Мода – не головна тема Vogue Ukraine з початку російського вторгнення: у журналі тепер дедалі частіше публікуються есеї про українських героїв війни, статті про психічне здоров’я, інтерв’ю жінок які борються за звільнення в’язнів Азову та світлини людей, які зазнали ампутацій через травми

24 лютого 2022 року Веня Брикалін, головний редактор журналу «Vogue Ukraine», прокинувся у Мілані від новин, що на його країну напали. Тиждень моди тоді був у самому розпалі. Тим не менш, як і планувалося, він вирушив на показ «Max Mara» і споглядав, як повз нього проноситься парад розкішних кашемірових пальто. Про це йдеться у спеціальному репортажі The Guardian, переклад якого пропонує Foreign Ukraine.

«Багато українців погодяться, що виконувати свою роботу це найефективніший спосіб не з’їхати з глузду» – розповів він по відеозв’язку цієї осені.

Багатьом не зрозуміло, яку роль може грати журнал моди у країні, яка стримує повномасштабне вторгнення. Але мода могутня. З лютого 2022 року Володимир Зеленський не зраджує утилітарному гардеробу з футболок, штанів карго та військового взуття. Для українського президента – це ще одна потужна можливість показати відчуття небезпеки та готовність діяти.

На вулицях Києва відчуваєш, що пишатися своїм зовнішнім виглядом – це показувати непокору – і наполягати на нормальності перед обличчям російського вторгнення.

Тим не менш, мода не головна тема «Vogue Ukraine» з початку повномасштабного вторгнення.

«Перші новини про війну з’явилися на сайті 24 лютого 2022 року. Ми не вагалися, без жодних нарад, просто почали публікувати» – розповідає редакторка журналу Дарія Слободяник. – «В одному з перших дописів був порядок дій при повітряній тривозі, по суті ми відповідали на власні питання».

Вона говорила з готельного номеру у центрі Києва, який журнал винаймає для зустрічей, в той час як редакція працює віддалено, адже розкидана по всій Україні та світу.

«Ми не вважали, що можна стати місцем для ескапізму і прикинутися, ніби нічого не сталося» – зазначає Брикалін.

Натомість, команда скористалася брендом щоб продовжити говорити про війну, публікувати історії та фото Маріуполя в облозі, зруйновані харківські будівлі, породіль у бомбосховищах, – а також агітувати за виведення люксових брендів з Росії. З часом вони додали більш класичні теми «Vogue» – писали у соцмережах про моду, знаменитостей і стиль.

За кордоном «Vogue Russia» оперативно призупинили, разом з іншими виданнями американської компанії «Condé Nast».

«Сподіваємось, що це не прощальний лист, а просто пауза, і незабаром ми зможемо знову бути разом» – йдеться у листі до читачів від 9 березня 2022 року.

Українська команда «Vogue» працювала без жодного вихідного і наступної весни журнал повернули до друку – випуск отримав символічну назву «Edition 1».

Цей журнал дуже відрізнявся від своїх аналогів до російського вторгнення. Вперше за всю історію на обкладинці замість моделі була абстракція: золотисто-жовта смужка розчиняється у глибокій синяві, зображення яке отримали при висвітлені плівки. Фото Василини Врублевської нагадує кольори українського прапора, але також у ньому вгадується вируюче полум’я під нічним небом. Простий підпис звучить як «Шлях незламних».

Історія журналу «Vogue» переплітається з конфліктами. Британський «Vogue» відокремився від оригінального американського видання, коли примірники більше не могли транспортувати через Атлантику у Першу світову війну. Під час Другої світової війни, на тлі бліцу, британський «Vogue» випускала непохитна редакторка Одрі Візерс. Вона ж також замовила репортаж та фото від Лі Міллер, чиї світлини Бухенвальду та Дахау опублікували у червневому номері у 1945 році.

У першому номері воєнного «Vogue Ukraine» помітно бракувало звичних реклам розкішних міжнародних брендів, так як багато дизайнерських магазинів в Україні зачинені, наприклад «Chanel», «Dior» та «Louis Vuitton». Гламурні модні світлини редакція замінила на серію есеїв про українських «героїв», від голови військової розвідки Кирила Буданова до збірної України із синхронного плавання.

Як повідомила видавчиня «Vogue Ukraine» Юлія Костецька цей номер журналу купували найбільше з моменту його запуску у 2013 році, тираж склав 44 000 примірників.

«Vogue Ukraine» ніколи не був просто журналом одягу і трендів. Частково це пов’язано з нашою культурою – ми досить пізно доєдналися до вервечки капіталізму. Тому нам було не складно заговорити по-іншому. Як на мене, ми перелаштувалися говорити більше про людей. У цьому номері і наступних ми ділимося їхніми історіями», – пояснює Брикалін.

Заговорити по-іншому вийшло інстинктивно. Минулого року Енні Лейбовіц фотографувала дружину президента України Олену Зеленську для літнього онлайн випуску. Знімки дехто критикував за тривіалізацію конфлікту. Фотографії та статтю ініціював «Vogue US», а українська команда була залучена лише для надання матеріально-технічної допомоги на місцях. Але, Брикалін каже, що «особисто нікого не зустрічав, жодного українця, який негативно би ставився до цієї історії».

«Особисто мені сподобалися фото. І я знаю, що багатьом українцям важливо відчувати, що нашу ситуацію не замовчують», – наголошує Брикалін.

Зараз «Vogue Ukraine» видається щоквартально. Другий випуск за літо 2023 року присвятили темі «Молодь України». Найсвіжіший випуск за осінь 2023 року «Воля до перемоги» має три обкладинки з українськими спортсменками: тенісистка Еліна Світоліна, зірка-фехтувальниця Ольга Харлан та світова чемпіонка зі стрибків у висоту Ярослава Магучіх. Поступово публікується більше матеріалів про моду, але також є статті про психічне здоров’я, інтерв’ю жінок які борються за звільнення в’язнів Азову та світлини людей, які зазнали ампутацій через травми.

Слободяник не помічає труднощів з виданням журналу у блекаут, як минулої зими, чи під перемінними нічними обстрілами, як на початку цього літа.

«Недосип – ось найбільша проблема. Не хочеться знецінювати біди у Києві, але це ніщо порівняно з містами на півдні чи сході України, такими як Миколаїв чи Херсон», – підкреслює Слободяник.

За словами Брикаліна, зараз найбільший виклик для них – це логістика.

«Іноді ми висвітлюємо людей просто на передовій. Пишеш їм і надієшся, що вони живі й здорові. Чекаєш на ротацію. І врешті-решт ви зустрічаєтесь. Потім боїшся, що доведеться додати якихось трагічних деталей до їхньої історії. Тож це виклик, але я згоден із Дарією: порівняно з тим, крізь що проходять інші люди, це не труднощі», – резюмує Брикалін.

Перекладачка: Руслана Фалько