Зараз, більше ніж через рік, пам’ять про спадщину Романа Ратушного – і революцію на Майдані – продовжує резонувати у багатьох українців, оскільки війна наближається до другої річниці, а Україна наполегливо прагне вступити до Європейського Союзу

Тарас Ратушний згадує, як під час смертоносного для України Майдану 2013 року телефонував його син Роман і розповів наступне: «Зі мною все гаразд, ми повертаємося додому з моїми друзями з (Майдану у Києві). Не хвилюйся і надобраніч». Рушійною силою протестів, які поширилися по всій Україні та стали символом її екзистенційного перетягування канату між Європою та Росією, стало молоде покоління, яке було сповнене рішучості формувати майбутнє нації – і на передньому плані був Роман. Про це йдеться в аналітичній статті CNN, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

У чомусь його політичні переконання виникли задовго до Майдану. Обидва його батьки раніше були активістами та журналістами; його мати Світлана Поваляєва, також письменниця і поетеса, разом із двома синами брала участь у Майдані.

Але цей шлях став очевидним, коли Роман став дорослим на тлі незаконної анексії Криму та війни між українськими збройними силами та проросійськими сепаратистами у східних регіонах України. До 2022 року він став відомим екологічним та антикорупційним активістом, у якого є прихильники та шанувальники.

Потім Росія напала на Україну.

Роман одразу пішов на військову службу, як і його брат та батько. Через дев’ять років після того, як спалахнула іскра Майдану, він знову боровся на передовій за майбутнє своєї країни та за демократичні надії, які поділяли багато представників його покоління.

Але він знав, що може не пережити цю боротьбу. До травня 2022 року Україна втрачала до 100 військових на день, за словами президента Володимира Зеленського.

Того місяця Роман, який, за словами Тараса, «мав план усього, що він робив», написав свою останню волю та заповіт на одному аркуші паперу формату А4, використовуючи обидві сторони.

Виклав прохання про свій похорон – церемонію, музику, пам’ятник козацький хрест. Він процитував один із віршів своєї матері. І свою любов він присвятив місту, де народився, як і його батьки й діди: «Києве, я вмер далеко від тебе, але я вмер заради тебе».

Через два тижні, 8 червня 2022 року, Роман загинув у бою під Ізюмом на Харківщині. Йому було 24 роки.

«Мій син — справжній герой України. Він був героєм кожного дня», — зазначив Тарас під час нещодавнього візиту на кладовище у Києві, де поховали Романа. Це була 10-та річниця Майдану; До повернення на поле Тарасові залишився лише один день вдома.

Боротьба за європейське майбутнє

Протести на Майдані були спровоковані тим, що тодішній президент України Віктор Янукович раптово скасував торговельну угоду з Європейським Союзом. Прихильники угоди сподівалися, що вона наблизить Україну до Заходу, сприятиме економічному зростанню та відкриє кордони для торгівлі.

Натомість, Янукович – проросійський лідер – повернувся до Москви, уклавши нові угоди з Володимиром Путіним і розвіявши надії опозиції на міцніші відносини з Європою.

Кілька тисяч розлючених демонстрантів зайняли київський Майдан Незалежності. За кілька місяців протести розрослися, щоб відобразити масове обурення політикою Януковича, поширеною корупцією в уряді та жорстокістю поліції, а також продемократичними та європейськими мріями руху.

У міру ескалації насильства Роман інколи потрапляв у бійки, але він рухався вперед, що було ранньою ознакою ідеалістичного, пристрасного духу.

У своїй книзі про революцію професорка історії Марсі Шор згадала, як запитала Романа, чи його мати засмучена участю сина у протестах. Підліток відповів: «Моя мама робила коктейлі Молотова на вулиці Грушевського».

Наступні репресії досягли апогею 20 лютого 2014 року, коли поліція та урядові сили відкрили вогонь по протестувальниках. Вважається, що близько 100 людей загинули під час революції, яка зрештою призвела до усунення Януковича та вигнання з України.

Цей рух спровокував ланцюг подій, які роками хвилювали Україну, включаючи анексію Криму та тліючий конфлікт на сході біля кордону з Росією. Але це також принесло серію державних реформ – і надію поколінню молодих українців, які прагнуть змін.

«Як за деревами не видно лісу, так ми, як учасники Майдану, можливо, зараз не можемо побачити, який вплив мала ця подія на всю історію України, але я сподіваюся, що вона мала серйозний вплив. Для мене все це було недаремно. Я бачу величезну кількість позитивних змін у цій країні. І вони відбулися лише завдяки Майдану», — сказав Роман у відео на YouTube, завантаженому у 2014 році, ближче до річниці протестів.

 «Моя молодість, моє життя і моя боротьба»

Коли у 2022 році почалася війна, Роман, який став відомим тим, що боровся за захист зелених насаджень у Києві від забудови нерухомості, приєднався до битви за Київ, щоб витіснити російські війська зі столиці.

Потім він приєднався до 93-ї окремої механізованої бригади, допомагав визволяти місто від російської окупації та воював на північному сході України у Сумській області.

Протягом усього цього він час від часу публікував в Instagram фотографії себе та своїх однополчан – одного разу опублікував вірш розстріляного українського інтелігента Михайла Семенка.

Батько тим часом намагався не думати про те, яка небезпека загрожує Роману.

«Я можу лише запитати, як ти? Чим я можу вам допомогти? Але (це були) якісь дурні питання від батька, який дуже далеко і ніяк не може вплинути на його стан», – сказав Тарас під час відвідування цвинтаря в листопаді 2023 року.

Після вбивства Романа у червні 2022 року його тіло повернули до Києва, а на похоронах і панахидах були присутні сотні людей, включаючи мера міста Віталія Кличка. Великі натовпи зібралися на Майдані Незалежності, щоб віддати данину пам’яті – тому самому місці, де він боровся молодим протестувальником у 2013 році, коли його майбутнє було довгим і яскравим.

Зараз, більше ніж через рік, пам’ять про спадщину Романа Ратушного – і революцію на Майдані – продовжує резонувати у багатьох українців, оскільки війна наближається до другої річниці, а Україна наполегливо прагне вступити до Європейського Союзу.

Під час візиту на могилу Романа, дві молоді жінки зупинилися, щоб віддати йому шану; кілька букетів свіжих квітів і свічки стояли біля його фотографії.

«Я бажаю йому пишатися нами. Я бачу, що вже рік і більше (від його смерті), але майже кожен день щось відбувається, пов’язане з Романом. Тисячі українців вступають у бій за його ім’я, намагаючись продовжити те, що він зробив. Я бачу, що Роман ще тримає стрій», –  розчулено сказав Тарас.