На відміну від першого року після початку війни, зараз у Німеччині проживає більше українських біженців, адже там вони мають право на отримання громадянської допомоги, а також компенсації на оплату житла та опалення

Понад 5 мільйонів українців, які втекли після повномасштабного російського вторгнення, шукають роботу в європейських країнах, таких як Німеччина, Польща та Чехія. Але високі пільги для біженців можуть суперечити інтересам українського уряду повернути їх додому. Про це йдеться в авторській колонці Маркуса Зінера, запрошеного старшого наукового співробітника Німецького фонду Маршалла на сторінках EuroActiv, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Оскільки Україна вступила у другу воєнну зиму, картина, яка вимальовується, є водночас обнадійливою та депресивною. Надихаючим є те, що бажання мати власне українське майбутнє таке відчутне. Усюди, де це можливо, російські руйнування відновлюються блискавично, заводи відбудовуються, будинки ремонтуються, а пробоїни закладаються.

У Чернігові керівник текстильної фабрики з гордістю показує мені, як він полагодив дах свого підприємства, який був повністю пошкоджений ракетним ударом під час 35-денної блокади міста на початку 2022 року.

В Ірпіні та Бучі, передмістях Києва, які асоціюються з безглуздими руйнуваннями та жорстокими вбивствами російських військ, важко знайти місця, які нагадують про оргію насильства.

Начебто Україна не хоче озиратися назад і сподівається лише на майбутнє.

Однак, є й інша сторона. Після майже 22 місяців війни, Україні не лише доводиться мати справу з глухим кутом на військовій лінії фронту з Росією. Країні також доводиться справлятися зі значним скороченням робочої сили.

Керівник текстильної компанії у Чернігові терміново шукає працівників, керівник місцевого університету – викладачів і студентів, а керівнику держустанови у Києві бракує тисячі співробітників.

Оскільки понад 5 мільйонів українців живуть за кордоном, цих людей дуже не вистачає вдома. До війни в Україні проживало понад 40 мільйонів людей, сьогодні – близько 32 мільйонів. Мільйони українців живуть за кордоном постійно або тимчасово.

І чим довше триває війна, тим менша ймовірність, що вони повернуться. Вони не хочуть повертатися в країну, яка не може гарантувати безпеку.

Але також тому, що біженці оселилися у своїх нових домівках за кордоном і – принаймні у випадку Німеччини – мають зручну фінансову подушку.

Більшість тих, хто втік, оселилися в таких країнах, як Німеччина, Польща та Чехія. Хоча надавати притулок, зокрема матерям із дітьми, було очевидною реакцією, тут також є егоїстичні міркування. У Німеччині, наприклад, вже зараз не вистачає робочої сили.

З огляду на демографічні показники, які виведуть мільйони бебі-бумерів на пенсію протягом наступного десятиліття, дефіцит робочої сили лише погіршуватиметься.

Не дивно, що мігрантів з України добре зустріли у Німеччині. Вони приносять із собою високий рівень освіти та бажання працювати. Тому ентузіазм щодо їхнього повернення на батьківщину обмежений.

Змусити їх залишитися навіть посилює надання щедрих пільг, які оплачує німецький уряд.

У Німеччині українці мають право на так звану громадянську допомогу. Наприклад, батько-одинак чи матір-одиначка, які мають дитину віком від 14 до 17 років, може отримати 502 євро на місяць плюс 420 євро на одну дитину. Відповідно, якщо дітей більше, тоді соціальна допомога більша. Крім того, є можливість отримання грошей на компенсацію оплати житла та опалення.

Близько 700 000 із понад мільйона українських біженців у Німеччині зараз отримують громадянську допомогу. Міністр фінансів Німеччини Крістіан Лінднер підрахував, що у 2024 році він витратить до €6 млрд лише на покриття витрат для українців.

Водночас такі пільги ще не призвели до високого рівня зайнятості. Поки що лише 20% українців працюють у Німеччині на роботах, які обкладаються соціальними внесками.

У Нідерландах половина із приблизно 100 000 українських біженців має роботу, у Данії – 74%, а у Польщі – 66%.

Ці країни надають значно менше соціальної допомоги. Яку роль у цьому відіграють гроші та соціальні виплати, можна побачити на прикладі Польщі.

Відколи Варшава оголосила про скорочення пільг для біженців з України, сотні тисяч з них переїхали на захід, зокрема багато до Німеччини. На відміну від першого року після початку війни, зараз у Німеччині проживає більше українських біженців.

В Україні таку щедрість сприймають критично.

Кожен, хто спілкується з представниками української влади чи громадських організацій, чує передусім одне прохання: «Не перестарайтеся з виплатами біженцям. Чим більше ви дасте, тим менше шансів, що наші люди повернуться».

Поширеним є страх, що ще більше українців можуть відвернутися від батьківщини. Якщо Захід серйозно зацікавлений у стабільній Україні в майбутньому, він повинен зробити все можливе, щоб повернути українську робочу силу. Роздача великих пільг є контрпродуктивною для допомоги Україні.

Тож виникає запитання: Чи не було б набагато корисніше, якби ми підготували українців повернутися та відбудувати свою країну?

Незважаючи на всю конкуренцію за кваліфіковану робочу силу, в інтересах Німеччини має бути те, щоб Україна колись знову могла існувати, а не залежала від грошових потоків із Заходу і не стікала кров’ю.