ракети, багато освічених людей, більшість з яких жінки, зібрали речі та поїхали. Чи повернуться вони після війни, ще невідомо. Повернути людський капітал може бути набагато складніше, аніж відновити дороги чи мости.

Незважаючи на надзвичайні зусилля української системи освіти, щоб адаптуватися до умов війни (зазвичай, вдаючись до онлайн-навчання), пандемія COVID-19 та вторгнення РФ створили величезні прогалини в освітніх показниках. У той же час масштабне переміщення людей знищило мільйони робочих місць. Наприклад, з лютого 2022 року зріс попит на аналітичні навички та навики мовлення, і це свідчить про те, що будь-яке відновлення має включати масштабні програми коректування та перенавчання.

Поруч з інвестиціями в освіту, Україні також потрібно буде краще використовувати людський капітал, який залишився. Одна з ідей полягає в тому, щоб збільшити рівень участі жінок у робочій силі, який був низьким до війни. Цього можна досягти шляхом прийняття політики поєднання сім’ї, сприятливої для працевлаштування, покращення інфраструктури для дистанційної роботи або створення фінансованої державою інфраструктури догляду за дітьми. Так само інтеграція молодих людей на ринок праці після війни буде складною і важкою, але абсолютно необхідною.

Протидія наслідкам відтоку мізків під час війни вимагає двосторонньої стратегії. По-перше, Україні потрібно буде стимулювати якомога більше людей повернутися після війни. Хоча такі рішення часто залежать від особистих (неекономічних) факторів, ми знаємо, що фіскальні стимули можуть допомогти збільшити загальну кількість біженців, які повернулись. Адже багато інших європейських країн вже мають пільгові податкові схеми для залучення висококваліфікованих фахівців.

Наприклад, італійська програма Controesodo («проти втечі») надає значне звільнення від податку на доходи експатріантів, які повертаються.  Нещодавні дані свідчать про те, що експатріанти мали на 27% більше шансів повернутися до Італії після того, як ця програма була запроваджена у 2010 році. Коли ця політика спрямована на молодих, висококваліфікованих фахівців, вигоди (з точки зору бюджетних надходжень і позитивних зовнішніх ефектів) можуть значно перевищувати витрати. У майбутньому післявоєнному сценарії, Україна повинна запозичати досвід інших європейських країн у створенні податкової схеми, щоб приваблювати біженців повертатись назад – хоча й з поступовим впровадженням і чіткими кваліфікаційними умовами для запобігання зловживанням.

Але для того, щоб зупинити відтік людей, потрібен час, і багато біженців можуть ніколи не повернутися. Таким чином, другим напрямком стратегії є сприяння взаємозв’язку між українськими емігрантами та національною економікою. Підключення до Інтернету та географічна близькість до країн призначення можуть значно зменшити масштаби відтоку мізків, який супроводжується еміграцією.

Показовим є досвід біженців з країн колишньої Югославії, які виїхали до Німеччини. Дослідження свідчать, що найбільше зростання післявоєнного експорту з колишніх югославських республік було зафіксовано у секторах з найбільшою часткою репатрійованих біженців, можливо, відображаючи переваги підвищення продуктивності знань, які вони привезли із собою. У сучасному світі така передача знань може відбуватися онлайн.

Як ми дізналися під час пандемії, дистанційна робота також може бути потужним інструментом для відновлення або збереження частини втраченого людського капіталу України. Також допоміжна освіта може спиратися на внески біженців, значна частка яких є колишніми вчителями. Уроки, інновації та «праця знань» ще можуть повернутися в Україну – навіть якщо люди цього не зроблять.