За словами українських військових, жахливі симптоми хвороби включають лихоманку, висипання, низький кров’яний тиск, крововиливи в очі, блювання, сильний біль у спині та проблеми із сечовипусканням. Крім того, миші перегризають радіоприймачі, ретранслятори та дроти – важливе обладнання, втрата якого призводить до критичних збитків

Передові лінії російсько-української війни кишать пацюками та мишами, які поширюють різноманітні хвороби, що викликають у солдат блювоту та кровотечу з очей, завдаючи шкоди боєздатності та нагадуючи жахливі умови Першої світової війни. Про це йдеться у спецрепортажі CNN, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Українська військовослужбовиця із позивним «Кіра» згадує, як минулої осені її батальйон став жертвою «мишачої епідемії» під час бойових дій на півдні Запорізької області.

«Уявіть, що ви лягаєте спати, і ніч починається з того, що миша заповзає вам у штани чи светр, чи гризе кінчики пальців, чи кусає вас за руку. Ви спите дві чи три години, залежно від того, наскільки вам пощастить», – розповідає Кіра.

За її оцінками, у землянці із чотирма солдатами мешкало близько 1000 мишей.

Це зумовлено зміною пір року та циклом парування мишей, але також є показником того, наскільки війна стала статичною після того, як контрнаступ України виявився невдалим, внаслідок міцної російської оборони.

Кіра спробувала усе, щоб позбутись мишей: бризкала отрутою, розпорошувала аміак, навіть молилася.

«У нас була кішка на ім’я Буся, і вона спочатку поїдала мишей. Але згодом їх стало так багато, що вона відмовилася. Кішка може зловити одну-дві миші, але якщо їх 70, то це неможливо», – каже Кіра.

Відео, які опубліковані у соціальних мережах українськими та російськими солдатами, показують масштаби розповсюдження мишей на передовій. Миші та щури снують під ліжками, у рюкзаках, електрогенераторах, кишенях пальто та наволочках.

Військова розвідка України у грудні 2023 року повідомила про спалах «мишачої лихоманки» у багатьох російських частинах у районі Куп’янська в Харківській області. Ця хвороба передається від мишей до людини «при вдиханні мишачих фекалій або при потраплянні мишачих фекалій у їжу».

За словами українських військових, жахливі симптоми хвороби включають лихоманку, висипання, низький кров’яний тиск, крововиливи в очі, блювання і, оскільки хвороба вражає нирки, сильний біль у спині та проблеми із сечовипусканням.

Внаслідок цього, «мишача лихоманка» значно знизила боєздатність російських солдатів». Щоправда, не уточнюється, чи аналогічним чином постраждали українські війська.

Це усе нагадує часи Першої світової війни, коли гнилі купи відходів й трупів дозволяли «окопним щурам» швидко розмножуватися. Щури ведуть нічний спосіб життя і часто надокучають солдатам, коли вони намагаються відпочити, викликаючи величезний стрес.

Роберт Грейвс, англійський поет, який воював в окопах Першої світової війни, згадував у своїх мемуарах, як щури «вилазили з окопів, харчувалися численними трупами та надзвичайно розмножувалися». Коли прибув новий офіцер, у свою першу ніч він «почув метушню, посвітив ліхтариком на ліжко і виявив на своїй ковдрі двох щурів, які бились за відрубану руку».

Ігор Загороднюк, науковий співробітник Національного музею національної історії України, розповів, що нашестя мишей сталося частково через те, що пік розмноження гризунів припадає на осінь, а також через наслідки самої війни.

«Озимі культури, посіяні восени 2021 року, у багатьох місцях у 2022 році не були прибрані. Миші, які розмножувалися там, пережили дуже теплу зиму і продовжили збирати новий урожай», — сказав він.

Миші не лише викликають занепокоєння та хвороби серед солдатів, але й руйнують військове та електричне обладнання. Кіра розповіла, що, працюючи зв’язківцем і живучи окремо від інших бойових частин у Запоріжжі, миші «вміли залазити у металеві коробки та перегризати дроти», порушуючи зв’язок.

«Миші жували все: радіоприймачі, ретранслятори, дроти. Миші забиралися у машини та гризли електропроводку, щоб машини не їздили, а ще вони гризли танки та колеса. Збитки від мишей лише у нашій землянці становлять 1 мільйон гривень», – зазначає Кіра.

Загороднюк підкреслив, що збитки є критичними, «оскільки втрата зв’язку може коштувати життя».

Під час Першої світової війни солдати не спромоглися вирішити проблему окопних щурів. Натомість, вони вбивали щурів заради розваги. Спроба насадити мишей на багнет стала своєрідною розвагою, але їх чисельність не зменшувалася до закінчення війни.

Загороднюк попереджає, що Україна не повинна допустити повторення такого сценарію.

«Боротьба з мишами має бути організованою, а не покладатися на солдатів та добровольців, які не уявляють як це ефективно робити. Адже це питання боєздатності армії. Ми повинні дбати про наших солдатів», – зауважує Загороднюк.