На думку Джозефа Стігліца, російські активи перебувають під контролем Заходу і не використовувати їх, щоб допомогти Україні виграти цю війну та відбудувати її, було б безсовісно

У той час як війна Росії проти України продовжує сіяти хаос на регіональному та глобальному рівнях, український народ та його союзники демонструють чудову рішучість та мужність. Але майже через два роки після того, як Росія почала повномасштабне вторгнення, стає дедалі очевиднішим, що міжнародне співтовариство може і має зробити набагато більше, щоб допомогти Україні. Про це йдеться в авторській колонці Джозефа Стігліца, лауреата Нобелівської премії з економіки, професора Колумбійського університету та колишнього головного економіста Світового банку та Ендрю Косенко, доцента кафедри економіки Школи менеджменту у Маріст-коледжі на сторінках The Guardian, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

У той час як країни «Великої сімки» та інші уряди по всьому світу були надзвичайно щедрими у підтримці українських військових зусиль, у деяких колах спостерігаються ознаки зростаючої втоми – Росія, схоже, цього очікувала. Оскільки США та ЄС не змогли виділити понад 100 мільярдів доларів на допомогу Україні у грудні 2023 року, ідея конфіскації російських активів, заморожених західними країнами, знову виникла як потенційне рішення.

Хоча конфіскація цих активів зміцнить моральний дух та фінанси України, політики з обох боків Атлантики ставляться до цього обережно. Як нещодавно повідомила The New York Times, високопосадовці США побоюються, що створення такого прецеденту утримає інші країни від розміщення своїх коштів у Федеральній резервній системі США або зберігання їх у доларах.

Але такі побоювання є безпідставними. Арешт заморожених активів Росії не вплине на активи інших країн і не змінить поведінку країн, які не планують великої війни. Ба більше, не конфісковуючи ці кошти, західні країни подають сигнал про те, що країни, які ведуть жорстокі агресивні війни, можуть порушувати міжнародне право та одночасно отримувати від цього вигоду, щоб уникнути наслідків своїх дій.

Негативний ефект від арешту російських активів спрацював би, коли ці кошти були б заморожені на початку 2022 року. Прикметно, що втечі капіталу зі США чи Європи не спостерігалося. Частково це пов’язано з тим, що існує обмаль безпечних альтернатив існуючій фінансовій системі. Якщо припустити, що країни почнуть побоюватися зберігати свої активи у США, Європі чи Японії, тоді де ще вони збираються їх зберігати? Навіть, якщо вони відмовляться від таких проблем, як контроль за рухом капіталу, чи почуватимуться вони у більшій безпеці, зберігаючи свої гроші, скажімо, в китайських інституціях?

Ба більше, європейські та японські інституції могли б виграти, якби інші потенційні «країни-ізгої» вирішили б не зберігати депозити в США, адже фінансові наслідки були б незначними. Фактично багато економістів стверджують, що такий приплив капіталу є швидше витратами, аніж вигодою. Стверджується, що це призводить до підвищення курсу валюти, ускладнення експорту товарів та конкуренції з імпортом, тим самим знищуючи робочі місця.

Звичайно, деякі фінансисти можуть зазнати збитків. Адже більшість коштів у США є просто резервами, які приносять вигоду Уолл-стріт. Те саме стосується і Euroclear, бельгійського фінансового інституту, в якому зберігається основна частина російських активів.

Ще один аргумент проти конфіскації активів полягає в тому, що її можна провести лише один раз і якщо це буде зроблено, то жодна країна не залишить свої резерви або інші активи в США чи ЄС. Але навіть якщо це правда, цей аргумент непереконливий: інструмент, який не можна використовувати, по суті даремний і ніколи не було зручнішого часу для його використання, аніж зараз.

Зрештою, Росію потрібно притягнути до відповідальності. Хоча вона не може повністю компенсувати Україні завдану шкоду, то повинна, як мінімум, компенсувати фізичну шкоду і покрити витрати на відновлення. Коли людина вчиняє правопорушення – дію, що завдає шкоди іншій особі – вона має заплатити компенсацію. Часто активи фізичних осіб арештовують, щоб гарантувати виконання цього зобов’язання. Той самий принцип повинен застосуватись і до країн. Хоча арешт активів найчастіше є складним завданням, випадок Росії може бути винятковим, враховуючи, що активи, які підлягають арешту, уже заморожені.

Експерти з правових питань можуть стверджувати, що виділення кредитів Україні та використання заморожених активів як застави є найкращим підходом, оскільки це змусить Росію обирати між прямою компенсацією Україні та позбавленням цих коштів. Але такі технічні питання краще залишити юристам. Реальність є такою, що Україні потрібні гроші зараз і російські активи перебувають під контролем Заходу і не використовувати їх, щоб допомогти Україні виграти цю війну та відбудувати її, було б безсовісно. Нерозумно очікувати, що платники податків і донори в Європі, США та Азії візьмуть на себе витрати на відновлення України, коли сама Росія може зробити значний (хоч і вимушений) внесок.

Проте, конкретне використання конфіскованих коштів – це другорядне питання. Хоча 90% американської допомоги Україні у сфері безпеки витрачається у США, конфісковані російські активи можуть бути використані для підтримки українських збройних сил та фінансування масштабних зусиль щодо відновлення.

Зрозуміло, що конфіскація заморожених активів Росії не звільнить Захід від надання військової допомоги Україні; без перемоги не може бути відновлення. Тим не менш, той факт, що відновлення України може обійтися в 1 трильйон доларів, що утричі перевищує вартість російських активів – може заспокоїти тих, хто ще виступає проти їх конфіскації.

Звичайно, жодні гроші не зможуть компенсувати ту величезну шкоду, яку агресивна війна Росії завдала економіці України та її народу. Але заморожені російські активи можна розглядати як авансовий платіж за репараціями, які Кремль, зрештою, буде змушений виплатити.