Доньки Ганни Березинець народились крихітними – Емілія та Меланія важили лише 1,6 кг та 1,4 кг відповідно, а Олівія була ще меншою – 1,1 кг

Українське подружжя Ганна та Андрій Березинці із Чернігова зраділи, коли дізналися, що чекають трійню. Але в той день, коли мали народитися їхні діти, почалася війна. Маленькі дівчатка народилися під звуки російських снарядів, що падають навколо них. Про це йдеться у спецрепортажі ВВС, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Коли Ганна пішла на перше УЗД, воно показало маленьку цяточку – дитину, яку вони з Андрієм так довго планували. Але під час наступного візиту до лікаря їм сказали, що у них буде двійня. Під час третього ультразвукового обстеження виявилось, що Ганна, насправді, вагітна трійнею.

«Учетверте ми боялися йти до лікаря. Але ми були щасливі. Ми дуже хотіли дітей. Бог почув нас і дав нам трьох одразу , — жартує Ганна.

23 лютого 2022 року Ганна поїхала у чернігівський пологовий будинок на кесарів розтин, який був запланований на наступний ранок.

Чутки про російське вторгнення поширювалися деякий час, але вона не вірила їм до ранку 24 лютого, коли отримала повідомлення від свого брата, який навчався у військовому училищі. Він сказав їй, що почалася війна і він не знає, куди його відправлять. Він закликав її залишити Чернігів.

Але Ганна не змогла відразу виїхати. Її операція була запланована на 9 ранку і персонал лікарні готувався до народження першої трійні за три роки.

Андрій прибув до лікарні о 6 ранку з валізами, наповненими одягом та іншими речами, і намагався її заспокоїти.

«Він казав, що головне — вивести наших дітей на світ», — згадує Ганна.

Діти народилися з різницею у кілька хвилин: Емілія о 09:36, Олівія о 09:37 і о 09:38 настала черга Меланії.

«Я й уявити не могла, що вони будуть такими гарними», — каже Ганна.

Через 10 хвилин, о 09:48, Держприкордонслужба України офіційно повідомила, що російська військова техніка зайшла у Чернігівську область.

Чернігів знаходиться на півночі України на кордоні з Білоруссю, звідки напали російські війська і він одразу потрапив під обстріл.

Увечері, коли Ганна оговтувалася після пологів і ледь могла встати з ліжка, їй сказали спуститися з немовлятами у бомбосховище.

«Я була повністю розгублена. Я не розуміла, як я туди потраплю», – згадує Ганна.

Щоб дістатися до нього, їй довелося вийти на вулицю, де температура була близькою до нуля. Медсестри закутали немовлят у теплі ковдри і принесли їх Ганні.

У бомбосховищі було близько 100 жінок із немовлятами, а співробітники лікарні приймали там пологи і тоді народилось 20 дітей.

Доньки Ганни були здорові, але недоношені. Зазвичай, їх поміщали б у спеціальний інкубатор, але такого в укритті не було, тож медсестри по черзі обіймали їх під одягом, щоб зігріти.

«Дівчата були такі беззахисні. Я лежала поруч і не знала, як їм допомогти», — каже Ганна тремтячим голосом.

Вони були крихітними – Емілія та Меланія важили лише 1,6 кг та 1,4 кг відповідно, але Олівія була ще меншою. Вона мала 1,1 кг і її потрібно було перевести до відділення інтенсивної терапії, якщо вона збиралася вижити.

Ганна та Андрій вирішили, що не можуть відправити свою доньку туди одну, тому після тижня у бомбосховищі вся родина переїхала на перший поверх лікарні.

Олівія пробула в реанімації близько двох тижнів.

«Ми залишалися у коридорі лікарні з двома іншими дівчатами і спускались у підвал лише тоді, коли гриміли сильні вибухи», — розповідає Ганна.

Одного разу Ганна сиділа у коридорі з Емілією та Меланією, коли раптом побачила потужний спалах, а згодом непроглядну темряву та дим.

«Я підстрибнула і схопила своїх дітей, не знаючи, жива я чи мертва», — згадує вона.

Тоді вона побачила, як Андрій біжить до неї і вони кинулися до реанімації перевіряти, чи не постраждала Олівія.

Вони бігли повз розбиті вікна, знищені двері та зруйновані стіни. Але, на щастя, Олівія була у безпеці.

Врешті-решт 20 березня 2022 року Ганну з трьома доньками виписали з лікарні та за допомогою волонтерів евакуювали до Києва.

Подорож, яка, зазвичай, тривала дві години, забрала п’ять годин, оскільки їм довелося йти обхідним шляхом, щоб уникнути російських військ.

Пізніше вони провели кілька місяців у Словаччині, а потім повернулися до рідного міста.

Увесь цей час Ганна дуже жадала, щоб її батько Анатолій зустрів своїх онучок. Він воював в українській армії і його повідомлення були джерелом величезної сили.

«Він постійно казав: «Тримайтеся, я вас захищаю, я вас захищаю. Ми будемо відбивати росіян», – згадує Ганна.

Після виведення російських військ із Чернігівської області у квітні 2022 року Анатолія відправили на схід України.

Родина сподівалася, що він прийде додому вчасно на перший день народження дівчаток, але так і не встиг. 11 січня 2023 року батько Ганни загинув на передовій біля селища Терни на Донеччині. Йому був 51 рік.

«Я постійно думала, що закінчиться війна і він повернеться додому з поля бою. Я не можу повірити, що вся наша родина більше не буде разом», — зі сльозами на очах каже Ганна.

Перший рік життя своїх малюків вони з Андрієм порівнюють із «страшним кіно», але наголошують, що завдяки дівчаткам було втричі більше любові та щастя.