18-річна Світлана Сємєйкіна та 21-річна Христина Спіцина сформували дует під назвою «Схожі дівчата»: вони співали на весіллях й транслювали вуличні концерти у прямому ефірі на своєму Telegram-каналі, збираючи гроші як для солдатів, так і для мирних жителів

Смерть прийшла раптово з ясного синього неба, як це часто буває зараз під час війни в Україні. У серпні 2023 року від російської ракети загинуло двоє молодих дівчат, які сиділи на лавці на дитячому майданчику у тіні церкви. Їх звали Христина Спіцина та Світлана Сємєйкіна і вони є одними з понад 10 000 мирних жителів, які загинули після повномасштабного вторгнення Росії у лютому 2022 року. Про це йдеться у спеціальному репортажі ВВС, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Війна Росії проти України тепер стала константою. Жах не викликає великого подиву. Про смерть багатьох людей не повідомляється детально, але хочеться розповісти історію та останні моменти життя саме цих двох загиблих дівчат.

Коли вітер шепоче у деревах, Галина Спіцина відчуває присутність своєї доньки Христини.

«Дує вітер, і ти думаєш, що це душа твоєї дитини обіймає тебе», — каже вона.

Потім Галина нахиляється, щоб поставити жовті хризантеми у вазу на могилі Христини.

Її донька – молода перспективна співачка – зробила останній подих у серпні 2023 року разом зі своєю найкращою подругою Світланою. Вони поховані поруч на краю цвинтаря.

Дві однакові могили яскраво забарвлені, укладені вінками та увінчані синьо-жовтими українськими прапорами. Могили виділяються, начебто привертаючи увагу до молодості й таланту, які забрала війна.

Христина та Світлана зійшлися під час війни, їх пов’язала любов до музики та до України. Вони сформували дует під назвою «Схожі дівчата». Вони співали на весіллях й транслювали вуличні концерти у прямому ефірі на своєму Telegram-каналі, збираючи гроші як для солдатів, так і для мирних жителів.

9 серпня 2023 року вони співали біля супермаркету на жвавій вулиці у своєму рідному місті Запоріжжі – 18-річна Світлана грала на гітарі, а 21-річна Христина була вокалісткою.

Їхній виступ був записаний на телефон і він був захоплюючим.

На відео Христина з довгим світлим волоссям у шортах і Світлана з гітарою в руках у джинсах. Вони наповнені життям.

«Наша остання пісня буде для всіх людей і захисників Херсона», – сказала тоді Христина.

Вона вибирає відому українську пісню «Перемога у війні». Її голос літає у вечірньому повітрі:

Ця пісня стала їхнім реквіємом. Через 20 хвилин обоє дівчаток загинули на дитячому майданчику, куди вони прийшли відпочити. Це було за 300 метрів від головної вулиці.

Галину мучить глибока втрата і болісні питання – а якби дівчата не пішли на майданчик? А якби вони залишилися на вулиці? І як їй тепер жити далі?

«Ти не знаєш, які плани будувати на завтра. Іноді ти можеш посміхнутися, але потім ти згадуєш, що більше не можеш посміхатися. Це ніби ти мертвий, але ти можеш говорити», — каже вона з мокрим від сліз обличчям.

Ракетний обстріл, внаслідок якого загинули дівчатка, рознісся Запоріжжям з великим відлунням. Батько Світлани, Юрій Сємєйкін, почув цей відгомін у себе вдома на околиці і стрибнув у машину.

«Я знав, що вони десь у цьому районі. Поліція мене пропустила, і я побачив Світлану», – каже він, показуючи руками на землю.

Він сидить у тіні каштана, а поруч з ним його дружина Анна та їхня 12-річна донька Саша.

«Як можна у ХХІ столітті вчиняти такі неспровоковані злочини?» — риторично запитує 41-річний Юрій, який працює на залізниці.

Росіяни, на його думку, ніколи не будуть прощені.

«Це збережеться для майбутніх поколінь. Наші правнуки пам’ятатимуть все, що вони тут зробили і продовжують робити», – зазначає Юрій повільно, тихим голосом, наче стримування горя забирає всі його сили.

За його словами, Світлана змалку була здібною до музики і самостійно писала пісні. Вона полюбляла музичний напрямок K-pop та вивчала іноземні мови. Усередині скромного сімейного будинку її спальня така ж, якою вона її залишила – з плакатами Nirvana та AC/DC на стіні. Її гітара ще лежить на ліжку, ніби вона може ще повернутись. Тепер її сестра Саша гратиме на гітарі.

«Вона мене навчила грати на гітарі. Спочатку було важко, і мені це не подобалося. Тепер я хочу продовжувати грати. Вона хотіла, щоб усі були щасливі і не було війни. Вона хотіла робити все, що могла, зі своєю музикою», – зазначає Саша.

Вона цілком спокійно говорить про ракети та авіаційні атаки – нині це повсякденні атрибути українського дитинства. Вбивство сестри неочікуваним чином змінило її розрахунок ризику.

«Я почала менше звертати увагу на небезпеку. Я живу у своєму світі. Тепер почуваюся безпечніше, бо відчуваю, що Світлана завжди зі мною», – пояснює Саша.

До хреста на могилі прикріплено фотографію Світлани та Христини. На фотографіях вони дивляться одна на одну.

Україна втрачає найяскравіших та найкращих людей як на полі бою, так і за його межами. Серед загиблих – актори та артисти, балерини та зірки спорту, а також голоси майбутнього, такі як Христина та Світлана.

Коли розпочалася війна, Галина запропонувала дівчаткам виїхати. Вони відмовилися. Галина каже, що вони хотіли співати, щоб підняти людям настрій. Галина сумує не лише про свою втрату, а й про тих, кого її країна втрачає щодня.

«Вмирають молоді люди, дуже талановиті та дуже амбітні. Якщо у нас не буде дітей, яке майбутнє чекає на країну? Це впливає не лише на нас. Це може знищити Україну», – наголошує Галина.

Коли її загибла донька Христина почала виступати у 5 років, то вийшла на сцену як зірка. У неї не було страху перед сценою. Для неї було життєво важливо співати.

Вона уявляла, що її донька прославиться своїм голосом, а не смертю.