На думку Люка Коффі та Пітера Рафа з Інституту Гудзона, Кримський півострів є ключовим плацдармом та базою постачання для російських військ на півдні України, тому його деокупація послабить Росію у Чорному морі та позначить найкоротший шлях до припинення цієї довгої та кривавої війни

Над західними союзниками України нависла пелена песимізму. Оскільки контрнаступ Києва не виправдав очікувань більшості спостерігачів, фаталістичні настрої, які межують із поразкою, поширились від Вашингтона до Берліна. Щоправда, простого виходу із цієї війни немає. Москва неодноразово давала зрозуміти, що прийме лише капітуляцію Києва, а невтішний український контрнаступ лише надасть сміливості Кремлю. Єдиний спосіб зламати плани президента Росії Володимира Путіна – це дати Україні можливість перемогти на полі бою. Це реальне завдання, але Сполученим Штатам потрібно зберігати самоконтроль, усвідомлювати ставки та визначати найкращий шлях до перемоги України. Про це йдеться в аналітичній публікації Люка Коффі, старшого наукового співробітника Інституту Гудзона (США) та Пітера Рафа, директора Центру Європи та Євразії в Інституті Гудзона (США) на сторінках Foreign Policy, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Успішна стратегія США у російсько-українській війні має починатися з визнання того, що Москва не зацікавлена у реальному припиненні бойових дій. Ми вже знаємо, що Путін розглядає припинення вогню як інструмент війни. З 2014 по 2022 роки, як зазначив міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба, Росія погодилася на 20 угод про припинення вогню в Україні — і одразу порушила кожну з них. Путін може запропонувати ще одну подібну угоду у найближчі місяці, але вона слугуватиме лише одній меті: дати його військам перепочинок перед поновленням бойових дій.

Також нереалістично думати, що Путін буде задоволений контролем над п’ятьма регіонами України, які він уже анексував, хоча повністю він контролює лише Крим. Звісно, Захід може спробувати чинити тиск на Україну, щоб вона поступилася Росії великими територіями і мільйонами українців, сподіваючись заспокоїти Путіна, але Київ люто і виправдано чинитиме опір такому кроку. Це зруйнувало б відносини з Києвом, підірвало б моральний дух усієї України та викликало б сумніви щодо зобов’язань США по всьому світу. Це додало б Путіну сміливості покласти свої здобутки у кишеню і рухатися далі.

Подібний гамбіт міг би мати сенс, якби Україна була на межі краху, але вона далека від цієї точки. Українці переконані в необхідності протистояти Росії силою зброї та досягли у цьому реальних успіхів. Київ ще має резерви, які він готовий використати у боротьбі. Відмовлятися від України зараз було б цілком передчасно.

У 2022 році Україна здобула великі перемоги, звільнивши майже половину території, окупованої Росією з початку повномасштабного вторгнення. Якщо наземний наступ цього року виявився менш успішним, ніж очікувалося, це багато в чому пов’язане із коливаннями США у наданні ключових озброєнь, таких як армійська тактична ракетна система (ATACMS) та покращені звичайні боєприпаси подвійного призначення (DPICM). Це дало Росії дорогоцінний час, щоб окопатися.

Ба більше, заборона Вашингтона на використання Україною поставленої Заходом зброї для завдання ударів по російській території ще більше обмежила Київ. Як написав один із авторів цієї статті минулої весни, ще до початку контрнаступу України: «Якщо контрнаступ України застрягне чи навіть зазнає невдачі, це не привід припиняти військову підтримку. Навпаки, зараз саме час навчатися на помилках, продовжувати постачання зброї, а також підготувати Україну до наступного етапу війни».

Цей етап розпочинається саме зараз.

На цьому новому етапі Заходу варто розглянути сміливіші й креативніші варіанти підтримки України. Замість того, щоб шукати неіснуючі шляхи, їм варто зосередити свої зусилля на наближенні України до перемоги, надаючи постійну увагу Криму, який генерал-лейтенант армії США у відставці Бен Годжес влучно назвав «вирішальною гарячою точкою війни».

Без звільнення Криму Україна ніколи не буде у безпеці. Окупований півострів є ключовим плацдармом та базою постачання для російських військ на півдні України. Як перший крок Україна має позбавити Росію можливості діяти з Криму.

Ось чому збройні сили України неодноразово нападали на найцінніший об’єкт Росії – Керченський міст, який є важливою транспортною ланкою, що з’єднує материкову частину Росії із анексованим півостровом. У жовтні 2022 року унаслідок вибуху обвалилась частина транспортної секції цього мосту і було пошкоджено паралельну залізничну лінію. У липні 2023 року другий український удар тимчасово зруйнував ще одну частину Керченського мосту, що на якийсь час обмежило його роботу.

Україна також неодноразово завдавала ударів по Чорноморському флоту Росії, зокрема, по його штабу у Севастополі. За останні 20 місяців Україна пошкодила або знищила як мінімум 19 російських кораблів і завдала ракетного удару по військових об’єктах на півострові, зокрема по російським авіабазам і системам ППО. У підсумку, російський ВМФ фактично був витіснений із західної частини Чорного моря.

Україна має політичну волю і творчий потенціал, щоб розпочати велику кампанію проти Криму, але успіх цієї кампанії залежить від Сполучених Штатів. Хоча деталі, звичайно, варто залишити на розсуд українських військових планувальників, кримська кампанія, швидше за все, складатиметься із трьох етапів.

Першим етапом буде ізоляція півострова. З цією метою Захід має надати пріоритетну увагу озброєнню України, щоб зруйнувати або принаймні вивести з ладу Керченський міст. Виведення з ладу єдиного прямого сполучення між Росією та Кримом чинитиме величезний тиск на інший маршрут Росії до Криму, який проходить через так званий сухопутний міст — довгу ділянку окупованої України вздовж узбережжя Чорного моря.

Це означає, що Вашингтон має також допомогти Україні у нападі на ключові транзитні вузли на цьому маршруті, включаючи Генічеський міст, Сивашський та Чонгарський мости, які з’єднують окупований Крим із Херсонською областю. Україна повинна мати можливість чинити постійний тиск на такі цілі та залишатися на крок попереду російських інженерних підрозділів.

Другий етап кримської кампанії передбачає зробити військово-морські та авіабази півострова непридатними для використання російськими військами. Це вимагає термінових поставок ATACMS, зокрема варіантів з унітарною бойовою частиною та дальністю 190 миль. Під тиском Вашингтона можна переконати і Берлін, щоб налагодити поставки Taurus – потужної крилатої ракети повітряного базування з дальністю близько 300 миль.

Наразі Україна досягла певних успіхів у нанесенні ударів по російським кораблям, батареям ППО, платформам радіоелектронної боротьби, аеродромам та штабам у Криму, використовуючи перепрофільовані ракети ППО С-200 радянських часів, а також британські протиповітряні комплекси Storm Shadow та французькі SCALP-EG. Однак, С-200 менш точні, аніж сучасніші системи, а крилаті ракети Storm Shadow і SCALP-EG, як і Taurus, мають запускатися із повітря, що обмежує їх використання, допоки Україна не контролює повітряний простір.

Ба більше, Великобританія, Франція та Німеччина мають лише невеликі запаси цієї зброї. Ось чому надання ATACMS, яких достатньо у великій кількості, таке важливе.

Третій етап кримської кампанії складається із завдання ударів по ключовим об’єктам на території Російської Федерації. Російським військам, витісненим із Криму, має бути відмовлено у притулку з іншого боку кордону, де вони могли б перегрупуватись для початку наступного нападу. Сполучені Штати обмежили використання поставленої ними зброї по цілях на окупованій Україні; натомість Вашингтон має допомогти Києву у розробці та виробництві власних можливостей для завдання ударів по російських військово-морських та авіабазах у Ростовській області, Краснодарському краї та інших регіонах Росії, розташованих за морем подалі від Криму або тих, що межують з окупованою Україною.

Україна уже зробила невеликі успішні атаки на російські бази, порти, аеродроми та штаби у прилеглих регіонах, включаючи Новоросійськ, Туапсе, Темрюк й Таганрог. Ці напади варто підтримувати та заохочувати. Росія також продовжує безперешкодне переміщення іранських військових вантажів та невеликих російських військових кораблів із Каспійського моря до Азовського через Волго-Донський канал. Тому цей канал є законною мішенню для Збройних сил України.

Якщо твердження про те, що Росія створює нову військово-морську базу в Абхазії, окупованому Росією регіоні Грузії, вірні, цей об’єкт також може стати законною мішенню.

Американські політики мають визнати, що найкоротший шлях до перемоги України лежить через Крим. Україна має бути озброєна, навчена та оснащена з урахуванням кампанії на півострові. Так само, як війна Росії проти України почалася з вторгнення до Криму у 2014 році, вона закінчиться лише тоді, коли Україна, зрештою, відновить контроль над окупованим півостровом.

Для Вашингтона чіткий погляд на кампанію за Крим є протиотрутою від загибелі та зневіри. Скоригувавши свою стратегію, Захід може допомогти Україні досягти вирішального прогресу, послабити Росію у Чорному морі та позначити шлях до припинення цієї довгої та кривавої війни.