Американські військові можуть виявитися абсолютно неготовими до характеру сучасної війни у трьох напрямках – це проблеми великомасштабних міських воєн, нове визначення переваги у повітряному просторі і перетворення приватних компаній на комбатантів

Американські військові витрачають незліченну кількість часу, енергії та зусиль на підготовку до майбутніх війн. Тим не менш, періодично розпочинаються реальні війни, щоб зруйнувати гіпотетичні концепції і показати, як взаємодія доктрин, технологій і керівництва, що постійно змінюється, впливає на характер війни. Конфлікти, що вирують сьогодні в Україні та в секторі Газа є трагічними прикладами двох абсолютно різних видів сучасних воєн: одна, в основному, є звичайною битвою між державами на тисячах кілометрів спірної території, а інша — нетрадиційне зіткнення між терористичною групою і державою у тісній та густонаселеній міській місцевості. Про це йдеться в аналітичній публікації Девіда Барно, генерал-лейтенанта збройних сил США у відставці та Нори Бенсахель, професорки Школи передових міжнародних досліджень Джона Гопкінса на сторінках американського видання War on the Rocks, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Війна в Україні та Секторі Газа може пролити світло на деякі тривожні прогалини у мисленні американських військових про майбутні конфлікти. Саме у трьох напрямках американські військові можуть виявитися абсолютно неготовими до характеру сучасної війни, яка швидко змінюється. Вони включають проблеми великомасштабних міських воєн, нове визначення переваги у повітрі і той факт, що деякі приватні компанії, по суті, перетворилися на комбатантів.

Проблеми великомасштабної міської війни

Хоча військові лідери США продовжують наголошувати на ймовірності майбутніх міських операцій, але вони не зробили достатньо висновків для проектування та підготовки своїх збройних сил до цих виключно важких битв. У 2016 році тодішній начальник штабу армії генерал Марк Міллі зауважив: «У майбутньому я можу сказати з дуже високим ступенем упевненості, що американська армія боротиметься у міських районах… [але] ми зараз так не організовані». Наразі маємо 2023 рік і з цього часу майже нічого не змінилось.

Незважаючи на деякий насилу завойований досвід боротьби з повстанцями в Іраку, американські військові не брали участь у боях у великих міських центрах з часів Тетського наступу у В’єтнамі 1968 року. Тим не менш, урбанізація є однією з найбільш очевидних глобальних тенденцій цього століття. За прогнозами ООН, до 2050 року 68% населення світу житиме у містах. Сьогодні у 578 містах проживає понад 1 мільйон жителів, і очікується, що до 2030 року кількість цих міст зросте до 662. Сьогодні існує також 32 мегаполіси з населенням понад 10 мільйонів людей, і очікується, що до 2030 року це число збільшиться до 43 мегаполісів.

Міста були головними полями битв у перший рік війни в Україні. Хоча російські військові напевно воліли б вести ті перші битви на великих просторах відкритої місцевості, вони неминуче були змушені боротися у містах — здебільшого тому, що Росії потрібно було поповнювати запаси своїх збройних сил через основні залізничні та автомобільні мережі у міських умовах. Інтенсивні бої та масштабні руйнування таких міст, як Маріуполь, Бахмут, Харків та Херсон, нагадували Сталінград під час Другої світової війни. У будь-якому майбутньому сухопутному конфлікті, збройні сили неминуче зіткнуться з гравітаційним тяжінням до міських районів — і там можуть статися найбільш вирішальні битви майбутньої війни.

Хоча війна в Україні призвела до масштабних бойових дій у містах, масштаби операції Армії оборони Ізраїлю сьогодні в секторі Газа – одному з найгустонаселеніших районів світу – затьмарює практично весь нещодавній досвід міських бойових дій. У місті Газа Ізраїль стикається з добре озброєним і глибоко укоріненим угрупованням бойовиків, яке знаходиться серед цивільного населення чисельністю 1,1 мільйона осіб, і все це під пильною увагою міжнародних ЗМІ та суворими законами про збройні конфлікти. Ізраїльські сухопутні сили задіяли піхотні та бронетанкові групи для маневрування сильно зруйнованими вулицями, використовуючи методи, які розроблені під час останнього великомасштабного вторгнення в Газу у 2014 році. Вони продовжують зачищати будівлі, охороняти територію, битися у підземних лабіринтах з бойовиками ХАМАС, захованими серед сотень тисяч наляканих мирних жителів. Ізраїльські ВПС також завдали масштабних авіаударів, які зруйнували значну частину північної частини сектора Газа.

Коли востаннє піхотний батальйон США зачищав лікарню чи хмарочос? Американські військові не зможуть покладатися виключно на тактику протистояння та високоточні удари під час міських операцій у великому місті. Щоб отримати контроль над міським ландшафтом, їм доведеться вдатися до великомасштабних танково-піхотних операцій, що неминуче призведе до загибелі багатьох комбатантів та мирних жителів. Це означає, що сухопутні сили США (включаючи армію, корпус морської піхоти та сили спеціальних операцій) мають бути краще організовані, навчені та оснащені для інтенсивних міських боїв.

Нове визначення переваги у повітрі

ВПС США розуміють, що у майбутніх великих конфліктах вони зможуть досягти локальної переваги у повітрі лише у певні періоди можливостей. Але нинішні війни, особливо в Україні, показують, що досягти справжнього контролю у повітряному просторі у будь-якому майбутньому конфлікті неможливо, адже небо буде насиченим дешевими та численними дронами.

Дорогі та застарілі військово-повітряні сили відіграють обмежену роль в Україні, оскільки протиповітряна оборона проти пілотованих літаків стала більш смертоносною (і США, і Росія прагнуть обмежити потенційну ескалацію). Проте, дрони є незамінною та всюдисущою тінню над кожним українським фронтом: вони забезпечують розвідку сил супротивника, визначають цілі для артилерійського та ракетного вогню, а також несуть смертоносні боєприпаси, які здатні знищувати танки, калічити піхоту та підривати склади матеріально-технічного постачання. Вони також допомагають нейтралізувати дорогу російську систему протиповітряної оборони та атакувати російські засоби радіоелектронного придушення. А дрони далекої дії регулярно завдають глибоких ударів по найважливіших об’єктах від Москви до Києва.

Над лініями фронту Росії та України дрони тепер домінують у так званій «повітряній літоралі» — просторі між землею та великими висотами, де проводяться пілотовані повітряні операції. Контроль над повітряним простором над арміями, залученими до наземного бою, колись був винятковою прерогативою дорогих і складних високотехнологічних військово-повітряних сил, але сьогодні він досягається армадами дешевих дронів. Цей переворот робить традиційні концепції переваги у повітряному просторі не лише неповними, але й застарілими.

Війна у Газі також показує, як дрони змінюють сенс переваги у повітрі. Ізраїльські ВПС є одними з найкращих військово-повітряних сил у світі та використовують одні із найсучасніших у світі пілотованих літаків, тоді як нерегулярні формування ХАМАСу ефективно функціонують взагалі без військово-повітряних сил. Але навіть криваві атаки 7 жовтня 2023 року включали використання дешевих безпілотників, багато з яких були вкрай ефективні, незважаючи на незаперечне традиційне домінування Ізраїлю у повітрі.

Війни в Україні та Ізраїлі демонструють, що справжня перевага у повітрі більше не може бути досягнута виключно за рахунок створення багатомільярдних високотехнологічних військово-повітряних сил для ураження аналогічних можливостей супротивника. І над полями битв у майбутньому літатиме ще більше дронів, аніж сьогодні, оскільки вони стають дешевшими і доступнішими будь-якій державі чи групі, які бажають їх купити. Дешеві дрони, особливо при їх масовому використанні, продовжуватимуть домінувати у прибережних та наземних збройних силах, тоді як високорозвинені та дорогі військово-повітряні сили, схоже, практично безсилі їх зупинити. Для наземних військ атаки дронів вартістю 200 доларів так само смертельні, як і бомби, скинуті з багатомільйонних винищувачів супротивника. ВПС США повинні придумати, як домогтися переваги у цьому повітряному просторі проти полчищ безпілотних літальних апаратів — місія, для якої їх надзвичайно дорогі реактивні винищувачі зовсім не підходять.

Деякі приватні компанії, по суті, є учасниками бойових дій

Дрони — не єдина комерційна технологія, яка відіграє центральну роль як в Україні, так і в секторі Газа. Супутникова мережа Starlink Ілона Маска, ймовірно, є найвідомішим варіантом, який нині забезпечує всю магістраль Інтернету, на яку Україна покладається у своїй війні. Комерційну продукцію, яка адаптована для використання у воєнний час видно усюди в Україні та Ізраїлі. Зокрема, це велика кількість дешевих китайських дронів DJI Mavic і винищувачів ХАМАС, які використовують комерційний Інтернет у секторі Газа для забезпечення зв’язку та поширення терористичних відеороликів серед світової аудиторії.

Це має величезні наслідки для майбутніх війн. Менші держави та недержавні суб’єкти зможуть купувати супутникові зображення, які будуть такими ж гарними, як і знімки з надзвичайно дорогих військових супутників, і це ще більше підвищить прозорість поля бою. Це означає, що широкий спектр слабких держав та недержавних суб’єктів — таких як повстанці-хусіти, іранські проксі в Іраку та Сирії, бойовики «Ісламської держави» та наркокартелі у Латинській Америці — тепер можуть отримати доступ до зображень, які колись були ексклюзивним джерелом світової інформації у руках великих держав.

Використання комерційних технологій під час військових операцій порушує низку надзвичайно складних проблем. Одна із них пов’язана із обмеженою здатністю уряду США впливати на дії приватних компаній. Давайте використовувати Starlink як приклад. Уряд США може заборонити Маску надавати зображення Росії відповідно до санкцій, запроваджених після вторгнення в Україну. Але якщо Маск вирішить заблокувати доступ України до Starlink, як він неодноразово загрожував, то уряд США мало що зможе зробити. Він міг би націоналізувати Starlink як найважливіший стратегічний актив, але важко уявити цей радикальний крок, хіба що у випадку екзистенційного конфлікту для Сполучених Штатів. Можна також спробувати зганьбити Маска, провівши слухання у Конгресі або мобілізувавши громадську підтримку. Але, зрештою, рішення повністю залежить від Маска, незалежно від його величезних стратегічних наслідків. Закриття доступу України до Starlink миттєво зробило б українську армію менш ефективною — і навіть могло надати Росії вирішальну стратегічну перевагу.

Тут також є безліч складних юридичних питань. Наприклад, чи дозволяє міжнародне право Росії законно завдавати ударів по супутникам Starlink, оскільки Україна явно використовує їх для проведення військових операцій? Якщо відповідь «так», то яким чином уряд США несе якусь відповідальність за захист цих супутників чи компенсацію Starlink будь-яких втрат? А якщо відповідь негативна і Росія все одно нападе на супутники, то яким чином це утримає компанії від підтримки майбутніх військових операцій і з якими наслідками? Ми не юристи і не претендуємо на розуміння законодавчих нюансів, які будуть задіяні. Проте, ми вважаємо, що безпрецедентна інтеграція комерційних технологій і компаній, які їх надають, у військові операції підніме нові практичні та юридичні проблеми, які безпосередньо вплинуть на збройні сили США у наступному конфлікті.

Висновок

Реальні війни надають уявлення про їх мінливий характер, який концепції мирного часу і військові ігри ніколи не зможуть повністю розкрити. Війни в Україні та у секторі Газа показують, що американські військові повинні посилити підготовку до великомасштабного міського конфлікту, розширити концепцію переваги у повітрі для вирішення проблеми безпілотників і працювати з урядом США над проблемою приватних військових компаній, які стають учасниками бойових дій. Війни у секторі Газа та в Україні мають стати терміновим каталізатором для американських військових, щоб вони могли прискорити адаптацію до нових способів ведення воєн.