Для поранених солдатів з ампутованими кінцівками футбол є частиною програми реабілітації і тепер вони мріють виступити у 2024 році у складі збірної України на Іграх нескорених у Лас-Вегасі

Богдан Мельник проїжджає через Львів щовівторка та щосуботи рано вранці. Тренер футбольного клубу «Покрова» забирає своїх гравців у мікроавтобус. Він робить це вже кілька місяців. Він прямує до різних реабілітаційних центрів, щоб забрати на тренування своїх гравців — поранених солдатів з ампутованими кінцівками. Для ветеранів, які втратили ногу, футбол є частиною програми реабілітації. Кінцевим маршрутом автобусної поїздки є футбольне поле на території спортивного клубу «Дон Боско» при Салезіянському центрі УГКЦ. Назва клубу також відображає його християнське заступництво, адже Покрова – це богородичне свято в Україні. Про це йдеться у спеціальному репортажі німецького видання TAZ, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

У Львові йде сильний дощ, який іноді переходить у мокрий сніг. На запитання, чи не воліє він скасувати тренування через погану погоду, Богдан Мельник відповів: «Ми граємо за будь-якої погоди. Хлопці не просто билися, коли було добре й тепло». У роздягальні молоді люди знімають протези і на милицях дістаються футбольного поля. Все як у футболі: сітка з м’ячами, тренажери, жарти, термос із чаєм та перша розминка.

На тренування цього дня прийшов спеціальний гість: капітан збірної України з футболу серед людей з ампутованими кінцівками Юрій Сущ. Він та його брат проїхали машиною понад 300 кілометрів лише для того, аби дві години тренуватися з командою ФК «Покрова».

Сущ привів збірну України з футболу серед людей з ампутацією до кваліфікації на чемпіонат Європи наступного року у жовтні. Для нього дуже важливо підтримати армійців, які зібралися на полі, в їхніх перших кроках у футболі. Те, що він уміє, одразу помітно на полі: він бігає на милицях і сильно і точно б’є по воротах. Потім він просить інших зробити те саме.

Подолання травми

«Спорт – найкращий захід реабілітації, як фізичний, так і психологічний. Після цього хлопцям захочеться випустити пар у житті», — каже тренер Мельник ще до початку тренувань.

Його підопічні вже навчилися правильно користуватися милицями на полі, щоб залишатися у вертикальному положенні під час поєдинку. Здорова нога має нести на собі основне навантаження. Якщо ви ходитимете на милицях, м’язи спини будуть піддаватися великому навантаженню, зокрема й руки.

Тому спорт – це більше, ніж просто дозвілля для поранених солдатів, які втратили ногу. Спорт може допомогти відновити фізичну форму та подолати психологічні травми. Один із футболістів каже: «Після армії, після війни у нашому житті вже немає нічого складного».

Є можливість познайомитись із гравцями на краю тренувального поля. Валентин Осовський, наприклад. Він родом із Львова. До війни він на аматорському рівні грав у футбол у клубі. Ногу він втратив під час тяжких боїв у районі невеликого міста Кремінна Луганської області. Коли йому запропонували шанс повернутися на поле, він був просто щасливим.

«Деякі з нас мають спортивні амбіції. Інші просто хочуть поспілкуватися. І ми всі дбаємо про хорошу фізичну форму. У самій грі нам постійно нагадують про нашу вразливість – щоразу м’яч потрапляє не під ту ногу. Нам треба над цим працювати», — каже він.

Прокинувшись у лікарні

Поруч із ним стоїть Іван Терлецький. Він родом із Коломиї під Івано-Франківськом на заході України. Він був членом гірничо-стрілецької бригади «Едельвейс», якій за успіхи президент України Володимир Зеленський дав цю почесну назву. Під час нападу його поранили на міні. Коли він опритомнів у дніпропетровській лікарні, у нього не було ноги. Наразі він проживає у реабілітаційному центрі під Львовом. Там він навчається ходити зі своїм новим протезом. Він лише нещодавно почав займатися футболом.

Тренувальне заняття починається. Після розминки розпочинається тренування із забивання голів. По обличчях гравців видно, що футбол для них більше, ніж просто реабілітаційний захід. Вони показують емоції, які такі важливі, особливо для солдатів, які повернулися з війни. Складні вправи виконують на одній нозі.

Тренеру Мельнику вдалося залучити до своєї команди 14 гравців з інвалідністю. Вони хочуть взяти участь у чемпіонаті України серед спортсменів з інвалідністю. Грати за кордоном – це було б щось. Але це важко. Колишніх військовослужбовців також, зазвичай, не випускають за межі України.

Але справа не лише у спорті. Богдан Мельник пояснює важливість заохочення поранених до того, щоб вони почали тренуватись самостійно. Їх приклад міг би спонукати інших вирватися зі стін лікарень і багато в чому вести нормальне життя – навіть із серйозною травмою.

До його команди також входить Костянтин Кашула. Він родом із Закарпаття на крайньому заході України. Він служив у 5-й окремій штурмовій бригаді і був направлений у найзапекліші точки війни з російськими окупантами. У лютому 2023 року він був поранений уламком під Бахмутом і втратив ногу.

Кашула зараз є капітаном ФК «Покрова» і вже потрапив до збірної України. Він є найважливішим помічником Мельника у справі залучення до футболу солдатів з інвалідністю. Костя, як його називають, всюдисущий на тренуваннях. Він сповнений енергії та оптимізму, і в нього на вустах завжди жарт.

«Я хочу, щоб до нас приєдналося більше хлопчиків, тому що втрата ноги не означає втрату життя. З протезом можна жити та продовжувати займатися спортом навіть після ампутації», – каже він.

Його мрія – взяти участь в Іграх нескорених у складі збірної України. Спортивні ігри для поранених солдатів пройдуть у Лас-Вегасі у 2024 році.

Врешті-решт, розминка закінчена і гравці діляться на дві команди. Трохи осторонь поля стоїть чоловік в армійській формі. Це Мар’ян Трач. Лікарі порадили йому не грати. Його болить нога у місці ампутації.

Навчіться зупиняти м’яч

Трач пояснює, що фантомний біль у кінцівках є поширеною проблемою.

«Згодом рідина накопичується, і нервові клітини відростають заново. Я просто не міг залишатися у лікарні. Я хочу взяти участь у тренуванні. Якщо я не зможу грати, я просто вболіватиму за хлопців», – зазначає Трач.

До війни він грав за сільський клуб. Він був одним із перших гравців ФК «Покрова». До травми Мар’ян Трач був правшою. Він втратив праву ногу. Тепер йому доведеться розібратися з лівою ногою.

«На перших тренуваннях ми вчилися зупиняти м’яч не тією ногою. До цього було складно психологічно пристосуватися», – каже Трач.

Тренувальна гра продовжується. Правила швидко стають зрозумілими. Удар по м’ячу милицею не допускається. Це карається, як гра рукою у футболі для людей без інвалідності. Є дриблінг, швидкі передачі, пресинг. Часто робляться довгі передачі – так м’яч швидше дістанеться до воріт.

Емоції на полі зашкалюють. Зрештою, одна команда забиває гол. Гравці святкують це, стукаючи милицями. Це звичай у футболі для людей із ампутованими кінцівками. Після фінального свистка хтось піднімає руки на милицях. Інші підпираються від утоми.

Все ще лиє сильний дощ, і поле висвітлюється прожекторами. Гравці збираються до енергетичного кола. «Слава Україні! Героям слава!» Тренер Мельник дякує за хорошу гру, а почесний гість Сущ закликає всіх прагнути до кар’єри гравця національної збірної.