За словами Миколи Мельника, операція була погано спланована військовим командуванням України і ключові частини цих планів потрапили до Інтернету, що дозволило російським військовим спланувати свій захист

Лейтенант Микола Мельник був загартованим у боях командиром роти 47-ї механізованої бригади, яка на початку червня 2023 року наступала на південному фронті у Запорізькій області. Про це йдеться у спеціальному репортажі австралійського видання АВС, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

«Якщо ми вважаємо, що суть контрнаступу полягала у захопленні двох-трьох сіл в районі Бахмута і одного на Запорізькому напрямку, то нам це вдалося. Але якщо це базувалося на тому, що ми мали бути біля Криму, а насправді просунулися лише на 10 кілометрів [у бік Мелітополя], це було трохи невдало», – зазначає Мельник.

За його словами, операція була погано спланована військовим командуванням.

«Винні ті, хто це ухвалив. Вони чудово розуміли наші сили і засоби. Вони мали оцінити сили ворога. Треба було сказати: зупиніться, цей план не спрацює», – каже Мельник.

Після цих перших невдач українські збройні сили адаптувалися і відтоді ведуть виснажливу битву на південному фронті.

Лейтенант Мельник приніс величезну жертву заради своєї країни. Його ногу відірвало після того, як він наступив на міну під час обстрілу російських військ у перші дні контрнаступу.

Згодом його нагородили однією з найвищих військових нагород України – орденом Богдана Хмельницького.

Він вирішив розповісти свою версію подій, оскільки вважає, що його країні потрібно подивитися правді в очі і визнати помилки.

«Якщо ми самі собі брешемо, то чим ми відрізняємося від росіян?», – риторично запитує він.

Лейтенант Мельник та його товариші були відправлені до Німеччини перед контрнаступом.

Їхні американські тренери навіть відтворили ландшафт, яким вони атакуватимуть на півдні України, щоб підготуватися до майбутніх вирішальних битв.

За його словами, ключові частини цих планів потрапили до Інтернету і дали російським військовим можливість спланувати свій захист.

У квітні 2023 року, зокрема розвідувальна інформація Пентагону була опублікована на сервері ігрового чату 21-річним службовцем ВПС Національної гвардії США. Невдовзі цей матеріал перепублікували у соцмережах.

«Коли ти спочатку читаєш у Твіттері, де тобі доведеться атакувати, а потім відкриваєш бойовий порядок і маєш ті самі вказівки, то розумієш, що [росіяни] підготувалися, адже вони не дебіли», — підкреслює Мельник.

Поки Україна готувалася до контрнаступу, у російських військ були місяці, щоб укріпити район на південь від Запоріжжя окопами, тунелями, протитанковими ровами та мінними полями.

Невідомо, яку роль у цьому зіграли витоки інформації, адже просування українських військ на південь у напрямку окупованого міста Мелітополь було очевидним у спробі перерізати російські лінії постачання.

Беззаперечним є те, що Росія довго готувала свої оборонні рубежі та надзвичайно ускладнювала закріплення збройних сил України на півдні.

Крім того, у Росії був ще один козир.

Україна була піонером інноваційного використання безпілотників на початку війни, але Росія її наздогнала. І тому завдяки таким безпілотникам на Запорізькому напрямку ворог міг бачити, звідки йде атака України.

Лейтенант Мельник розповідає, що його батальйон мав наступати з Оріхова у напрямку Роботиного, обійти це село зі східного флангу й атакувати перші рубежі оборони Росії.

Але ці плани провалились одразу після першого зіткнення з ворогом.

«Було корпусне планування, на якому я був присутній, де була ідеальна картина, в якій ми у перший день долаємо 15 кілометрів і входимо у фланг ворога і продовжуємо наступ. Але потім була реальність. Наше завдання з просування на 15 кілометрів перейшло на просування на 5 кілометрів. У ході бою стало зрозуміло, що ми фізично не можемо просунутися далі, ніж на 1 кілометр», – розповідає Мельник.

На його думку, у плануванні був ще один величезний недолік.

Він вважає, що вище командування недооцінило міцність російських оборонних рубежів і здатність солдат їх утримувати.

«Уся стратегія полягала в тому, щоб ворог побачив нас, злякався і почав відступати. Але ворог не збирався відступати, тому що там були передові позиції, а за ними кадировці і БАРС [російський спецназ]. Їхнім піхотинцям було нікуди відступати — або ми їх вб’ємо, або їх вб’ють при відступі. Тому захист у них був міцний», — зазначає Мельник.

Під час спроби просунутися на південь бригаду лейтенанта Мельника чекали й інші несподіванки.

«Було більше мінних полів, ніж ми мали на картах, і засідки протитанкових керованих ракет, які ми не передбачили», – каже Мельник.

Також не було повітряного прикриття.

Очікувалося, що українці здійснять загальновійськовий контрнаступ без авіації.

«Без авіації не було жодного способу прорвати лінії оборони. План не міг би спрацювати, якщо б ми не мали повної переваги принаймні в артилерії та засобах ППО», – аналізує Мельник.

Тим часом, Росія змогла використати свої ударні вертольоти Ка-52 для розгрому наступаючих військ на передовій.

«Ка-52 просто підлетіли і розбили нашу колону», – каже лейтенант Мельник.

Здатність Росії безперешкодно використовувати свої ударні гелікоптери ще більше ускладнила контрнаступ України та призвела до збільшення втрат.

Після того, як США відправили в Україну ракети великої дальності ATACMS у жовтні 2023 року, через чотири місяці після початку контрнаступу, вони змогли знищити приблизно 11% російського парку вертольотів Ка-52 в окупованих містах Луганськ і Бердянськ лише за один день.

Експерт зі стратегічних досліджень, професор Філліпс О’Браєн стверджує, що українські війська на передовій мали б більший захист, якби США надіслали ATACMS до початку контрнаступу.

«Це забрало занадто багато часу. Це могло б допомогти розгромити російську армію у 2022 році, коли вона була найбільш вразливою, і це, безумовно, допомогло б українцям у їх контрнаступі», — вважає О’Браєн.

Це змусило Росію перевести свої вертольоти подалі від лінії фронту.

Але для військовослужбовців бригади лейтенанта Мельника, які потрапили під вогонь російських гелікоптерів, було пізно.

Зараз настрої в Україні набагато похмуріші, ніж до початку контрнаступу.

Запланований прорив не відбувся, і є занепокоєння щодо майбутньої військової допомоги США.

Наближається зима, війна незабаром перейде у третій рік, і фокус світу перемістився на Ізраїль і Газу.

Цей конфлікт уже призвів до скорочення поставок артилерії в Україну, а американські запаси 155-мм снарядів натомість відправляються до Ізраїлю.

Однак для України з’явилися промені світла у вигляді посилення далекобійних атак на окупований Крим, а також просування через східний берег річки Дніпро.

Зараз лейтенант Мельник проходить реабілітацію за межами Києва.

Він підкреслює, що війна для нього ще не закінчилася. Він планує одягнути протез на свої кінцівки та повернутися до військової служби.

Хоча його важко поранили у перші дні контрнаступу, він залишався на зв’язку зі своїми товаришами на передовій.

«Або ми зламаємо їх, або вони нас», — наголошує Мельник.

У жовтні 2023 року генерал Олександр Тарнавський, який керував військами України на південному фронті, визнав, що взяття Токмака було «мінімальною метою» контрнаступу.

Поки що ця мета недосяжна, і лейтенант Мельник не бачить, щоб це сталося до Різдва.

«Тільки якщо Росія розвалиться. І той варіант такий самий. Неможливий. Є три лінії оборони, а сам Токмак – це укріплений район з кільцевою лінією оборони і підземною лінією укриття», – пояснює він.

Лейтенант Мельник з 2017 по 2020 роки брав участь в обороні Авдіївки, а після повномасштабного вторгнення у 2022 році знову пішов на військову службу.

Він має величезний досвід роботи в українській армії та стурбований тим, що в його країні не вистачає хороших солдатів на передовій.

«Це були глибоко мотивовані люди», — каже він про тих, хто загинув або поранений після контрнаступу. — «А зараз присилають нових мобілізованих — вони не добровільно прийшли. Цим новим бійцям недостатньо пояснили нові завдання, і моральний дух у них – слабкий».

Лейтенант Мельник переживає, що Росія має кількісні переваги, які буде важко подолати.

«Жоден наш героїзм не покриє відсутності зброї. У них більше танків, більше техніки, більше літаків, більше мін, більше людей. Ми можемо створити все, що завгодно, але наш героїзм рано чи пізно закінчиться, тому що люди вичерпаються. Я мрію побачити спалений Кремль, викурити з нього цигарку і випити хорошого шотландського віскі із сигарою. Це моя мрія. А що буде потім, не важливо», – резюмує Мельник.