На думку Єжи Марека Новаковського, причиною погіршення польсько-українських відносин є наслідком дипломатичного розвалу та пропагандистської політики Польщі

Торік у нас була хвиля ентузіазму. Голоси про вічну дружбу чи навіть польсько-український союз лунали майже з усіх боків політичних барикад, що розділяли Польщу. Правляча тоді партія «Право і Справедливість» уже готувалася зайняти чільне місце на почесній трибуні під час параду перемоги у Києві. І державні компанії Польщі планували заробляти статки на відбудові України. Звичайно, все це мало статися само собою. Про це йдеться в авторській колонці Єжи Марека Новаковського, польського історика та дипломата, посла у Латвії (2010-2014 рр.) та у Вірменії (2014-2017 рр.), а також президента Євроатлантичної асоціації на сторінках Wirtualna Polska, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Адже – це правда – ми (Польща, – ред.) найшвидше надали військову та фінансову допомогу Україні. А завдяки громадянському суспільству ми прийняли мільйони біженців з України. Для можновладців слова подяки від українських політиків були і мали бути «політичним золотом». І раптом десь навесні 2023 року золото перетворилося на сурогат, і у відносинах з Україною щось почало йти не так.

Перспектива перемоги України відступила. Пропагандистські розповіді про те, що ми надамо 10 польських танків або кілька десятків гармат, а налякана російська армія втече кудись під Владивосток, дивним чином суперечили реаліям фронту. Поляки почали втомлюватися від українських біженців, яких часто приймали у власних домівках. Крім того, виявилося, що Україна має свої економічні та політичні інтереси. Замість постійної вдячності, вона хоче відправляти нам своє зерно та промислову продукцію, а українські транспортні компанії конкурують з нашими.

Війна Росії проти України стала буденністю. Поляки перестали думати про це в аспекті великого походу на Київ. Вони помітили, що допомога коштує грошей і вимагає жертв з нашого боку. Щоб отримати вигоди від співпраці з Києвом, потрібні інвестиції, а іноді й наполегливість. Це, у свою чергу, суперечило ідеї використання «політичного золота» у пропагандистських цілях. Маятник хитнувся в інший бік. Раптом – в офіційних новинах Україна виявилася невдячним і навіть нечесним партнером.

Політичний реалізм і довгострокове планування – це те, з чим польська влада впоралася найгірше. І емоції також зіграли з українського боку. Найдовше та найемоційніше президент України Володимир Зеленський під час прес-конференції 19 грудня 2023 року відповідав на запитання про відносини з Польщею.

Рішення було дуже простим

«Зрозумійте, блокування нашого кордону [для зерна] – це не питання ведення бізнесу під час війни, це питання нашого елементарного виживання, – зазначив президент України, пояснивши, що на той час у його країни був заблокований морський коридор і проблеми зі Словаччиною та Угорщиною.

Він додав, що внаслідок суперечки з Польщею, Україна також почала втрачати політичну підтримку на Заході.

Як позитивний приклад він навів відносини з Румунією.

«На щастя, з’явилася розумна Румунія і президент Клаус Йоганніс допоміг нашим фермерам вижити. Через це в його країні теж були проблеми, теж були протести. Я вважаю, що він показав себе як сильного лідера, який ставив цінності на перше місце, а гроші – на друге», – підкреслив Зеленський.

В якості реакції пролунали досить відверті висловлювання президента Польщі Анджея Дуди, який на запитання про слова Зеленського в радіоінтерв’ю не прийняв аргументів свого українського колеги. Що небезпечно, у політичних дебатах у Польщі дедалі частіше лунають коментарі про те, що швидкий вступ України до Європейського Союзу не є нашим інтересом.

Важко заперечувати, що у цьому протистоянні, м’яч – на нашій стороні. У випадку із зерном рішення було дуже простим. Замість того, аби сподіватись на швидке закінчення війни, що було досить нереально, потрібно було інвестувати у розвиток залізничної та портової інфраструктури для обслуговування транзиту у Польщі.

Потрібно було домовитись із Брюсселем щодо фінансової підтримки ЄС у вигляді субсидій, аби українська сільськогосподарська продукція у Гданську коштувала, як і у Перемишлі. Припустімо, що транзит українських товарів через Польщу триватиме роками, навіть якщо закінчиться війна. Адже південь України замінований і деградований, а у Чорному морі плавають тисячі морських мін. Знадобляться роки, щоб транспортні маршрути повернулися до нормального рівня. А на транзиті можна заробити.

Як це не парадоксально, всі були б щасливі, адже чим більше Україна зароблятиме, тим менше європейським (зокрема, польським) платникам податків доведеться доплачувати Києву. А наші порти і наші залізниці могли б заробити на транзиті. Тим часом, заробляли посередники, які вивозили на польський ринок зерно та інші хлібні продукти.

Ми показали калійський менталітет

Те ж саме стосується і блокади кордону. Тут ми показали типовий калійський менталітет. Кілька років тому ми підняли шалений галас у Франції та Німеччині, коли від польських перевізників вимагали працювати за правилами країн Західноєвропейського Союзу. Йшлося не лише про зарплату, але й про те, щоб водії з польських компаній сиділи у готелях, а не у кабінах вантажівок.

Поведінку наших компаній також визнали недобросовісною конкуренцією, так само, як ті, хто перекриває зараз кордон, кажуть про транспортників з України. Однак, є одна невелика відмінність: Україна веде смертоносну війну і перебуває на порозі перетворення у державу-невдаху. Сотні заблокованих на кордоні вантажівок – це не звичайна економічна боротьба, а побиття ногами того, хто лежить.

Гаслом польського уряду сьогодні має бути: «Дипломатія, дурні!» Тому що величезна частина проблем, які ми маємо, є наслідком дипломатичного розвалу та пропагандистської політики. Так, ми зобов’язані захищати інтереси наших фермерів, наших транспортних компаній та десятків інших. Тому що українська конкуренція б’є по компаніях сталеливарної галузі, птахівникам тощо. Але реалістична політика — це збалансування аргументів.

Поразка України або навіть її перетворення на нездатну до самостійного існування державу, що провалилася, становить екзистенційну загрозу для Польщі. Вам не потрібно надто напружувати свою уяву, щоб зрозуміти, якою була б економічна та політична привабливість Польщі, якби війська Путіна (чи будь-кого з його наступників) стояли на нашому кордоні від Бранева до Перемишля.

Нам було б не набагато краще, якби на нашому східному кордоні була ворожа до нас Україна, переконана, що це поляки вдарили її ножем у спину у найтяжчу хвилину, або, принаймні, не простягнули руку допомогу. А відгородженій стіною Білорусі – можливо, зараз і потрібен видимий символ провалу нашої східної політики.

Україна і Білорусь в ЄС та НАТО – «необхідна умова»

Розробляючи політику Польщі щодо України, варто спиратися на німецький досвід. Найпослідовнішим прихильником вступу Польщі до Європейського Союзу та НАТО була Німеччина. І страх заполонити ринок дешевою польською продукцією був там такий же великий, як сьогодні страх української конкуренції у Польщі.

Проте, лише після розширення НАТО та ЄС, Берлін почав претендувати на статус лідера Європи. Тому що з прикордонної країни Заходу під час холодної війни, Німеччина стала країною, розташованою у центрі зони миру та процвітання.

У концепції Єжи Ґедройця та Збігнєва Бжезінського, незалежна Україна була ключовим гарантом незалежності Польщі. Настав час розвинути цю концепцію.

Україна та Білорусь у Євросоюзі та НАТО є необхідною умовою для того, щоб Польща позбулася прокляття «оплоту» та стала справді сильною державою.

Суперечки з Україною мають вирішуватися якнайшвидше дипломатичними каналами та у європейському форматі, а не лише у двосторонньому. Можливо, це пролунає досить банально, але час нас підтискає, а час – це найдорожча валюта у політиці.