У Лондоні презентували глобальну ініціативу з вивчення історії України, в рамках якої організують три великі наукові конференції, опублікують безліч наукових статей та проведуть археологічні розкопки задля відновлення історичної справедливості у трактуванні минулого України

90 міжнародних та українських істориків об’єднуються під егідою нової лондонської Глобальної ініціативи з історії України, щоб вирвати минуле України з тіні російських та радянських наративів. Про це йдеться в інформаційні публікації The Guardian, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.
Історики хочуть, щоб історія України посіла своє місце серед безлічі світових історій – від тієї ролі, яку вона відіграла в історії стародавніх греків, що заснували торгівельні емпорії на Чорному морі, до її зв’язків із Візантією та вікінгами, які правили середньовічною державою Київської Русі.
«Включення України до світової історичної картини змінить розуміння основних світових подій. Вся історія Другої світової війни виглядає інакше, якщо збагнути, що головною військовою метою Німеччини було завоювання України. І я б ризикнув сказати, що історія XXI століття виглядає інакше, якщо зрозуміти причини, через які Україна чинила опір російському вторгненню», – сказав Тімоті Снайдер, професор історії Єльського університету на презентації ініціативи у Британському музеї у Лондоні.
Завдяки рекомендаціям, викладеним у маніфесті Снайдера й трирічному проекту, який фінансує український олігарх Віктор Пінчук, ця ініціатива стане масштабним заходом. Крім підтримки 90 вчених, запрошених Снайдером та вченою радою, Пінчук профінансує три великі наукові конференції, безліч публікацій та археологічні розкопки. Ініціатива планувалась три роки – задовго до повномасштабного вторгнення РФ в Україну.
Снайдер і Пінчук відмовилися коментувати конкретні рівні фінансування, але Снайдер сказав: «Я можу згадати лише кілька проектів, принаймні, у сучасних гуманітарних науках, які перебувають у такому масштабі, щоб підтримувати активність трохи менше ніж 100 науковців протягом приблизно трьох років: якщо ви просто порахуєте, це пристойна сума грошей».
Пінчук, який здобув освіту інженера, заробив свої статки на виробництві у неспокійні 1990-ті та початок 2000-х років в Україні. Це суперечлива постать, адже він є зятем другого президента України Леоніда Кучми, якого критики звинувачують у корупції, авторитаризмі та сприянні олігархії в Україні.
Пінчук наполягав на тому, що Глобальна ініціатива з історії України буде «абсолютно незалежною» і він матиме «нульовий вплив» на вчених. Він є одним із довірених осіб ініціативи, головою якої є Карл Більдт, колишній прем’єр-міністр Швеції. Серед інших довірених осіб — історик Енн Епплбаум, юрист Філіп Сендс та найзнаменитіший поет України Сергій Жадан.
Питання клімату, географії та довкілля стануть частиною фокусу проекту, починаючи з передісторії України. Друга світова війна неминуче відіграє велику роль. І те саме станеться з імперією.
«Одним із контраверсійних питань в українській історичній пам’яті є деколонізація – якою мірою Україна була колонією Росії і не була нею. Єдиної думки немає. В українській історії навряд чи знайдеться тема, на якій можна було б знайти консенсус – і це добре», – заявив Ярослав Грицак, професор історії Українського католицького університету у Львові.
Важливість історії у державному будівництві та національній ідентичності переконливо демонструє той факт, що батько української історіографії Михайло Грушевський також був першим главою держави у 1917-1918 роках між розпадом Російської імперії та падінням незалежної України під владу більшовиків. Але, як сказав Сергій Плохій, професор української історії у Гарварді, українська історіографія пішла на спад після того, як багато її практиків або емігрували, або були убиті або відправлені до ГУЛАГу при Радянському Союзі. Нова ініціатива, за його словами, знаменує собою подальший перехід дисципліни від «периферії, чогось на задвірках радянської чи російської історіографії до центру».
Юлія Юрченко, старша викладачка політекономії Грінвічського університету та одна із учених, які брали участь в ініціативі, сказала, що, будучи молодим дослідником пострадянської економіки України в британському університеті 20 років тому, «нікого не цікавила Україна, і ніхто не міг тебе по-справжньому навчити …Коли я вивчала Україну, у мене виникло відчуття, що я роблю щось дуже незначне. Ця ініціатива виникла в цей історичний, болісний момент в історії України. Українцям дорікають, що вони піддають цензурі політичний дискурс, що вони піддають цензурі розповіді про те, що таке українська нація і якою має бути історія. І це такий ляпас цим критикам. Ми готові працювати колективно, разом, на міжнародному рівні, вчитися в історії – і робити це належним чином».
