Евакуйовані українці розповіли про жахливі умови життя на окупованих територіях Луганської області

На окупованих територіях спостерігається дефіцит товарів і безробіття, а людей змушують отримувати російські паспорти та платити російській владі за місцеві послуги

У листопаді 2023 року Юлія переходила єдиний відкритий кордон між Україною та Росією з двома кішками і великою валізою. Вона виїхала зі свого села на околицях окупованого Мелітополя, заплативши російському «перевізнику» приблизно 250 доларів США, щоб він доставив її до переправи у Сумській області. Прохід двокілометровою «сірою зоною» був останнім кроком у тривалій ризикованій мандрівці. Буквально двома тижнями раніше російські силовики затримали тут та катували російського волонтера, який перевозив українців на блокпост у Сумах. Про це йдеться у спеціальному репортажі openDemocracy, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Для Юлії це була друга спроба переходу кордону. Перший раз, на початку осені, її повернули на кордоні, оскільки в неї не було російського паспорта, а її ім’я було позначено у російській державній базі даних, оскільки її двічі допитували спецслужби: один раз за знищення російських пропагандистських плакатів, а потім за суперечку із сусідом про життя за часів Радянського Союзу.

Цього разу, зареєструвавшись за російським паспортом, вона врешті-решт потрапила на підконтрольну Україні територію, де дістала український прапор, який пришила на дно свого рюкзака та замотала навколо себе.

Розповідаючи openDemocracy про своє рішення залишити окуповані території, Юлія сказала: «У моєму селі було багато людей, які привітали російське вторгнення».

«Особливо, пенсіонери могли видати мене окупантам. Це було емоційно важко. Ви постійно дивитеся крізь штори, щоб побачити, яка машина їде по вулиці, і чистите свій телефон на випадок, якщо його перевірять», – розповідає Юлія.

Юлія додала, що «хотіла виїхати, коли [війна] лише почалася, але думала, що, принаймні, зможе допомогти, повідомляючи ЗСУ позиції російських військ». Вона витратила рік, надсилаючи інформацію про дислокацію російських військ телеграм-боту, керованому українськими військовими, доки кільце опору не було розірвано цього літа, коли росіяни виявили місцевого ватажка.

Без майбутнього в окупації

Юлія є однією із 33 000 українців, які повернулися в Україну з Росії після того, як військові цієї країни відступили з півночі України навесні 2022 року.

Переважна більшість українців перетинають кордон на тому ж пункті пропуску, що й вона у Сумській області, оскільки Росія та Білорусь не дозволяють перетин в інших пунктах.

На цьому прикордонному переході у Сумах openDemocracy поспілкувався з Юлією та ще сімома людьми, які приїхали з окупованих Росією територій. Місця, звідки вони приїхали, відрізані від більшої частини світу; вони не є міжнародно визнаними, тому подорожі й торгівля можуть здійснюватися лише через Росію – і обидва обмежені західними санкціями з 2022 року.

Досвід восьми людей відрізнявся залежно від їхнього залучення до політичної активності та від того, чи була їхня територія вперше окупована у 2014 чи 2022 роках. На територіях України, які були окуповані з 2014 року, економічна система та системи управління були жахливими, але вони ще певною мірою функціональні порівняно з тими територіями, які були окуповані після вторгнення Росії у 2022 році.

Усі сказали, що не бачать майбутнього на окупованих територіях і вирішили покинути свої будинки та майно, щоб спробувати повернутися в Україну. Це звична справа, сказали вони. Мільйони людей поїхали до Росії, щоб виїхати надалі до країн Європи, звідки багато хто з них повернуться в Україну.

На окупованих територіях людей змушують отримувати російські паспорти або платити російському уряду за місцеві послуги, а окупаційні місцеві органи влади створюють мережі інформаторів. Усі вісім евакуйованих людей зазначили, що вони регулярно спілкувалися зі своїми родичами в Україні і багато людей у їхніх громадах ще переглядають українські новини через смартфони та супутникові антени.

За їх словами, українські банки замінили на російські, що створює проблеми, оскільки з українських не можна переказати гроші на російські банківські рахунки. Ті, хто на окупованих територіях не мають роботи або відмовляються отримувати російські пенсії, не можуть сподіватись на спрощений переказ грошей від родичів з підконтрольної території України. З’явилися нелегальні обмінники валют, які забирають собі від 10 до 15% з кожної конвертації.

Ті, хто має гроші, можуть отримати іноземні товари минулих сезонів через торговців на чорному ринку. Але доставлені товари, зокрема продукти харчування, нижчої якості, аніж до вторгнення 2022 року, а ціни на продукти харчування та ліки різко зросли.

Троє людей, з якими спілкувався openDemocracy, повідомили, що доступ до лікарів і лікарень мають лише ті, хто отримав російські паспорти. За їх словами, іноді робляться винятки для екстрених процедур, але в цих випадках люди без російських паспортів можуть отримати медичне обслуговування низької якості.

Більшість опитаних розповіли, що жили у відносній самотності: не виходили вечорами на вулицю та були обережні, що та кому говорять. Усі вони скаржилися на російську бюрократію та казали, що допомоги практично немає, якщо люди стикаються із проблемами. На нещодавно окупованих територіях скаржникам або людям, які не підкорилися, за їх словами, погрожували візитом російських спецслужб.

«Моя душа була розчавлена»

Іван і Людмила, віком 60 і 70 років відповідно, приїхали з невеликого містечка біля кордону з Луганськом, яке було окуповане з 2014 року.

Вони розповіли openDemocracy, що життя там стерпне; працювали підприємства та служби, українська мова не зазнавала утисків, а на міських заходах ще співали українські та російські пісні.

Але політичні погляди не віталися, і місто було буквально розтоптане, коли воно стало основною магістраллю російської важкої військової техніки.

«Я щойно зробила ремонт у своїй квартирі, але на стелі утворились тріщини, які я не можу описати. Дороги повністю розбиті», – розповіла Людмила, додавши, що шум і вібрація від військової техніки були оглушливими і тривали цілий день і ніч.

Іван сказав, що приблизно від 20 до 30% жителів їхнього міста виїхало – більшість з них поїхали до Росії – але відтік населення був гіршим в інших містах і селах.

Він сказав, що його «душа була розчавлена», коли цього літа вони з приятелем поїхали в район, де він виріс, і виявили, що цілі вулиці зникли.

«Люди виїхали і продали свої будинки на будівельний матеріал», – підкреслив Іван.

Зрештою, він і Людмила вирішили виїхати, щоб возз’єднатися зі своїми родинами в Україні. Іван розповів, що його «дуже засмутило» позначене номерами кладовище невпізнаних українських солдатів війни 2014-2022 років на околиці його міста.

«Нам, як старшому поколінню, все це дуже важко і боляче спостерігати. Ми росли, коли все це була одна (країна). Кожному з нас досі важко зрозуміти, як це могло статися», — сказав він.

«Про яке життя ви можете говорити?»

Інше подружжя, з яким спілкувався openDemocracy, Дарина та Юрій, обом за 60 років і вони приїхали із міста на Луганщині, яке було окуповано у березні 2022 року. Відтоді, за їх словами, місцева економіка зазнала краху, функціонує вкрай мало місцевих служб і повсякденне життя зникло.

«Немає ані магазинів, ані підприємств, тільки ринки для солдатів, які приходять з полів», – сказав Юрій, пояснивши, що це єдина робота для молоді.

За їхніми словами, нова влада, яка часто не відповідає своїй ролі, ставиться до мешканців зневажливо.

Юрій звернувся до місцевої адміністрації і йому сказали «виїжджати», а Дарину змусили оформити російський паспорт для свого незрячого літнього брата, щоб йому надали опіку. Навіть тоді, за її словами, йому довелося їхати в інше місто, оскільки їхня місцева лікарня була закрита.

Дарина розповіла, що подружжя дивилося українське телебачення і кілька місяців намагалося не платити комуналку, не бажаючи віддавати гроші новій окупаційній владі, але поступилися після того, як їм погрожували візитом місцеві силовики.