Україна змушена переходити до стратегічної оборони задля створення промислової бази, підготовки резервів, збільшення живої сили та потужностей з виробництва зброї для відновлення наступальної кампанії у 2025 році

«Я скажу вам правду. Ситуація плачевна», — каже Іван, український солдат, який служить у розвідувальному підрозділі, що бореться разом із морською піхотою на східному березі річки Дніпро на півдні України. Його зізнання продиктоване багатомісячними зухвалими рейдами українських військ на територію супротивника з метою створення тендітного плацдарму у глибині Херсонської області. Під покровом темряви українські війська переправлялись через річку, щоб завдати шкоди російським підрозділам і стати одним із небагатьох яскравих досягнень, відколи літній контрнаступ України закінчився провалом. Про це йдеться в аналітичній публікації Financial Times, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Проте, контроль підрозділу над плацдармом Дніпра, що у районі села Кринки, слабшає. Їхні позиції на болотистій місцевості і у старих окопах супротивника неглибокі і схильні до затоплення або заповнення гниючими трупами російських бійців. Мінусові температури також дратують, уповільнюючи роботу та унеможливлюючи відпочинок.

«Українські війська зазнають тут великих втрат. Росіяни мають перевагу як мінімум у 4-5 солдатів перед кожним українцем», – нарікає Іван, відмовляючись повідомити подробиці, посилаючись на військову таємницю.

Частково проблема є логістичною. Оскільки українцям доводиться перетинати річку на невеликих човнах, щоб залишатися непоміченими та бути більш маневреними, вони не можуть перевозити велику зброю.

«Все, що ми беремо, – це те, що можемо забрати самі. Є максимум кілька типів гранатометів. У дуже рідкісному випадку я бачив, як провезли один великокаліберний кулемет», – каже Іван.

Кінцева мета полягала у тому, щоб створити позицію, з якою українська армія могла б розпочати нові атаки вглиб території, яку контролює Росія.

«З кожним днем це все менш ймовірно», — стверджує Іван.

В останні тижні російські військові блогери та західні аналітики кажуть, що російські війська відбили деякі позиції на східному березі.

На запитання, чи зможе Україна утримувати там свою базу у довгостроковій перспективі, Іван відповів прямо: «Звичайно, ні. Справа в тому, що Корпус морської піхоти не зміг витримати темпу наступу і напевно давно втратив ініціативу».

Тепер Іван очікує, що війська відійдуть на оборонні позиції на західному березі Дніпра — чим ризикують зазнати тяжких втрат серед своїх найсильніших підрозділів.

Але наскільки важливо зайняти безпечнішу оборонну позицію напередодні важкого третього року війни, це вже питання не лише тих, хто дислокується на річці Дніпро, а й усієї армії України та її головнокомандувача.

З наближенням другої річниці війни, військові перспективи України, схоже, тьмяніють. Немає надії на швидку перемогу, а натомість варто готуватись до затяжної війни. Один західний чиновник, який займається політикою щодо України, вважає, що «перспектив оперативного прориву з обох сторін у 2024 році обмаль», не кажучи вже про наступні кілька місяців.

Цю реальність визнали у Києві, де президент Володимир Зеленський заявив на початку грудня 2023 року, що розпочався новий етап війни. Після того, як українським військам не вдалося повернути великі території на півдні, як планувалося, він наказав армії збудувати нові укріплення вздовж ключових сегментів 1000-кілометрової лінії фронту, сигналізуючи про перехід від наступальної позиції до оборонної.

Західний чиновник каже, що стратегія «активної оборони» — це утримання оборонних ліній, а також пошук слабких місць для використання у поєднанні з дальніми повітряними ударами — дозволить Україні «наростити свої сили» цього року та підготуватися до 2025 року, коли контрнаступ мав би більше шансів.

Але долю України, певно, визначать кілька чинників. Головним з них є невизначеність навколо військової допомоги Заходу, включаючи боєприпаси, від нестачі яких зараз страждає Україна. Залишаються відкриті питання щодо рішучості Заходу і про те, чи може він і надалі підтримувати Україну в її боротьбі – і якщо буде, то якою мірою.

Найбільше занепокоєння викликає Вашингтон, де 27 грудня 2023 року Білий дім оголосив про остаточне скорочення озброєнь та військової техніки для України. Хоча європейські країни, включаючи Велику Британію та Німеччину, надають деяку фінансову підтримку, США є найбільшим постачальником військової техніки для України. Але республіканці у Конгресі США блокують ухвалення військової допомоги для України.

Фіона Хілл, провідна експертка з Росії, яка працювала радником з національної безпеки у Білому домі, розповіла в інтерв’ю Politico у грудні 2023 року, що Україна досягала успіху «завдяки масовій військовій підтримці з боку європейських союзників та інших партнерів».

Навіть якщо Білий дім укладе угоду з Конгресом про надання військової допомоги Україні, він навряд чи зможе запропонувати такий стрибок у можливостях й технологіях, який дозволив би Україні рішуче повернути собі перевагу у 2024 році.

На питання, коли припинення допомоги США почне впливати на поле бою, інший західний чиновник, який займається політикою щодо України, відповів: «Ми впевнені, що українці мають усе, що їм потрібно [щоб утримувати свої позиції]».

Під час свого важливого візиту до Вашингтона у грудні 2023 року Зеленський наполегливо просив республіканців у Конгресі без зволікання схвалити нову військову допомогу для України у розмірі 60 мільярдів доларів. Зокрема, за словами Зеленського, важливе значення має посилення протиповітряної оборони для захисту критично важливої інфраструктури України. Єнс Столтенберг, генеральний секретар НАТО, попередив у листопаді 2023 року, що Росія накопичила запаси ракет на зиму і планує запустити їх масованими хвилями, намагаючись занурити Україну у темряву.

Крім того, Україна зараз стикається з проблемою мобілізації. Командування армії попросило мобілізувати понад 500 000 нових солдатів, і ця цифра враховує приголомшливі втрати України і той факт, що багато військ воювали без відпочинку майже два роки. Але президент України заявив, що йому треба почути «більше аргументів» на підтримку цього кроку, а також він боїться ухвалення непопулярного рішення, коли його власні рейтинги в соцопитуваннях падають.

Наразі російські війська переходять у наступ. Вони намагаються оточити стратегічне промислове місто Авдіївку, прагнучи захопити всю Донецьку область. У грудні 2023 року росіяни також захопили те, що залишилося від зруйнованого міста Мар’їнка за 40 км на північний схід.

Такі успіхи Росії на полі бою змусили Україну зайняти оборонну позицію — стратегію, яку підтримують союзники Києва. Зокрема, у грудні 2023 року міністерство оборони Естонії опублікувало доповідь, в якій йдеться про те, що Україні варто перейти до «стратегічної оборони» задля створення промислової бази, підготовки резервів, збільшення живої сили та потужностей з виробництва артилерії для відновлення наступальної кампанії у 2025 році.

Американці також наполягають на більш консервативному підході. Замість наземних наступів основна увага має надаватись утриманню території, зміцненню позицій і нарощуванню запасів і сил у найближчі місяці.

Крім того, українські війська можуть продовжувати шукати слабкі місця у російській обороні, щоб використати їх, коли з’явиться така можливість. Так само Україна могла б продовжити — і, можливо, активізувати — повітряні удари на великі відстані з використанням ракет і безпілотників, які довели свою ефективність, наприклад, по російському Чорноморському флоту в Криму та по аеродромах.

У Києві є експерти, які вважають, що опора лише на оборонну стратегію може завдати шкоди військовим зусиллям України.

«Зосередження уваги на стримуванні без наступального компонента було б помилкою історичного масштабу. Путін демонструватиме всьому світу, що Україна не може виграти війну. По суті, це просто передає йому ініціативу», – попереджає Андрій Загороднюк, колишній міністр оборони України.

Ще одна причина, через яку Україна має приділяти більше уваги зміцненню оборони, полягає в тому, що Росія може планувати великомасштабний наступ уже влітку 2024 року.

Її метою буде повне захоплення Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей. Крім того, не виключено ще одну спробу захоплення Харкова чи навіть Києва.

Кінцева мета Путіна — завоювати Україну та підкорити її народ залишається незмінною. Це пояснює, чому Росія продовжує свої наступальні операції на сході України за декількома напрямками, особливо навколо Авдіївки, а також у напрямку Лимана та Куп’янська на північному сході.

На думку американської розвідки, безвихідь на фронті може піти на користь Москві. Путін сподівається на те, що тупикова ситуація послабить західну підтримку України і, зрештою, дасть Кремлю перевагу.