Найімовірнішими варіантами закінчення війни в Україні нині здаються такі: перемога Росії; довга, фінансово витратна та жахлива тупикова ситуація; або перемога України та НАТО

З моменту неспровокованого повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року, війна призвела до великої кількості жертв з обох сторін, супроводжувалася періодичними ядерними погрозами з боку Росії та призводила до звірств, включаючи воєнні злочини та інші порушення міжнародного права збройними силами Росії. Спочатку вторгнення виглядало потенційним успіхом президента Росії Володимира Путіна, але доблесна українська армія витіснила сотні тисяч російських солдатів у район вздовж східного кордону, що становить приблизно 20% території України. Наразі бойові дії зайшли у глухий кут. Звичайно, світ хотів би, щоб ця війна з  величезними стражданнями та жахливими діями Росії закінчилася. Про це йдеться в авторській публікації Томаса Грема-молодшого, виконавчого голови Lightbridge Corporation і Девіда Бернелла, доцента кафедри політології у Школі державної політики при Університеті штату Орегон на сторінках американського видання Just Security, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Це війна, яку Україна, США та НАТО не можуть програти диктатору у Кремлі. Українці виконують роботу НАТО, і вони роблять це з невеликими витратами для Альянсу, послаблюючи Росію та стримуючи її, оскільки вона прагне завдати шкоди Заходу, підірвати демократичні вибори у Сполучених Штатах та за їх межами та привести до влади прихильників Путіна по обидва боки Атлантики. Якщо Україна програє, то Сполучені Штати та їхні союзники втратять авторитет у світі. У такому світі буде більший ризик конфлікту між НАТО і Росією, країни Балтії і, можливо, Польща, ймовірно, стануть наступними у переліку Путіна. Такий підсумок не є неминучим, але є дедалі вірогіднішим з огляду на безвідповідальну політику Республіканської партії, спрямовану на блокування американської військової допомоги.

Історія російсько-українських відносин може свідчити про те, що незалежність України немає суттєвого значення для безпеки Сполучених Штатів та їх союзників. Домінування Росії в Україні налічує багато століть. Україна була силоміць приєднана до Радянського Союзу у 1920-х роках. Хоча відносини були офіційно оформлені через створення окремої Української Республіки в Радянському Союзі, а УРСР навіть пізніше набула окремого визнання та членства в Організації Об’єднаних Націй після Другої світової війни, домінування РФ ніколи не припинялось.

У 1930-х роках радянський лідер Йосип Сталін влаштував насильницький голод в Україні, щорічно конфісковуючи врожай зерна для продажу за іноземну валюту. У підсумку, у 1930-32 роках від голоду померло, за оцінками, 3,9 мільйона українців. Згодом у 1936-38 роках, багато українців убили під час сталінської кампанії політичних репресій, відомої як Великий терор. Під час Другої світової війни, Організація українських націоналістів, у різний час воювала як проти нацистів, так і проти СРСР, оскільки українські націоналісти вважали, що Совєти будуть такими ж поганими, як нацисти, а може і гірше. Після війни український опір та націоналізм були придушені, внаслідок чого Україна міцно опинилася під радянським пануванням до 1991 року.

Незалежна, але досі на прицілі

Україна стала незалежною після закінчення Холодної війни, але залишалася мішенню для Росії. Після розпаду СРСР, на території України залишилось 5000 одиниць ядерної зброї, які українці хотіли зберегти, щоб захистити себе від російського вторгнення. Під сильним тиском з боку США та інших західних держав, які не хотіли допускати появу нової ядерної держави, Україна погодилася поставити цю зброю до Росії відповідно до міжнародної угоди, відомої як Будапештський меморандум. В обмін США, Великобританія та Росія мали гарантувати суверенітет й територіальну цілісність України. На той час Сполучені Штати пообіцяли, що розглядатимуть Будапештський меморандум як рівноцінний договору.

Утім, після Холодної війни Росія постійно втручалася у справи України. Зокрема, неодноразово прагнула забезпечити обрання лояльних кандидатів у президенти, змусити Україну відмовитися від тісніших політичних та економічних відносин із Європейським Союзом та повернути Україну під російський вплив та контроль за допомогою політичних загроз та припинення постачання природного газу. А згодом, коли путінська Росія пішла ще далі і здійснила вторгнення та анексію Криму у 2014 році, а невдовзі після цього спровокувала, очолила та забезпечила збройне повстання на Донбасі, Сполучені Штати та Великобританія по суті проігнорували свої обіцянки відповідно Будапештського меморандуму. Вони зробили це знову, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну у 2022 році. Найголовніше, що Сполучені Штати не виконали своїх «договірних» зобов’язань.

Не може бути жодних сумнівів у рішучості України залишитися незалежною від Росії. На превеликий подив більшості країн, Україна за допомогою величезних поставок західної зброї, в основному зі США, змогла зупинити вторгнення Росії і навіть відкинути її з деяких територій, які вона захопила у 2022 році. Росія, як і раніше, окупує більшу частину української території вздовж кордону. Ситуація нині навряд чи зміниться і її можна охарактеризувати як тупикову: за останній рік невелика територія переходила з рук в руки. Путін не зацікавлений у припиненні війни, і, враховуючи нещодавній історичний досвід, вкрай малоймовірно, що Україна будь-коли досягне мирної угоди з Росією на будь-яких умовах, окрім повної перемоги, бо це єдиний спосіб, яким вона може забезпечити свою майбутню безпеку.

Найімовірніші результати

Найімовірнішими варіантами закінчення війни в Україні нині здаються такі: перемога Росії; довга, фінансово витратна та жахлива тупикова ситуація; або перемога України та НАТО.

Перемога Росії стане ще ймовірнішою, якщо Республіканській партії у Сполучених Штатах вдасться заблокувати військову допомогу Україні. Це зробило б остаточну перемогу Росії якщо не неминучою, то дуже очікуваною, незважаючи на неймовірну хоробрість, патріотизм та військову міць, яку продемонстрували українці.

Це, безперечно, відкрило б Путіну можливість наблизитися до досягнення своєї мети з ослаблення НАТО або навіть його розпаду, при цьому країни Балтії та Польща стануть його наступними потенційними мішенями. Сказати, що це буде погано для Америки та її союзників, отже, сильно применшити наслідки. Це буде короткострокова та довгострокова катастрофа, яка поставить Європу у тінь агресивної Росії і зробить Сполучені Штати ненадійним другом та союзником. Це також могло б (або повинно) перетворити Республіканську партію на сучасних квіслінгів.

Друга можливість полягає в тому, що Сполучені Штати та НАТО можуть подолати внутрішній опір та продовжити постачання зброї Україні. Цього може бути достатньо, щоб урятувати Україну від поразки, але останні два роки конфлікту показали, що Україні недостатньо перемогти, якщо тільки адміністрація Байдена врешті-решт не візьме на себе зобов’язання забезпечити перемогу України, а не просто її виживання. Інакше результатом, майже напевно стане довга і дуже дорога і деморалізуюча тупикова ситуація у відносинах між Росією та Україною. Це було б погано для Росії, але Путін має такий жорсткий контроль над своєю країною та її громадянами, що, ймовірно, міг би змиритися із ситуацією, спостерігаючи, як Україна повільно програє, тоді як Сполучені Штати та НАТО продовжують виснажувати свої ресурси та втрачати віру у власну здатність зробити щось більше, ніж просто продовжити жахливу війну. Ця ситуація також, напевно, піде на користь Китаю, чия економічна міць і політична сила дозволять йому розширити глобальний вплив, зберігаючи при цьому підтримку Росії.

Зрештою, існує ймовірність перемоги України при врегулюванні, яке відновить статус-кво, що існував до того, як у 2014 році розпочалася війна на Донбасі. Це був би єдиний справедливий і почесний результат для України, який би забезпечив її безпеку і найбільш задовільний фінал для Сполучених Штатів, НАТО і надійного світового порядку.

Необхідна ціна

Звісно, умови, які необхідні для досягнення цієї мети, буде важко виконати. По-перше, Україна має отримати набагато більшу військову підтримку з боку США та НАТО, а також значний приплив зброї, навчання, розвідки та матеріально-технічної підтримки. Більше того, це може навіть вимагати певного рівня залучення американських солдатів, які значно перевищують жменьку спецпризначенців, яких відправили в Україну.

Другою умовою, навіть у разі поразки Росії, має бути гарантія того, що російське вторгнення в Україну більше ніколи не повториться. Після провалу Будапештського меморандуму є лише один спосіб досягти цього: прийняти Україну в НАТО, щоб вона була захищена статтею 5 Договору Альянсу, згідно з якою напад на одного є нападом на всіх.

Ризик, пов’язаний з цим курсом дій, величезний, включаючи війну з Росією, яка неминуче спричинить американські жертви. Але ризик провалу в Україні також великий, враховуючи ослаблення Заходу та посилення Росії. Курс дій зрозумілий, якщо Сполучені Штати сподіваються успішно покласти край жахливій війні та зробити світ безпечнішим та демократичнішим. Це також стане потужним сигналом Китаю про те, що Сполучені Штати не варто залякувати. Честь і глобальна безпека мають свою ціну, але залишається питання, чи Сполучені Штати та їхні союзники зможуть взяти на себе це зобов’язання.