На думку Філіпа Василевського, якщо Україна зможе завдати глибокого удару по російських аеродромах, лініях постачання, мережах управління та зв’язку і засобах розвідки, це порушить роботу російського розвідувально-ударного комплексу та знизить моральний дух російських солдатів, які переживають чергову зиму на свіжому повітрі

Сухопутна війна в Україні нині зайшла у глухий кут. Проте, ситуація на полі бою не обов’язково передбачає, чим закінчиться війна. Київ та Вашингтон можуть ухвалити рішення, які глибоко змінять майбутній хід війни. Для Києва це означає реформи у кадровій та мобілізаційній системах. Для Вашингтона це означає надання такого типу та кількості військової допомоги, яка забезпечить перемогу України, а не лише допоможе їй запобігти поразці. Ба більше, припинення американської допомоги Україні, було б ототожненням врученню Росії перемоги в її агресивній війні та заохочення її до вжиття аналогічних кроків у майбутньому. Натомість, Конгрес США має продовжувати надавати необхідну підтримку Україні для створення умов на полі бою та політичної ситуації, яка найкраще сприятиме інтересам України та США. Про це йдеться в аналітичній статті Філіпа Василевського, директора Центру вивчення розвідки та нетрадиційної війни та колишнього співробітника Центрального розвідувального управління США (ЦРУ) із понад 30-річним досвідом роботи на сторінках видання Інституту досліджень зовнішньої політики, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Побоювання тупикової ситуації

Дві нещодавні статті, одна в журналі Time і публікація головнокомандувача Збройних сил України генерала Валерія Залужного, в яких йдеться про російсько-українську війну як тупикову ситуацію, викликали значний резонанс як в Україні, так і в Сполучених Штатах. У залах Конгресу США деякі сенатори кажуть, що ці статті є доказом того, що перемога Києва недосяжна та підтримка США має бути скорочена чи припинена. Утім, тупикові ситуації на полі бою не є чимось незвичайним чи катастрофічним, якщо політичні та військові лідери не зроблять їх такими.

Іншими словами, пат – це ще не мат.

Тупикові ситуації є невід’ємним елементом війни. Під час Громадянської війни у США, армії генералів Улісса Гранта і Роберта Лі перебували в окопах приблизно 10 місяців. Під час Другої світової війни, німецькі та радянські війська перебували у схожій тупиковій ситуації навколо Ленінграда понад 2 роки. Під час обговорення російсько-української війни найчастіше згадується тупикова ситуація на Західному фронті під час Першої світової війни із зими 1914–1915 років до весни 1918 року. Ця тупикова ситуація, зрештою, закінчилася, коли одна сторона знайшла спосіб обійти окопи та фортифікаційні споруди супротивника.

Тупикові ситуації часто стимулюють інновації. Під час Першої світової війни основні воюючі сторони намагалися різними способами подолати тиранію траншейних ліній, які не залишали відкритих флангів, та використати таке нове озброєння, як кулемети та швидкострільні артилерійські гармати. Німеччина намагалася вийти з глухого кута стратегічно за допомогою необмеженої підводної війни, щоб зруйнувати британську економіку, і тактично за допомогою штурмовиків, щоб проникнути через окопи у тилові райони. Реакцією Великобританії було створення ще однієї нової технології – танка – та розробка тактики інтеграції танків з артилерійськими та піхотними силами. Французи вважали, що інновації в артилерійській тактиці, розроблені 1916 року, призведуть до перемоги 1917 року. Проте німецьке нововведення – глибокоешелонована оборона – зупинило французькі атаки. Тільки Росія не намагалася запроваджувати нововведення, повторюючи свою стратегію масованих піхотних атак, як у наступах Брусилова та Керенського, поки її армія не розчинилася у заколоті й дезертирстві.

Чому виникла тупикова ситуація

Поточна тупикова ситуація в Україні є наслідком трьох факторів: технологічного, топографічного та психологічного. Сучасне спостереження за полем бою, топографія півдня України, а також той факт, що обидві сторони розглядають конфлікт в екзистенційних термінах, сприяють тупиковій ситуації на полі бою.

Технологічний фактор

Поєднання всеосяжного спостереження за полем бою та високоточних боєприпасів робить сучасний фронт небезпечним місцем для пересування. Дешеві, численні та прості у використанні дрони забезпечують обом сторонам буквально краєвид поля бою з висоти пташиного польоту. Дрони, які інтегровані з іншими сучасними досягненнями (наприклад, приладами нічного бачення, радарами протибатарейної боротьби, супутниковими зображеннями тощо), забезпечують поінформованість про поле бою, про яку не могли і мріяти ще покоління назад. Засоби розвідки, спостереження та рекогносцировки (ISR) разом із високоточними боєприпасами і під контролем добре організованої мережі управління, контролю та зв’язку створюють те, що росіяни називають розвідувально-ударним комплексом. Іншими словами, якщо щось видно на полі бою, по ньому можна відразу ж вдарити. Світ побачив це у меншому масштабі під час Другої карабахської війни у 2020 році. Сьогодні – це головна особливість війни в Україні.

Топографічний фактор

Ця інтегрована система всеосяжної розвідки та високоточного вогню особливо ефективна на півдні України через його топографію, яка забезпечує мінімальне маскування. Поле битви в основному є великими відкритими полями, розділеними смугами дерев і невеликими селами. Тут мало великих лісів, що ускладнює скупчення військ, приховування складів з боєприпасами чи розміщення артилерійських батарей.

Психологічний фактор

Обидві сторони дуже зацікавлені у продовженні бойових дій. Під час моєї нещодавньої поїздки в Україну стало зрозуміло, що як українські солдати, так і мирні жителі вважають, що вони беруть участь у війні за національне виживання. Програти означає втратити як свою культуру, так і своє життя. Багато українців очікують, що їм доведеться роками виборювати відновлення своєї територіальної цілісності, особливо Криму. Кремль також вважає, що ця війна необхідна для виживання режиму Путіна, і готова битися роками, особливо за збереження незаконно анексованої перлини в його імперській короні: Криму. Відчуття необхідності та долі війни передається від Кремля солдатам на фронт трьома способами: через жорстокість, гроші та ідеологію.

Жорстокість

Важко зрозуміти рівень жорстокості, що лежить в основі російського суспільства, особливо його збройних сил. Масова жорстокість, як захід соціального контролю простежується і серед сучасної російської армії. Росія використовує блокуючі сили за лінією фронту, щоб розстрілювати солдатів, які відступають, як це робила Радянська армія під час Другої світової війни. Фізична жорстокість застосовується для підтримки дисципліни в окопах, так само, як у мирний час для підтримки дисципліни у казармах використовувався звичай дідівщини.

Гроші

І навпаки, російські військові пропонують вигідні стимули для вербування та пільги у разі смерті збіднілим російським чоловікам, а також помилування в’язням, щоб поповнити свої лави. Бойові виплати є високими і молодь не може заробити такі гроші десь у Росії, а обіцяні виплати у разі смерті солдатів можуть дорівнювати заробітку за все життя. Як зауважив один російський експерт, померти у російській армії вигідно, і подібні стимули перетворили високу ймовірність смерті на раціональний вибір.

Ідеологія

Українські офіцери, які розмовляли зі мною цього літа, зазначили, що більшість солдатів, з якими вони борються, походять із бідних, віддалених регіонів Росії, тому їх основним джерелом інформації є державне телебачення. Це робить їх дуже сприйнятливими до кремлівської пропаганди. Православна церква у Росії буквально благословила боротьбу в Україні як священний обов’язок, де «смерть у бою змиє всі гріхи», а держава сформулювала це як нову Велику Вітчизняну війну для перемоги над нацизмом.

Декілька українських офіцерів розповіли мені, що багато російських солдатів вважають, що поле бою, за яке вони борються, має належати Росії. Ця імперська ідея є ще однією формою мотивації. Хоча є відео, на яких російські солдати скаржаться на погане керівництво, погану логістику та недостатню підтримку, рідко можна знайти відео, в якому вони заперечують виправдання війни Кремлем або заявляють, що вона несправедлива чи аморальна. З одного боку, це може бути пов’язано з тим, що єдина високопоставлена людина, яка заявила про це публічно, Євген Пригожин, була публічно страчена внаслідок авіаційної «катастрофи»: ще один приклад жорстокості, використаної як «мотивація». З іншого боку, це може також віддзеркалювати успіх десятиліть пропаганди щодо України, яка призвела до громадської підтримки імперських дій, таких як незаконна анексія Криму.

Безвихідь на одному фронті — це не безвихідь скрізь

Поєднання факторів, які створюють нинішню патову ситуацію на полі бою в Україні, не є незмінними, як і вся історія війни. Історія свідчить, що війни мають безліч етапів, а також окремі, хоч і взаємопов’язані, театри бойових дій та середовище — повітря, землю, море, економіку, політику та психологію. У той час як Грант перебував у глухому куті майже рік у 1864–1865 роках, Шерман йшов до моря, а флот Союзу закривав порти Конфедерації, що залишилися, які підтримували логістику Півдня. Під час Першої світової війни, коли безвихідна ситуація на Західному фронті була нормою, на Східному фронті від Польщі до Румунії відбувалися масові маневрені битви; на Близькому Сході були театри дій в Аравії, Месопотамії, Палестині та на Кавказі; і наступна військово-морська боротьба у відкритому морі визначила, що Британію можуть забезпечувати з Нового Світу, тоді як Центральні держави будуть задушені економічною блокадою.

Наразі в Україні лінія фронту, що проходить з північного сходу на південний захід вздовж Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської областей мало зрушила з часу першого контрнаступу України восени 2022 року. Однак, це не єдиний фронт, де ведеться війна. Україна, яка не має власного військово-морського флоту, але за допомогою безпілотників і ракет, звела нанівець російську військово-морську міць у Чорному морі і робить бастіон Росії в Криму дедалі небезпечнішим для Чорноморського флоту РФ. Це дозволило Україні знову почати експортувати зерно з Одеси через Турецькі протоки, хоч і не в тих кількостях, як до війни. Цей експорт позитивно вплине на економіку та платіжний баланс України і збільшуватиметься в міру того, як російський флот буде відтиснутий подалі від Криму.

Хоча Україні менше загрожують із моря, російські військово-повітряні сили та ракетні озброєння залишаються постійною загрозою. Існує цікава асиметрія, при якій протиповітряна оборона з обох боків створила глухий кут у використанні тактичної авіації вздовж лінії фронту, проте ракети і безпілотники великої дальності здатні вражати цілі у тилу. Повітряна війна нестабільна і може призвести до стратегічних наслідків цієї зими, якщо вона підірве моральний дух усередині України через перебої у подачі електроенергії й тепла або моральний дух росіян в окопах через погану логістику та зниження вогневої підтримки.

Врешті-решт, війна — це зіткнення волі. Українці, з якими я розмовляв на всіх рівнях суспільства цього літа, висловили впевненість у тому, що їхня країна має бажання продовжувати боротьбу, але також висловили побоювання, що прихильність Заходу може виявитися недовговічною. Вони визнали, що без підтримки Заходу, особливо американської допомоги та лідерства, їм навряд чи вдасться відновити свою територіальну цілісність. Путін, схоже, теж у це вірить. За оцінками деяких експертів, він не вестиме переговори до виборів у США у 2024 році. Психологічний аспект війни також мінливий і схильний до змін так само, як і лінії на полі бою.

Тупикові ситуації у попередніх війнах у минулому, зазвичай, закінчувалися інноваційними комбінаціями нової тактики, нових технологій та підкріплень, а також спробами послабити моральний дух супротивника та логістику на стратегічному рівні. Танк та його інтеграція з іншими родами військ допомогли вийти з глухого кута на Західному фронті у Першій світовій війні, так само як і британська блокада економіки Німеччини, яка не дозволила їй виробляти ресурси, необхідні для продовження світової війни. Використання Німеччиною необмеженої підводної війни було стратегічним провалом, оскільки вона не змогла зруйнувати британську економіку та затягнула у війну Сполучені Штати, надавши величезні підкріплення на Західному фронті. На інших театрах військових дій творча тактика, операції з обману та використання партизанських сил у тилу ворога допомогли британському генералу Едмунду Алленбі розгромити турецькі війська, збудовані проти нього у Палестині, в той час як підкріплення, нове керівництво, а також покращена логістика та підготовка допомогли британським військам у Месопотамії оговтатися від принизливої поразки при Куті і зрештою завоювати Багдад.

Безвихідь – це не стала величина

Щоб вийти з нинішнього глухого кута у російсько-українській війні, Залужний наголосив на необхідності авіації для підтримки великомасштабних наземних операцій, засобів радіоелектронної боротьби для протидії російським безпілотникам, засобів контрбатарейної боротьби для подолання російської артилерії, мінно-розвідувальних технологій та збільшення чисельності Збройних сил України. Все це є критично важливими ресурсами, які, якщо їх забезпечити у достатній кількості, можуть доповнювати один одного, забезпечуючи ще більший ефект.

Допомога Україні у досягненні паритету у повітрі або навіть переваги у повітрі означає не лише надання F-16 для заміни зношених МіГів, але також достатньо засобів розвідки, радіоелектронної боротьби та засобів вогню із закритих позицій, щоб виявити і придушити російську ППО. Засоби радіоелектронної боротьби та протибатарейної боротьби можуть розірвати зв’язки, що становлять російський розвідувально-ударний комплекс, тим самим захистивши українську артилерію та групи розмінування. Інженерні ресурси для цих команд також потрібні. У цій війні фахівці з радіоелектронної боротьби, персонал ППО, бойові інженери та логісти так само важливі для виходу з глухого кута, як і танкісти, артилеристи та піхотинці.

Проте, знайти цих солдатів — непросте завдання для обох сторін. Нещодавні напади Росії на Авдіївку показують, що, незважаючи на проблеми з мобілізацією, Москва продовжує вербувати, навчати та розміщувати велику кількість солдатів. На щастя для України, російські військові нічого не навчилися з попередніх лобових атак та розтратили ці резерви. Україна також страждає на дефіцит кадрів.

Хоча західні держави можуть допомогти з навчанням, мобілізація є виключно прерогативою України. Звільнення президентом Володимиром Зеленським у серпні 2023 року всіх керівників регіональних призовних центрів за корупцію стало початком. Варто побороти корупцію, яка обмежує здатність вести війну та приєднуватись до євроатлантичних організацій після закінчення війни. На відміну від Першої світової війни, жодна інша держава не приєднається до війни України проти Росії, тому підкріплення, щоб допомогти вийти з глухого кута, має прийти зсередини.

Атака у досі несподіваному напрямку – це перевірений часом спосіб вийти з глухого кута. Крім можливостей, які Залужний запитує для прориву російських укріплень, відомих як лінія Суровікіна, Захід також має надати навчання та обладнання, які дозволять Україні обійти ці укріплення та рушити до Криму. Щоб обійти лінію Суровікіна та увійти до Криму, Україні необхідні десантні кораблі та десантні машини для форсування річок та морських десантів навколо прибережних флангів Криму. Їй також потрібні понтонні мости і невеликі човни для пересування по мілководній лагуні Сиваша (як це зробила Червона Армія у 1920 році під час Громадянської війни в Росії), щоб уникнути лобових атак на оборону Перекопського перешийка. Ймовірно, Україна вже думала в цьому напрямку, коли попросила Корпус морської піхоти США про навчання десантним операціям.

Крім нових технологій та озброєнь, нематеріальні фактори також матимуть ключове значення для виходу з глухого кута. Одним із нематеріальних факторів війни є моральний дух, також званий «волею до боротьби». Ця зима стане випробуванням для обох сторін. Сотні тисяч солдатів проведуть ще одну зиму на бойових позиціях. Вплив погодніх факторів на моральний дух окремих солдатів та підрозділів не можна недооцінювати. Багато армій розвалилися через зиму. Важливе значення матиме надання зброї та боєприпасів, а також сухих шкарпеток, утепленого взуття, зимових курток, обігрівачів та гарячого харчування. Сторона, яка не надає ці предмети або не може їх надати через атаки на свою логістичну систему та лінії постачання, опиниться у явно невигідному становищі.

Ще одна нематеріальна особливість – лідерство. Для лідерів на тактичному та стратегічному рівнях війни, мотивація своїх людей боротися, незважаючи на руйнівні наслідки зими й тупикову ситуацію, стане важким завданням. Вихід із тупикової ситуації в Україні може залежати від того, як офіцери та унтер-офіцери впораються зі своїм завданням, керуючи своїми солдатами у важку зиму.

Висновок

Коли дві сили зіштовхуються, і жодна з них негайно не нав’язує своєї волі іншій, виникає тупикова ситуація. Це не провісник поразки, оскільки інша сторона теж перебуває у глухому куті, якщо тільки одна зі сторін не перетворить глухий кут на поразку, здавшись або пішовши з поля бою. Зазвичай, воюючі сторони долають тупикові ситуації за допомогою інновацій та рішучості. Україна шукає зброю та боєприпаси у достатній кількості, щоб подолати технологічні та психологічні елементи, які заблокували її контрнаступ улітку 2023 року. Якщо Україна зможе завдати глибокого удару по російських аеродромах, лініях постачання, мережах управління та зв’язку і засобах розвідки, це порушить роботу російського розвідувально-ударного комплексу та знизить моральний дух російських солдатів, які переживають чергову зиму на свіжому повітрі. Маючи обладнання та підготовку для атаки на раніше неприступні фланги, Україна могла б вийти із глухого кута, поставивши російські війська на непридатні тактичні позиції. Це ще більше підірве моральний дух російської армії. У всіх людей є межі терпіння, і є межі того, як довго страх, гроші (якщо їм платять) та ідеологія можуть дати солдатам волю до боротьби, якщо їх обійшли з флангу, у них мало запасів і вони провели зиму на відкритому повітрі з недостатнім одягом та пайками. Інші армії зазнавали невдач ще за менших навантажень.

Однак, це лише припущення, якщо Україна не зможе вирішити свої власні проблеми, особливо стосовно робочої сили. Маючи населення, подібне до населення США під час Громадянської війни, Україна повинна мати можливість мобілізувати сотні тисяч молодих людей, як це робили Союз і Конфедерація протягом чотирьох років, при цьому зазнаючи ще більш кривавих втрат, ніж українська армія має наразі. Мої власні спостереження в Україні цього літа показали, що там не бракує молодих людей і патріотизму.

Зрештою, західні партнери України, включаючи США, не повинні потрапити до пастки, вважаючи, що тупикова ситуація означає поразку. Це стратегія Росії. Вона хоче посіяти відчай через підтримку України у досягненні її більшої стратегічної мети — подолання американської могутності на європейському континенті. Москва хоче показати, що американські гарантії безпеки – ненадійні і Сполучені Штати втомляться від війни та залишать своїх союзників та партнерів у біді.

Завдяки жертвам українського народу російська армія серйозно постраждала та стала меншою загрозою для НАТО. Лише кілька років тому експерти з національної безпеки були стурбовані тим, що НАТО не зможе відбити напад Росії на країни Балтії. Наразі ці побоювання зменшилися завдяки Україні. Гроші, які Сполученим Штатам довелося б витратити на відсіч подальшої російської агресії у разі падіння України, тепер можна перенаправити на інші загрози безпеці, особливо на Далекому Сході. Лише за 3% оборонного бюджету США було знищено 50% російської армії. Вже одне це показує, що наша допомога Україні була вулицею із двостороннім рухом. Крім того, це ніколи не було порожнім чеком, і більша частина грошей, які виділяють Україні, йде на оборонну промисловість у Сполучених Штатах.

Тому можливість безвиході на фронтах російсько-української війни не повинна бути приводом для відчаю або відмови від причин, через які ми взагалі прийшли на допомогу Україні. Лідерам Конгресу США варто уникати повторення мантри про «вічну війну» для виправдання будь-якої капітуляції України. Вічна війна — це не що інше, як бойовий клич політики, яку проводять на емоціях, а не на ретельному аналізі. Зрештою, до чого призвели заклики про вічну війну в Афганістані: зраду партнера, повернення притулків терористичним угрупованням та серйозний удар по репутації США, як надійного союзника. Чи потрібне нам повторення цього досвіду якнайшвидше, оскільки доля Тайваню знаходиться на терезах Сі Цзіньпіна?

Рішення про надання допомоги Україні не повинно залежати від того, на якому етапі перебуває ця війна, навіть якщо вона наразі є статичною. Сполучені Штати почали надавати підтримку українському народові в його темну годину, коли було мало надії на виживання, не кажучи вже про перемогу. Ця допомога не повинна припинятись, бо війна не виправдала довільних очікувань чи термінів. Успіх Росії в Україні стимулюватиме майбутню російську агресію та, можливо, агресію інших країн з метою перекроїти міжнародні кордони силою.