Нове авторитетне дослідження Міжнародного інституту стратегічних досліджень у Лондоні засвідчило, що у 2023 році тривали 183 регіональні та локальні військові конфлікти, що є найбільшою кількістю за три десятиліття

«До Різдва все закінчиться» стало одним із найпрозоріших пророцтв в історії. Його зробили мудреці у Лондоні, Парижі, Берліні, Санкт-Петербурзі та інших містах Європи, коли у серпні 1914 року вибухнула Перша світова війна. Ці оптимісти засновували свої прогнози на нещодавньому досвіді, адже Європа не страждала від тривалих і великих військових конфліктів з часу падіння Наполеона століттям раніше. Проте, жахлива боротьба, яка почалася з вторгнення Австрії до Сербії, не закінчилася до візиту Санта-Клауса, а тривала чотири роки і забрала життя близько 20 мільйонів людей до перемир’я 1918 року. Про це йдеться в авторській колонці Макса Гейстінґса, відомого британського журналіста, письменника та публіциста на сторінках Bloomberg, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Міжнародний інститут стратегічних досліджень у Лондоні (IISS) на початку грудня 2023 року опублікував останнє видання свого авторитетного щорічного огляду збройних конфліктів і не прогнозує миру на Різдвяні свята. Він малює похмуру картину зростання насильства у багатьох регіонах. Дослідження, в якому розглядаються регіональні конфлікти, а не конфронтація наддержав між Китаєм, Росією, США та їхніми союзниками, документує 183 військові конфлікти станом на 2023 рік, що є найвищим показником за останні 30 років.

У дослідженні наголошується, що «нерозв’язність є визначальною рисою сучасного глобального конфліктного ландшафту». Недержавні збройні угруповання, зокрема ХАМАС у Газі лише найпомітніший, грають згубну роль. У багатьох регіонах ці сили підтримуються великими руйнівними державами, зокрема Росією та Іраном.

Хоча світові не загрожує безпосередня загроза великої війни, такої як війни 1914-18 та 1939-45 років, напруженість зростає, особливо між США та Китаєм. Я б підкреслив питання, яке мені, як історику, здається особливо важливим і небезпечним. Одна з основних причин, через яку Європа вступила у війну у 1914 році, полягає в тому, що ніхто з великих гравців не був наляканий конфліктом як найбільшою людською катастрофою. Після століття, протягом якого на континенті велися лише обмежені війни, від яких особливо явно отримувала прибуток Пруссія, багато державних діячів розглядали війну як корисний інструмент політики, що виявилося катастрофічною помилкою.

Сьогодні ми бачимо, як президент Росії Володимир Путін поділяє цю оману. Його напади на Грузію у 2008 році, Крим у 2014 році, а тепер і на материкову Україну свідчать про безрозсудне ухвалення ризиків міждержавного насильства. Він упевнений, і це стає дедалі очевиднішим у міру того, як американська та європейська підтримка України слабшає, що він та росіяни жорсткіші, аніж декадентські жителі Заходу.

У дослідженні IISS робиться висновок, що будь-яка перспектива вирішення конфлікту має залежати від того, чи «отримає Київ гарантії безпеки, які забезпечать майбутню територіальну цілісність України від зовнішньої агресії».

Тим часом, ми досі не знаємо, наскільки далеко президент Китаю Сі Цзіньпін готовий поширити свою агресію у Південно-Китайському морі, насамперед на Тайвань. І залишається небезпека того, що спустошення Ізраїлем сектору Газа після жахливих звірств ХАМАС 7 жовтня 2023 року спровокує боротьбу на Близькому Сході.

Прикордонні зіткнення відбуваються по всьому світу, і спроба Росії зруйнувати Україну є лише найбільш руйнівною з них. Азербайджан захопив Нагірний Карабах, що спровокувало втечу понад 100 000 його вірменських жителів. Напруженість між Росією та Грузією зберігається, а між Алжиром та Марокко вона гірша, ніж будь-коли в наш час. У Пакистані посилився внутрішній тероризм, а напруженість у відносинах із антимусульманським урядом Індії стає небезпечно високою.

Тим часом, IISS повідомляє: «Кліматична криза, що прискорюється, продовжує бути мультиплікатором як корінних причин конфліктів, так і інституційної слабкості у нестабільних країнах».

Інтенсивність військових конфліктів зростає з року в рік: згідно з останнім дослідженням, кількість загиблих збільшилася на 14%, а кількість випадків насильства – на 28%. Автори дослідження описують світ, «в якому домінують конфлікти і збройне насильство на тлі збільшення кількості дійових осіб і складних мотивів, що перетинаються, глобального впливу і прискорення зміни клімату».

Міжнародний комітет Червоного Хреста налічує 459 озброєних угруповань, діяльність яких викликає гуманітарні побоювання, при цьому 195 мільйонів людей живуть під їхнім повним або частковим контролем. 4/5 цих груп мають достатнє місцеве або регіональне домінування, щоб стягувати податки та надавати певні громадські послуги. Дії визнаних національних урядів не поширюються на значні території земної кулі.

Дедалі агресивніша політика авторитарних держав – особливо Китаю, Росії, Ірану, Туреччини та країн Перської затоки – «є однією з головних причин занепаду традиційних процесів вирішення конфліктів та миротворчості… Ці держави часто підтримують авторитарні режими та ігнорують фундаментальні засади міжнародного гуманітарного права».

Ситуація ускладнюється тим, що «розрив між Росією та західними державами став непереборним, а забезпечення союзників стало стратегічним імперативом». Іншими словами, демократичні країни почуваються зобов’язаними шукати друзів усюди, де вони можуть їх знайти, ігноруючи, наприклад, жахливу жорстокість, легалізовану в Саудівській Аравії.

В Америці більшість конфліктів викликано кримінальним суперництвом, особливо пов’язаним із торгівлею наркотиками. Злочинні угруповання набувають дедалі більшої влади по відношенню до держав у багатьох країнах Південної та Центральної Америки. Так звана війна з наркотиками, яку багато урядів проводять протягом десятиліть, не впливає ані на виробництво, ані на ланцюжки поставок. У багатьох місцях, як стверджує IISS, це просто змусило злочинні угруповання озброїтися смертоносною зброєю, в основному контрабандним шляхом, ввезеним зі США, де вона легко доступна.

Масштаби насильства особливо жахають у Мексиці. 26 червня 2022 року добре озброєні ґанґстери напали на групу із 10 поліцейських неподалік міста Колумбія на кордоні зі США, вбивши шістьох і поранивши двох. Через два місяці організовані злочинні угруповання вчинили напади на органи безпеки у п’яти різних мексиканських штатах. У багатьох районах цієї величезної країни верховенство закону відсутнє.

У Євразії багато конфліктів викликані територіальними суперечками, що продовжуються після розпаду Радянського Союзу, і, насамперед, відмовою Москви прийняти право сусідніх держав на суверенітет та незалежність. «Російсько-українська війна, — каже ІІSS, — змінює регіональну та глобальну безпеку та економічний порядок».

У Сирії втручання Росії з 2015 року забезпечило виживання тирана-вбивці Башара Асада, який дерся по горі трупів, щоб досягти визнання з боку багатьох відомих арабських держав. Ірак, як і раніше, розколотий між мусульманами-сунітами і шиїтами.

Дослідження IISS було сформовано до кривавих подій в Ізраїлі два місяці тому і того, що було після них, але воно фіксує зростання напруженості, викликане екстремістами з обох сторін, включаючи рух збройних поселенців на Західному Березі.

Не дивно, що Україна залишається найжорстокішим місцем на планеті, але Сирія, Бразилія, М’янма, Мексика та Ірак також розколоті. У Нігерії понад 10 000 людей загинули внаслідок насильства, в основному від рук джихадистів, та понад 9 000 людей у Сомалі. Чисельність біженців, переміщених внаслідок війни, приголомшує: понад 6 мільйонів у Сирії, 5 мільйонів в Афганістані, 1 мільйон у М’янмі.

Щодо сил стримування чи придушення насильства, то понад 70 000 співробітників носять блакитні берети Організації Об’єднаних Націй у зонах військових конфліктів, переважно в Африці та на Близькому Сході, особливо у Південному Судані та Центральноафриканській Республіці. Вони також десятиліттями дислокувалися на Кіпрі та у Південному Лівані. Загальна кількість миротворців ООН досягла піку у 100 000 осіб у період з 2014 по 2017 рік.

Втім, у 2014 році колишній генеральний секретар ООН Пан Гі Мун скаржився, що деякі миротворці розміщені «там, де немає миру, який можна було б зберегти». У Малі джихадисти за 10 років убили 300 співробітників ООН. На тлі нової гострої геополітичної напруги між великими державами, вплив ООН послабшав. У Раді Безпеки ООН Китай, Росія та США неодноразово накладають вето на декларовані цілі одна одної або принаймні змушують одна одну відмовитися від будь-якої перспективи отримання мандату у конкретній ситуації, найбільш помітною з яких є Україна.

Авторитарні держави категорично відкидають доктрину, за якою ООН має право втручатися у внутрішні справи держав, де порушуються права людини. Російські найманці брали участь у масових вбивствах мирного населення Малі, де тиск із боку Москви і Пекіна прискорює виведення військ ООН.

В Африці зростає тиск на те, щоб функції підтримки миру та стабілізації виконувались персоналом Африканського Союзу, який просто фінансується ООН. Доки напруженість між наддержавами не стане менш домінуючою в геополітиці (а це малоймовірно), здатність ООН ефективно втручатися у конфлікти надалі буде знижуватися.

Частково через цю незговірливість озброєна боротьба стає тривалішою. Іскандер Рехман, науковий співробітник Центру Генрі Кісінджера при Університеті Джонса Хопкінса, щойно опублікував книгу, в якій стверджує, що США та їхні союзники повинні припинити розробляти політику та стратегію, виходячи з припущення, що майбутні війни будуть короткими. Він пише: «Операційні переваги Китаю та Америки дивовижно схожі — обидва віддають перевагу завданням удару першиим і контролю за ініціативою».

Він вважає, що у майбутньому це виявиться нежиттєздатним; величезна економічна вага Китаю та США призведе до того, що конфлікт між ними затягнеться на багато місяців, можливо, роки і навіть десятиліття. Це змушує Захід створювати стратегічні запаси зброї та боєприпасів у масштабах, які зараз немислимі для військових планувальників.

Досвід України переконливо доводить, що Рехман, дослідження якого були підтримані надзвичайно впливовим Управлінням чистої оцінки Пентагону, має рацію. Нинішній менталітет США, схоже, плутає планування перемоги у простій битві чи обмеженій кампанії із умовами затяжного конфлікту. Автор цитує французьку історію Столітньої війни між Британією та Францією у XIV столітті, яка, на його думку, є зразком конфлікту наддержав XXI століття. Тимчасові перемир’я або навіть мирні договори між монархіями, які конкурують, просто «надавали можливість головним героям перевести дихання» — переозброїтися для наступного раунду війни.

У книзі Рехмана під назвою «Планування пролонгації», стверджується, якщо Захід – а це насамперед США – хоче стримати війну, насамперед в Азії, «йому необхідно буде розпочати будівельну та закупівельну діяльність, яка трапляється раз у покоління, заохочуючи ще більше атрофованих у промисловому аспекті союзників у Європі та Азії зробити те саме».

Я переконаний, що Рехман має рацію. Проте, я скептично ставлюся до того, що те, до чого він закликає, станеться, бо політичної волі немає. Він попереджає про небезпеку, пов’язану з малодушністю союзників. Більше того, він побоюється, що внутрішня політика США, яка сприяє дисфункції та загрожує паралічем Вашингтону, послабить здатність Америки ефективно діяти як лідер Заходу –  це роль, яку вона настільки вражаюче виконувала протягом 70 років.

Послання як у книзі Рехмана, так і в останньому досліджені IISS, по суті, те саме, хоча й похмуре: ми повинні припинити планувати захист Заходу, виходячи із припущення, що будь-яка із загроз, з якими ми стикаємося, буде подолана до Різдва.