Волонтери розбили великий табір у підвалі місцевого загсу

Взимку українським солдатам на фронті вдвічі важче. Тому грошові пожертви стають ще важливішими, оскільки з їх допомогою волонтери можуть купувати для солдатів важливі товари повсякденного вжитку. Про це йдеться у спеціальному репортажі німецького видання TagesSchau, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Олена Смирнова скручує цигарки докупи. Із розсипним тютюном, папером і маленькою машинкою для набивання це обходиться втричі дешевше, аніж якби вона купувала готові цигарки. Олена не курить. Цигарки відправлять солдатам на передовій, оскільки там вони користуються величезним попитом.

«Для мене це наче антистрес, як горнятко кави», – каже Олена.

Вона є членом «Демократичної сокири» – невеликої ліберальної партії, яка представлена у кількох місцевих радах по Україні. Вона нещодавно призупинила політичну діяльність. Нині її члени здебільшого збирають пожертви для Збройних сил України.

400 пряників для солдатів

За словами Олени, вони цим займаються з понеділка до п’ятниці. З десятої ранку до третьої години дня, незважаючи на роботу і сімейні справи. Уся гуманітарна допомога готується зранку.

«Просто запитів зараз дуже багато, адже у бійців на фронті великі потреби. Солдатам потрібні свічки та грілки, бо на вулиці дуже холодно», – пояснює Олена.

Волонтери розбили великий табір у підвалі загсу міста Черкаси.

По всій кімнаті розкладені коробки з теплим одягом, аптечками першої допомоги та пряниками, прикрашеними квітами, кішками та іншими яскравими мотивами, покликаними змінити свідомість солдатів.

Олена кладе їх у коробку. Спекли 400 пряників.

Майстер-класи генерують нові пожертви

Барвисті пряники виготовлені не лише заради дружнього жесту та розваги солдатів.

«Цієї суботи у нас був майстер-клас з прикрашання пряників. До нас приходили люди і жертвували гроші. Це означає, що є гроші та інші невідкладні речі», – зазначає Олена.

Наприклад, на джгути для зв’язування рук або ніг при сильній кровотечі після травм. Вони необхідні для виживання на фронті. На іншому майстер-класі разом із учасниками виготовляють так звані окопні свічки зі старих бляшанок, наповнених гофрокартоном і парафіном. Вони покликані забезпечувати світлом і теплом солдатів, які знаходяться на позиціях у холодну пору року.

Готовність жертвувати, як і раніше, висока

Спочатку волонтери ледве могли врятуватися від пожертв. Коли почалося російське вторгнення, люди приносили все, що могли і пожертвували багато грошей. Тепер волонтерам доводиться виявляти винахідливість та організовувати майстер-класи, щоб генерувати нові пожертви. За словами Олени, у Черкасах багато людей ігнорують війну. Місто з населенням близько 270 000 осіб знаходиться за сотні кілометрів від фронту.

«Війна йде десь на сході, півдні та півночі. Але, насправді, війна довкола нас. Ми завжди намагаємося нагадувати людям про це. Ми намагаємось мотивувати людей справді допомагати», – підкреслює Олена.

Тим не менш, багато людей в Україні, як і раніше, готові робити пожертви на потреби армії. Після того, як у першій половині 2023 року пожертвували менше грошей, три найбільші гуманітарні організації України повідомили про рекордні пожертви у червні. Йдеться про 2,4 мільярда гривень, що еквівалентно понад 60 мільйонам євро.

Солдати намагаються заспокоїти свої сім’ї

У Черкасах до волонтерів у підвалі приєднався Андрій. Він хоче забрати коробки із гуманітарною допомогою. Потім його тесть відвозить їх на фронт до Авдіївки. Він часто намагається заспокоїти свою родину.

«Все добре, не хвилюйся», – часто кажемо ми разом з дружиною. Але ми вже дорослі і розуміємо, що там насправді відбувається», – стверджує Андрій.

Про ситуацію він дізнається, коли контактує з іншими солдатами. Наприклад, коли нещодавно готували благодійний концерт для кількох солдатів.

«Потім нам зателефонували і сказали, що концерт більше не потрібен. Багато наших хлопців загинуло. Я думаю, більше немає сенсу про це говорити», – резюмує Андрій.

Волонтери не хочуть здаватись

Після двох років повномасштабного російського вторгнення багато людей втомилися. Тим не менш, волонтери не хочуть сумувати.

«Іноді я вже не знаю, як і де ми можемо зібрати ці кошти і як ми можемо зібрати ще більше грошей. Але ми не можемо зупинитися і продовжуємо говорити про це людям», – резюмує Олена.